Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 158/714/15-ц
провадження № 61-29662св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «УА Брук»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А,, Здрилюк О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Брук» про стягнення заборгованості за договорами оренди,
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» (далі - ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Брук» (далі - ТОВ «УА Брук») про стягнення заборгованості за договорами оренди.
Покликались на те, що 01 вересня 2009 року та 01 серпня 2009 року між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» та ТОВ «УА Брук» були укладені договори найму (оренди) майна: споруди-площадки для розміщення готової продукції (бруківки), загальною площею 5525 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення (незавершене будівництвом 99%) виробничий цех з відсіками для піску та щебню, з навісом, загальною площею 3 230,9 кв. м, що знаходиться за тією ж адресою.
Позивач вказував, що умови договорів орендодавцем виконані повністю, на підставі актів приймання-передачі від 01 серпня 2009 року та 01 вересня 2009 року майно передано.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору оренди від 01 вересня 2009 року, орендна плата визначається за погодженням сторін: 4,00 грн за 1 кв. м, всього 22 100 грн в місяць, яка сплачується орендарем орендодавцю готівкою або по перерахуванню не пізніше 10 числа наступного місяця.
Відповідно до п.10.1 договору строк його дії з 01 вересня 2009 року до 31 липня 2017 року. Додатковою угодою від 27 липня 2012 року строк оренди продовжено до 30 червня 2013 року.
Згідно з п.п. 3.1-3.4 договору оренди від 01 серпня 2009 року орендна плата визначається за погодженням сторін: 7,73 грн за 1 кв. м., всього 24 974 грн в місяць; орендна плата та компенсаційні платежі за електричну енергію сплачується орендарем орендодавцю готівкою або по перерахуванню не пізніше 10 числа наступного місяця.
У пункті 10.1. визначено строк дії цього договору з 01 серпня 2009 року до 30 червня 2017 року. Додатковою угодою від 27 червня 2012 року строк оренди продовжено до 31 грудня 2012 року.
Зазначається, що 01 серпня 2009 року та 01 вересня 2009 року між позивачем ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є - ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», і поручителем ОСОБА_2 укладено договори поруки, за умовами яких поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником відповідачем ТОВ «УА Брук» зобов'язань по сплаті зобов'язань за договорами найму (оренди) майна.
В порушення умов вищевказаних договорів найму (оренди) майна відповідачем ТОВ «УА Брук» орендна плата не сплачувалась, станом на час звернення до суду заборгованість зі сплати орендної плати за договором від 01 вересня 2009 року становить 7 090 375,63 грн, з яких: 994 500 грн - орендна плата, 497 250 грн - штраф 50 %; 667 402,20 грн - пеня; 347 986,60 грн - інфляційні нарахування; 3 655 036,83 грн - 100 % річних; 928 200 грн - неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення та за договором від 01 серпня 2009 року становить 6 611 183,97 грн, з яких: 1 023 968,85 грн - орендна плата, 511 984,42 грн - штраф 50 %; 719 376,99 грн - пеня; 375 546,82 грн - інфляційні нарахування; 3 980 306,89 грн - 100 % річних.
Уточнивши позовні вимоги просили стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 13 701 559,60 грн, в тому числі: за договором найму (оренди) майна від 01 вересня 2009 року - 7 090 375,63 грн, з яких: 994 500,00 грн - орендна плата, 497 250,00 грн - штраф 50 %; 667 402,20 грн. - пеня; 347 986,60 грн - інфляційні нарахування; 3 655 036,83 грн - 100 % річних; 928 200 грн - неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення; та за договором найму (оренди) майна від 01 серпня 2009 року - 6 611 183,97 грн, з яких: 1 023 968,85 грн - орендна плата, 511 984,42 грн - штраф 50 %; 719 376,99 грн - пеня; 375 546,82 грн - інфляційні нарахування; 3 980 306,89 грн - 100 % річних, а також понесені судові витрати у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 16 січня 2017 року допущено до участі в порядку процесуального правонаступництва позивача - ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «УА Брук» на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 641 393,41 грн за договором найму (оренди) майна від 01 серпня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_2 та ТОВ «УА Брук» на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 642 086,71 грн за договором найму (оренди) майна від 01 вересня 2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду від 22 грудня 2017 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «УА Брук» в користь ОСОБА_1 100 % річних від простроченої суми в розмірі 2 928 899, 91 грн за договором найму (оренди) майна від 01 серпня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_2 та ТОВ «УА Брук» в користь ОСОБА_1 100 % річних від простроченої суми в розмірі 2 847 388,22 грн за договором найму (оренди) майна від 01 вересня 2009 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, покликаючись на зміст договорів, зробив висновок, що між позивачем та відповідачами виникли зобов'язання зі сплати орендної плати, яких відповідачі ТОВ «УА БРУК» та ОСОБА_2 , як поручитель, не виконали, а тому стягнув з відповідачів заборгованість з орендної плати, та передбачені умовами договорів 100 % річних, індекс інфляції, пеню.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року апеляційні скарги ТОВ «УА Брук» задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2017 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2017 року в цій справі скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «УА Брук» про стягнення заборгованості за договорами оренди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року у справі № 903/428/16 встановлені обставини, які мають значення для цієї справи, а саме, що договори оренди від 01 серпня 2009 року та від 01 вересня 2009 між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма«Галант» та ТОВ «УА Брук» є неукладеними, отже підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права.
Вказував, що позивач ОСОБА_1 не брав участі у розгляді господарської справи № 903/428/16, рішення у справі проголошено 30 серпня 2016 року, тоді як договір про відступлення права вимоги між ним та ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» укладено 17 жовтня 2016 року, отже означене рішення не може мати преюдиційного значення при розгляді цієї справи.
Узагальнені доводи особи, яке подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2018 року представник ТОВ «УА Брук» - адвокат Багіров Р. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 22 липня 1994 року між Фондом Державного майна України в особі заступника начальника регіонального відділення по Волинській області (продавець по вказаному договору) та організацією орендарів орендного підприємства «Галант» (покупець по вказаному договору) було укладено договір № 115 купівлі-продажу державного майна.
Відповідно до п.1.1 вказаного договору, продавець продає, а покупець викуповує орендоване державне майно цілісного майнового комплексу «Галант» згідно з інвентаризаційними відомостями, балансом за станом на 01 липня 1994 року та актом оцінки, які є невід'ємною частиною вказаного договору.
Пунктом 1.2 вказаного договору встановлено, що право власності на продане майно переходить до покупця після підписання акту передачі майна.
Майно цілісного майнового комплексу «Галант» розташовано на земельній ділянці площею 2,20 га ( п.3.1 договору).
Майно, визначене в договорі № 115 купівлі-продажу державного майна передано організації орендарів орендного підприємства «Галант» на підставі акта передачі державного майна від 05 жовтня 1994 року.
22 квітня 1995 року організації орендарів орендного підприємства «Галант» видано реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_1 на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, зокрема, на комплекс будівель і споруд в АДРЕСА_1 .
Свідоцтвом від 21 січня 1997 року № 22 на право власності на нерухоме майно підтверджується, що до складу приватизованого майна, яке є власністю ЗАТ «Галант», входять будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: склад 600 кв. м; господарський корпус; склад із металоконструкцій 480 кв. м; прохідна; огорожа панельна з воротами автоматичними; незавершене будівництва складу № 1; незавершене будівництво складу № 2; незавершене будівництво гаража; незавершене будівництво павільйону.
24 квітня 1996 року ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» видано державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ № 002003 (зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 156), площею 1,66 га землі в межах згідно з планом землекористування для обслуговування адміністративних та господарських будівель.
На підтвердження своїх доводів про стягнення заборгованості за договорами оренди позивач додав до позовної заяви договір від 01 серпня 2009 року, з якого вбачається, що цього дня між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» (далі - орендодавець) та ТОВ «УА Брук» укладено договір оренди нежитлового приміщення (незавершене будівництвом (99% готовності)) - виробничого цеху з відсіками для піску та щебню, з навісом та додаткову угоду від 27 червня 2012 року до вказаного договору оренди, якою збільшено строк дії договору.
Також позивачем подано суду договір оренди від 01 вересня 2009 року, укладений між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» (далі - орендодавець) та ТОВ «УА Брук» (далі - орендар) укладено договір найму (оренди) майна - площадки для розміщення готової продукції, яке належить на підставі державного акту на право постійного користування землею від 24 квітня 1996 року серії НОМЕР_2 , що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 5 525 кв. м та додаткову угоду до нього від 27 червня 2012 року.
Звернення з позовом до ОСОБА_2 позивач обґрунтував посиланням на договори поруки, укладені 01 серпня 2009 року та 01 вересня 2009 року між позивачем ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», і поручителем ОСОБА_2 , за умовами яких поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником - відповідачем ТОВ «УА Брук» зобов'язань по сплаті зобов'язань за договорами найму (оренди) майна.
Апеляційний суд встановив, що у 2016 році ТОВ «УА Брук» звернулось з позовом до ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» про визнання недійсними договорів оренди майна від 01 серпня 2009 року та від 01 вересня 2009 року. Рішенням господарського суду Волинської області від 01 листопада 2016 року у справі № 903/428/16 за позовом ТОВ «УА Брук» до ПАТ «Галант» про визнання договорів недійсними (далі - справа № 903/428/16) у задоволенні позову відмовлено з підстав відсутності доказів про недійсність договорів.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року рішення у справі № 903/428/16 залишено без змін. Однак, у мотивувальній частині постанови апеляційний господарський суд зробив висновок лише про правильність резолютивної частини рішення, вказавши, що не погоджується з підставами відмови у задоволенні позову, наведеними у рішенні господарського суду Волинської області від 30 серпня 2016 року.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року у справі № 903/428/16 встановлені обставини, які мають значення для даної справи, а саме, що договори оренди від 01 серпня 2009 року та від 01 вересня 2009 між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» та ТОВ «УА Брук» є неукладеними. Такого висновку господарський суд дійшов у зв'язку з відсутністю доказів існування договірних відносин між сторонами, зазначеними в договорах у період у період з 01 серпня 2009 року до 18 березня 2013 року - моменту укладення договору оренди від 18 березня 2013 року № 1 у сукупності з висновком судової експертизи Київського експертно-дослідного центру від 27 квітня 2016 року № 14407 про те, що ці договори мають ознаки примусового штучного світло-теплового старіння, та виготовлені у час, близький до виготовлення інших документів - не раніше 2012 року.
Висновок судової експертизи міститься в матеріалах цієї справи та наданий на виконання ухвали Луцького міськрайонного суду від 25 грудня 2015 року, якою задоволено клопотання представника ТОВ «УА Брук», заявлене з метою подання доказів про неукладення договорів оренди від 01 серпня 2009 року та 01 вересня 2009 року.
Апеляційний суд вказував, що зазначеним судовим рішенням у справі № 903/428/16, що набрало законної сили 01 листопада 2016 року та яке має преюдиційне значення, встановлено, що договори оренди, посилаючись на умови яких позивач просить стягнути орендну плату, 100% річних індекс інфляції та пеню, є неукладеними.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 16 січня 2017 року у порядку процесуального правонаступництва допущено до участі у розгляді даної справи на підставі поданої заяви та договору про уступлення права вимоги від 17 листопада 2016 року позивача - ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 травня 2017 року договір про уступлення права вимоги, укладений 17 листопада 2016 року між ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» та ОСОБА_1 визнано недійсним.
Після цього, представник ОСОБА_1 подав суду вже інший договір про уступлення права вимоги за тими ж самими зобов'язаннями, укладений 17 жовтня 2016 року між ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд зазначав, що з невідомих причин, ОСОБА_1 , будучи цесіонарієм за двома різними договорами права вимоги з приводу одних і тих самих зобов'язань, з метою процесуального правонаступництва подав один із договорів, і лише після визнання недійсним поданого договору, пред'явив суду інший, укладений раніше.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку було встановлено, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року у справі № 903/428/16 встановлені обставини, які мають значення для даної справи, а саме, що договори оренди від 01 серпня 2009 року та від 01 вересня 2009 між ЗАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант», правонаступником якого є ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» та ТОВ «УА Брук» є неукладеними. Такого висновку господарський суд дійшов у зв'язку з відсутністю доказів існування договірних відносин між сторонами, зазначеними в договорах у період у період з 01 серпня 2009 року до 18 березня 2013 року - моменту укладення договору оренди від 18 березня 2013 року № 1 у сукупності з висновком судової експертизи Київського експертно-дослідного центру від 27 квітня 2016 року № 14407 про те, що ці договори мають ознаки примусового штучного світло-теплового старіння, та виготовлені у час, близький до виготовлення інших документів - не раніше 2012 року.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанцій помилково вказував, що означена постанова прийнята 30 серпня 2016 року замість 01 листопада 2016 року, проте на правильність його висновків допущена у мотивувальній частині описка не впливає.
За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи, яка була в процесі стороною або третьою особою, до іншої особи у зв'язку з переходом до неї суб'єктивних матеріальних прав.
Цивільне процесуальне правонаступництво на відміну від цивільного правонаступництва може бути тільки загальним (універсальним), оскільки правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об'ємі його процесуальних прав і обов'язків.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , про те, що рішення у справі № 903/428/16 в якій учасником було ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» не має для нього преюдиційного значення, адже стороною у справі він не був з огляду на те, що до нього перейшли всі процесуальні права та обов'язки ПАТ «Волинська оптово-роздрібна фірма «Галант» в тому числі стосовно обов'язковості преюдиційних фактів, встановлених у інших справах.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо зупинення виконання постанови
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська