Справа № 953/3497/20
н/п 2/953/1598/20
16 червня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Бородіної Н.М.,
за участю секретаря Кострової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ вул. Грушевського б. 1Д) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-
встановив:
Позивач, АТ КБ «Приватбанк», звернулось у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 10.10.2013року у розмірі 54148,09 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позову зазначає, що між банком та відповідачем був укладений кредитний договір б/н від 10.10.2013року відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Через невиконання умов договору у відповідача виникла заборгованість за вказаним кредитом, яка станом на 09.01.2020року складає 54148,09 грн.
Ухвалою суд від 04.03.2020. справу провадження у справі було відкрито.
Позивач в судове засідання не з'явивися, повідомлявся судом належним чином, представником позивача надано заяву про розгляд справи а відсутності позивача.
Відповідач в судове засідане з'явився, проти задоволення позов заперечував.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 10.10.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 20000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно п.2 статуту АТ КБ «Приватбанк», банк є правонаступником всіх прав та обов'язків публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,яке було правонаступником всіх прав та обов'язків закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,яке було правонаступником всіх прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Приватбанк».
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Правилами користування платіжною карткою, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 09.01.2020року становить 54148,09 грн., з яких 37043,77 грн. - заборгованість за тілом кредиту5847,21 грн.- заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625, 8202,44 грн.- нарахована пеня,а також штрафні санкції : 500грн.- штраф (фіксована частина), 2554,67 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Устатті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, вносив кошти на погашення заборгованості остання дата липень 2019року.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 37043,77 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні з наступних підстав.
В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана відповідачем, не зазначено кредитний ліміт по картці; не зазначено порядок та суми нарахування відсотків, а також неустойки (пені і штрафів) за порушення виконання зобов'язання.
Посилання позивача на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, суд відхиляє, оскільки вони не підписані відповідачем.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо ним підписана.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Також Банком надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи анкету- заяву від 10.10.2013року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, пені та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , позивачем дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.10.2013року шляхом підписання анкети-заяви.
Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8202,44 грн. та штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 2554,67 штраф (процентна складова).
Разом з тим, з огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафів суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 10.10.2013 року, оскільки Витяг Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною укладеного кредитного договору.
Щодо вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача відсотків в сумі 5847,21 грн., нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата ВС прийшла до висновку, що наслідком неправомірного користування чужими коштами, тобто прострочки виконання грошового зобов'язання (як договірного так і не договірного), є нарахування процентів річних у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати виплату процентів, розмір яких визначено законом або договором за правилами ч. 1статті 1048 ЦК України.
Аналізуючи вказані норми закону, суд зазначає, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що підписана відповідачем анкета-заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд враховує, що, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду доказів строку дії договірних відносин, які виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити час настання виконання грошового зобов'язання за ним, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5847,21 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення заборгованості лише за тілом кредиту у розмірі 37043,77 грн.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений останнім за подачу позовної заяви судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1429,36 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 141, 258, 263,265, 280 ЦПК України, ст.ст. 4, 5, 526, 611, 612, 651, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
вирішив:
Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м.Дніпро, вул. Небережна Перемоги, б.50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства " Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Дніпро, вул. Небережна Перемоги, б.50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 10.10.2013 року в сумі 37514,27 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства " Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Дніпро, вул. Небережна Перемоги, б.50, код ЄДРПОУ 14360570)" судовий збір в сумі 1450 грн.38 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через Київський районний суд м. Харкова.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлений 22.06.2020року.
Суддя Н.М. Бородіна