Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 686/17001/15-ц
провадження № 61-14048св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Козак О. В. від 26 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Костенка А. М., Грох Л. М., Спірідонової Т. В., від 20 червня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2007 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 800 доларів США зі сплатою
12,50% річних, строком повернення до 05 лютого 2027 року.
На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 06 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, ПАТ «Універсал Банк» просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість, яка станом на 01 липня 2015 року складала
14 715,89 доларів США.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним укладений 06 лютого 2007 року між ним та банком кредитний договір.
Зустрічний позов мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору він, як споживач фінансових послуг, не отримав повної інформації щодо вартості кредиту, типу відсоткової ставки, переліку всіх витрат та вартості послуг з оформлення кредиту та інші обов'язкові умови, які повинні були бути йому роз'ясненні ще до підписання кредитного договору. Крім того, договір був укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку банку, оскільки зі змісту кредитного договору прослідковується його обмеженість у правах, як позичальника, а обсяг визначених банком у кредитному договорі прав і обов'язків, містить суттєву диспропорцію на користь кредитора, що суперечить принципу рівності сторін договору, тому із цих підстав такий правочин повинен бути визнаний недійсним.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 26 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року, позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 554,07 доларів США, що еквівалентно 392 814,35 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з нього та поручителя на користь кредитора. При цьому вважав, що не підлягає стягненню пеня у розмірі 161,82 доларів США, оскільки її розмір не підтверджений належними та допустимими доказами. Крім того, не підлягають до задоволення зустрічні позовні вимоги, оскільки позичальник був ознайомлений з умовами договору, не заперечував проти них, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердив, що він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку та задоволення його зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитний договір не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Вказує, що суди не надали належної оцінки висновку судово-економічної експертизи щодо приховування банком в умовах кредитного договору відомостей щодо реальної (дійсної) величини відсоткової ставки, розміру сум загальної вартості кредиту та розміру сум щомісячних платежів по відношенню до тих, які нібито були узгоджені і встановлені сторонами кредитного договору в його умовах.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 17 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
32 800 доларів США зі сплатою 12,50% річних, строком повернення до
05 лютого 2027 року.
Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору, сплата позичальником заборгованості за кредитним договором здійснюється відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту (додаток № 1), який є невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту, щомісячний платіж за кредитним договором складає 136,67 доларів США (а. с. 24, 25 т. 1).
На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 06 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 01 липня 2015 року у позичальника перед банком утворилась заборгованість у розмірі 14 715,89 доларів США, яка складається із:
14 239,95 доларів США - тіло кредиту; 314,12 доларів США - проценти за користування кредитом; 161,82 доларів США - пеня.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо позовних вимог ПАТ «Універсал Банк»
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором від 06 лютого 2007 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01 липня 2015 року складала 14 554,07 доларів США, що еквівалентно 392 814,35 грн, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь ПАТ «Універсал Банк» зазначеної заборгованості.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 626-628 ЦК України, та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для визнання кредитного договору від 06 лютого 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є
ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом та під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК Українипозивачем належним чином не обґрунтовані.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив як доказ недійсності кредитного договору висновок експертизи від 20 серпня
2018 року (а. с. 69-95 т. 2), оскільки питання, поставлені на вирішення цієї експертизи, стосуються правильності розрахунків, що саме по собі не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов'язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 26 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 20 червня 2019 року- без змін.
Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара