Житомирський апеляційний суд
Справа №295/11747/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
17 червня 2020 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд
в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Житомирі апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2020 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 12.07.2020 року з визначенням розміру застави 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 576300грн. щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курне, Червоноармійського району Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,
у кримінальному провадженні №12018060020002002 від 16.05.2018,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2020 року, постановити нову ухвалу, якою обрати стосовно нього запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту та звільнити з-під варти в залі суду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що оскаржувана ухвала винесена всупереч ч.2 ст.31 КПК України, неповним складом суду.
Посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки постановлена без додержання вимог ст.177, 178, 194, 196, 197, 331 КПК України та практики ЄСПЛ, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та є невмотивованою.
Зазначив, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Однак, жодних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а ні органом досудового розслідування, а ні прокурором не доведено і вони взагалі відсутні. Досудове розслідування закінчене, стороною обвинувачення зібрані всі необхідні докази, свідки та потерпілі допитані, експертизи проведенні і їх висновки долучені до матеріалів кримінального провадження.
Посилання суду на тяжкість злочину, кількість потерпілих є безпідставними.
Вказав, що висновок суду про те, що він порушив умови раніше обраного запобіжного заходу в вигляді нічного домашнього арешту, не відповідає дійсності, оскільки вказане порушення було сфабриковане стороною обвинувачення, а обставини порушення певним чином не доведені, нічим не підтверджуються.
Послався на те, що він має незадовільний стан здоров'я, в умовах тримання під вартою не отримує належного медичного лікування, оскільки таке лікування можливе тільки в умовах спеціалізованих медичних закладів.
Зазначає, що з урахуванням стану здоров'я, наявності стійких соціальних зв'язків, відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, підстав для тримання його під вартою не має.
Зазначив, що перебуває під вартою 12 місяців, при цьому розгляд кримінального провадження в суді належним чином ще не розпочався.
Послався на те, що судом взагалі не взято до уваги його письмові заперечення та надані докази щодо недоцільності продовження строку тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 14.05.2020 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 . Постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком на 60 діб, заборонивши залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 - цілодобово, на час дії обраного запобіжного заходу та покласти обов'язки, передбачені п.2, 3, 4 ч.5 ст.194 КГІК України.
Посилається на те, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, вказані ризики відсутні. Зазначив, що обвинувачений перебуває у шлюбі, має на утриманні трьох малолітніх дітей, його родина вважається багатодітною, про що має відповідні посвідчення та користується всіма передбаченими пільгами для багатодітних сімей. За місцем попередньої роботи ОСОБА_6 систематично отримував грамоти про відмінну службу. За місцем проживання характеризується позитивно.
Зазначає, що твердження суду про наявність такого ризику, як вплив на потерпілих, є безпідставним, оскільки ОСОБА_6 не заперечує того факту, що отримував гроші від потерпілих, а відтак впливати на потерпілих та свідків у ОСОБА_6 не має ніякої потреби. Твердження суду щодо можливості впливу ОСОБА_6 на інших підозрюваних є безпідставними, оскільки інших підозрюваних в даному кримінальному провадженні не існує, досудове розслідування проводиться виключно відносно ОСОБА_6 . Також є безпідставними посилання суду, що обвинувачений може знищити чи приховати речові докази в даному кримінальному провадженні, оскільки в ході досудового слідства, яке триває більше року, були проведені всі можливі обшуку та огляди, в ході яких вилучені всі речові докази, які перебувають на зберіганні в ГУНП в Житомирській області.
Зазначає, що ОСОБА_6 не має наміру переховуватись від слідства та суду, оскільки має постійне місце проживання в м. Житомирі, трьох неповнолітніх дітей, дружину, має намір повернути гроші, що отримав від потерпілих. Крім цього, ОСОБА_6 має постійне місце проживання, де і зареєстрований разом з родиною, а саме: АДРЕСА_1 , що дасть змогу останньому належним чином виконувати обов'язки, покладені на нього судом вразі обрання міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Послався на те, що ОСОБА_6 має незадовільний стан здоров'я, умови лікування в СІЗО не є достатніми для лікування та профілактики хвороб, що були виявлені у нього.
На апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , прокурором подані письмові заперечення, в яких просить вказані апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 14.05.2020 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - без змін.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2020 року клопотання сторони захисту про зміну міри запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт залишено без задоволення.
Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 залишено попередню - у вигляді тримання під вартою, продовжено термін тримання на 60 днів, до 12 липня 2020 року (включно) та визначено розмір застави 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 576 300 грн.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, що є особливо тяжким, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Враховуючи характер злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_6 та кількість потерпілих по справі, є підстави вважати, що існують обґрунтовані ризики щодо негативної поведінки його в суспільстві. Крім того, раніше відносно обвинуваченого вже було змінено міру запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою у зв'язку із порушенням умов домашнього арешту. Будь-які відомості щодо неможливості тримання обвинуваченого під вартою у розпорядженні суду відсутні. Судом враховано, що сама тяжкість можливого покарання може свідчити про наявність ризику уникнення обвинуваченого від правосуддя.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтримали апеляційні скарги, думку прокурора, який просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду - без змін, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
В провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, 14.05.2020 року в судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду вказаного кримінального провадження, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
З журналу судового засідання та технічного запису судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні як прокурора, так і сторони захисту доводи перевірялись судом при їх розгляді. При цьому був допитаний підозрюваний ОСОБА_6 , вислухана думка прокурора, потерпілих та захисників, а також з'ясовані обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження та зміну запобіжного заходу.
Разом з тим, колегія суддів зважає і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення, оскільки «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до практики ЄСПЛ допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 у справі «Воляник проти України»). Крім цього, у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України» зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Фактичні обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 умисного особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 5 до 12 років з конфіскацією майна, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого вказують на обґрунтованість продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Посилання в апеляційних скаргах на те, що обвинувачений має незадовільний стан здоров'я, умови лікування в СІЗО не є достатніми для лікування та профілактики хвороб, що були виявлені у нього, на висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, не впливають та були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до перерахованих в інформації філії ЦОЗ ДКВС України в Житомирській області діагнози, не входять до «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», зважаючи на те, що ОСОБА_6 перебуває в статусі обвинуваченого. Разом з тим, з вказаної довідки вбачається, що призначені ОСОБА_6 обстеження будуть проведені після закінчення карантинних заходів, що свідчить про належне медичне обстеження обвинуваченого.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд повно дослідив обставини кримінального провадження, дав належну оцінку наданим доказам та обґрунтував наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Зокрема, обґрунтовано послався, на те, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні враховуючи, що розгляд кримінального провадження не розпочато, потерпілі та свідки по вказаному кримінальному провадженню не допитані. Як вбачається з журналу судового засідання від 14.05.2020 року, потерпілі, які на той момент з'явилися до суду, заперечили щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт обвинуваченому ОСОБА_6 та зазначили, що з боку обвинуваченого були погрози на їх адресу ( а.п.140-141).
За таких підстав твердження апелянтів щодо відсутності такого ризику як вплив на потерпілих є безпідставним, та спростовується матеріалами провадження.
Крім того, судом враховано також характер та обставини вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , що свідчить про можливість вчинення ним іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Посилання апелянтів на наявність постійного місця проживання обвинуваченого та можливість застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який забезпечить його процесуальну поведінку, висновків суду не спростовують.
На думку колегії суддів, наявність постійного місця проживання неможливо віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання. Крім того, відносно обвинуваченого раніше вже було змінено міру запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою в зв'язку із порушенням умов домашнього арешту.
Колегія суддів вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку, що доводи ОСОБА_6 та захисника щодо позитивної характеристики обвинуваченого, наявності у нього постійного місця проживання, трьох неповнолітніх дітей, захворювань, не переважають над наявністю існуючих ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Суд, розглядаючи заявлені клопотання, взяв до уваги, крім даних, передбачених ст.177 КПК України, характер вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, його тяжкість, наслідки вчинення протиправних діянь та дійшов до обґрунтованого висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам та є правові підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а також необхідним і доцільним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також є безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що судом першої інстанції залишено поза увагою вимоги п.2 ч.3 ст.197 КПК України, оскільки вказані вимоги стосуються досудового розслідування.
Не є слушними й доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відбувся не колегіально, як того вимагає КПК України.
Відповідно до ст.205 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.
У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2020 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 12.07.2020 року з визначенням розміру застави 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 576300 грн залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :