Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 236/1357/18
провадження № 61-48849св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів Халаджи О. В., Новікової Г. В., Папоян В. В., від 11 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця) про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позову вказала, що працювала у відповідача з 18 червня 2007 року по 17 вересня 2017 року та була звільнена на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Відповідач у порушення трудового законодавства не провів з нею остаточний розрахунок при звільненні та не здійснив виплату всіх належних їй сум.
За таких обставин позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь: заборгованість по заробітній платі за травень 2017 року в сумі 1 936,29 грн, заборгованість по компенсації за чергову відпустку в сумі 6 729,16 грн, заборгованість з матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 3 972,16 грн,
заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в сумі 8 663,76 грн
заборгованість по вихідній допомозі при звільненні в сумі 8 212,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області у складі судді Ткачова О. М. від 16 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за травень 2017 року в сумі 1 936,29 грн, заборгованість по компенсації за чергову відпустку в сумі 6 729,16 грн, заборгованість з матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 3 972,16 грн, заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в сумі 8 663,76 грн, заборгованість по вихідній допомозі при звільненні в сумі 8 212,90 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 190 723,58 грн, а всього в сумі 220 237,85 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, матеріальну допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу. Разом із тим суд критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснення розрахунку з позивачем та не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України, оскільки такий не є доказом звільнення власника чи уповноваженого органу від відповідальності перед найманим працівником.
Постановою Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця», скасовано рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 серпня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 190 723, 58 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не дотримався вимог трудового законодавства та не провів із позивачем повний розрахунок при звільненні. Разом із тим суд узяв до уваги існування форс-мажорних обставин, підтверджених науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України, які унеможливили вчасного здійснення розрахунку з позивачем. Оскільки вина роботодавця у невиплаті належних ОСОБА_1 сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, не доведено, відповідач не має обов'язку виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є належним та допустимим доказом звільнення власника чи уповноваженого органу від відповідальності перед найманим працівником, оскільки такий не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». За таких обставин, саме з вини відповідача вчасно не виплачені належні до сплати суми, тому суд апеляційної інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що відповідач не має обов'язку сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 190 723,58 грн.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 18 червня 2007 року по 17 вересня 2017 року працювала на посаді головного бухгалтера виробничого підрозділу «Станція Горлівка регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та була звільнена на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Відповідач у порушення трудового законодавства не провів з нею остаточний розрахунок при звільненні, не здійснив виплату всіх належних їй сум, а саме: заробітну плату за травень 2017 року в сумі 1 936,29 грн, компенсацію за чергову відпустку в сумі 6 729,16 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 3 972,16 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 8 663,76 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 8 212,90 грн.
Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричинених впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), встановлені цим висновком обставини є підставами для звільнення від відповідальності зобов'язаної сторони, якими за цим висновком є публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», регіональна філія «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», за невиконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю, а саме: статей 47, частин першої та третьої статті 49-2; статей 83, 115-116, частини третьої статті 184, 18-1, 198 КЗпП України, з урахуванням норми статті 4 КЗпП України (а.с. 54-70).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи
на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно
АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин
при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно
АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває
у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів,
у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання
АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території
м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади,
які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)
є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії
не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється
на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, та у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19 та інших, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи касаційної інстанції, зокрема щодо неналежності висновку Торгово-Промислової палати України, як доказу відсутності вини відповідача спростовуються вищевикладеним. Інші доводи стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара