17 червня 2020 року м. Житомир справа № 806/898/17
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шуляк Л.А., суддів Токаревої М.С., Капинос О.В.,
секретар судового засідання Скорик С.В.,
за участю: заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій неправомірними, стягнення вихідної допомоги та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду 12.05.2020 надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови суду від 23.05.2017 у справі №806/898/17 за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України.
Заява мотивована тим, що Конституційним Судом України 15.04.2020 постановлено рішення №2-р(ІІ)/2020 по справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ про скасування виплати вихідної допомоги суддям.
А тому, заявник просить суд ухвалити нове судове рішення, яким скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 по справі №806/898/17, а її адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18.05.2020 відкрито провадження за виключними обставинами та призначено розгляд заяви на 17.06.2020.
Ухвалою суду від 22.05.2020 в порядку підготовки заяви до розгляду здійснено заміну відповідача у справі - Апеляційний суд Житомирської області на Житомирський апеляційний суд.
На офіційну електронну адресу суду від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на заяву про перегляд постанови у зв'язку з виключними обставинами №10-11491/20 від 11.06.2020. В обґрунтування якого зазначено, що оскільки станом на день виходу позивача у відставку (08.09.2016) виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачено не було, тому така вихідна допомога позивачу правомірно не виплачувалась, а рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 не може застосовуватись до спірних правовідносин (а.с.159-164).
В судовому засіданні 17.06.2020 позивач підтримала вимоги заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13 грудня 1983 року по квітень 1984 року виконувала обов'язки судді Богунського районного суду м. Житомира, з квітня 1984 року по травень 1994 року працювала на посаді судді цього суду. З 05.05.1989 працювала на посаді судді обласного суду Житомирської області, а у подальшому - Апеляційного суду Житомирської області.
08 вересня 2016 року, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, Верховна Рада України прийняла постанову №1515-VІІІ, якою, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_1 .
Наказом Голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року №190-к позивача звільнено із займаної посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області з 21 вересня 2016 року.
ОСОБА_1 звернулась до голови Апеляційного суду Житомирської області із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги згідно ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453) у розмірі 10 місячних заробітних плат за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
Листом Апеляційного суду Житомирської області від 18.10.2016 № 3-671/1172/16 ОСОБА_1 , за результатами розгляду її звернення щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, повідомлено про те, що підстав для виплати вихідної допомоги немає, оскільки вона не вийшла у відставку до втрати чинності статті 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (а.с.8).
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати дії Апеляційного суду Житомирської області та Державної судової адміністрації України щодо відмови у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою неправомірними; стягнути з Апеляційного суду Житомирської області вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 275 610 грн та зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області в сумі 275 610 грн для виплати їй вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.05.2017, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09.08.2017 та постановою Верховного Суду від 23.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.
При цьому, судом зазначено, що дійсно, із набранням чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" питання вихідної допомоги регулювалося ст.136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Однак, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме виключено ст.136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Суд вказав, що заява про відставку позивачем була подана в період дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, якою виключено норму щодо виплати судді при виході у відставку вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат.
Також, колегія суддів дійшла висновку, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом України "Про судоустрій та статус суддів" є вихід у відставку, а не факт набуття права на відставку, що було прямо передбачено ч.1 ст.136 "Закону України про судоустрій та статус суддів", в редакції цього Закону від 07.07.2010.
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції чи дата набуття права на відставку, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
З врахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 по справі № 3-311/2018 заявник звернулась до суду про перегляд постанови суду від 23.05.2017 у справі №806/898/17 за виключними обставинами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
15.04.2020 рішенням №2-р(ІІ)/2020 Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.
Конституційний суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.
Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 2862) (втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, далі - Закон №2453) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Законом №2453 змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку (стаття 136).
У підпункті 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону №2453 було передбачено втрату чинності статтею 43 Закону № 2862 з 1 січня 2011 року, тобто через п'ять місяців після набрання чинності Законом № 2453, отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону №2453 до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.
Відповідно до Закону №1166, який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, із Закону №2453, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Конституційний Суд України наголосив, що Закон №1166 був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону №1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону №1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після опублікування Закону №1166.
Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону №1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону №2453) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.
Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов'язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.
На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов'язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону №1166, з 31 березня по 1 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.
Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб'єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом №1166.
Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
Положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 15.04.2020 відновлено дію статті 136 Закону №2453, що передбачала наступне: "Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється", тобто відновлено право судді, який вийшов у відставку у період дії Закону №2453, на отримання вихідної допомоги на підставі зазначеної норми.
Враховуючи, що позивач вийшов у відставку під час дії Закону №2453, а тому після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.136 Закону №2453.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності виключних обставин для перегляду та скасування судового рішення.
Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому позовні вимоги щодо визнання дій Апеляційного суду Житомирської області та Державної судової адміністрації України щодо відмови у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою неправомірними задоволенню не підлягають.
Суд враховує, що нарахування та виплата вихідної допомоги проводилась суддям за останньою посадою судом за місцем роботи, або територіальними управліннями ДСА України (для місцевих загальних судів) як розпорядниками бюджетних коштів.
Позивач вийшла у відставку як суддя Апеляційного суду Житомирської області.
В свою чергу, Апеляційний суд Житомирської області ліквідовано, його функції покладено на Житомирський апеляційний суд, у зв'язку з чим судом здійснено заміну відповідача.
З урахуванням наведеного, належним способом захисту порушеного права позивача за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, колегія суддів вважає є зобов'язання Житомирського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Враховуючи наведене, заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №806/898/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій неправомірними, стягнення вихідної допомоги та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Зобов'язати Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.А.Шуляк
Судді М.С. Токарева
О.В. Капинос
Повне судове рішення складене 22 червня 2020 року