Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 205/9544/14-ц
провадження № 61-46870св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року у складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року у складі суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 09 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк», банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-302/198/2008, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 46 707,88 дол. США.
09 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-302/198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх боргових зобов'язань перед банком за договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
09 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-302/198/2008/1, відповідно до якого ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх боргових зобов'язань перед банком за договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 станом на 10 листопада 2014 року утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 241 594,66 дол. США, що еквівалентно 3 495 874,73 грн, а саме: основний борг - 46 688,29 дол. США, що еквівалентно 675 579,55 грн, проценти - 5 267,55 дол. США, що еквівалентно 76 221,44 грн, пеня - 189 638,82 дол. США, що еквівалентно 2 744 073,72 грн.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року у розмірі 241 594,66 дол. США, що еквівалентно 3 495 874,73 грн та судовий збір в сумі 3 654,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-302/198/2008 від 09 липня 2007 року в розмірі 241 594,66 дол. США, що еквівалентно 3 495 874,73 грн, з яких: основний борг - 46 688,29 дол. США, що еквівалентно 675 579,55 грн, проценти - 5 267 ,55 дол. США, що еквівалентно 76 221,44 грн, пеня - 189 638,82 доларів США, що еквівалентно 2 744 073,72 грн та судові витрати - 3 654,00 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 року заочне рішення скасоване.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 46 688,29 дол. США, що еквівалентно 675 579,55 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що кредитор ТОВ «ОТП Факторинг» змінило строк виконання основного зобов'язання, направивши позичальнику ОСОБА_1 досудову вимогу від 17 листопада 2010 року про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором № МL-302/198/2008 від 09 липня 2008 року в повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання письмової вимоги.
Відповідно до статті 1050 ЦК України банк змінив строквиконання основного зобов'язання, тому шестимісячний строк, протягом якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право звернутись з позовом до поручителя повинен обчислюватись з 25 грудня 2010 року, однак вимоги заявлені до поручителей 14 листопада 2014 року, тобто більше ніж через три роки після настання строку виконання зобов'язань, який сплинув 25 червня 2011 року, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася.
Суди з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання у повному обсязі на 25 грудня 2010 року, встановили, що цей позов пред'явлений до суду 14 листопада 2014 року та дійшли висновку, що пеня та відсотки, що нараховані позивачем після 25 грудня 2010 року стягненню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що до заборгованості, яка виникла станом на 25 грудня 2010 року підлягає застосуванню позовна давність, перебіг якої розпочався з 26 грудня 2010 року, доказів поважності причин пропуску позовної давності ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало, проте апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо непогодження з оскаржуваним судовим рішенням в частині задоволення позову про стягнення тіла кредиту. Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідачі в апеляційному порядку не оскаржували, тому суд розглянув справу у межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання поруки припиненою та відмови у стягнення процентів і пені, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
22 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 15 квітня 2020 року № 1102/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не дослідили та не надали оцінку письмовим доказам у справі, що призвело до не встановлення фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суди не дослідили оригінал досудової вимоги та інформацію щодо її направлення, а копія досудової вимоги, яка є у матеріалах справи не засвідчена належним чином відповідно до вимог ДСТУ 4163-2003.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки зобов'язання за кредитним договором не виконані, а договір поруки діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, проте на сьогодні заборгованість за кредитним договором не погашена.
Суди не звернули увагу, що трирічний строк позовної давності закінчується 09 липня 2041 року, тому позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені на час подання позову не сплинула.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану правову оцінку.
Суди дійшли правильного висновку, що оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання, тому шестимісячний строк, протягом якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право звернутись з позовом до поручителя повинен обчислюватись з 25 грудня 2010 року, однак вимоги заявлені до поручителей 14 листопада 2014 року, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася.
Суди обґрунтовано відмовили у стягненні процентів і пені, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання, а нарахування передбачених договором процентів за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає судові рішення лише у частині визнання поруки припиненою та відмови у стягнення процентів і пені.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк», банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-302/198/2008, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 46 707,88 дол. США, на придбання нерухомого майна зі сплатою 4,49 % річних за користування кредитом, строком до 09 липня 2038 року.
Згідно з пунктом 4 кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів, тобто сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору.
Відповідно до пункту 6 кредитного договору інші істотні умови цього договору викладені в частині № 2, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки; зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
Відповідно до пункту 4.1.3 кредитного договору за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 30 календарних днів позичальник, крім пені та штрафу передбачених в пунктах 4.1.1, 4.1.2 договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0,02 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50,00 грн.
09 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-302/198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх боргових зобов'язань перед банком за договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
09 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-302/198/2008/1, відповідно до якого ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх боргових зобов'язань перед банком за договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 договорів поруки порукою забезпечено, зокрема, зобов'язання боржника повернути кредитору повну суму отриманих боржником кредитних коштів не пізніше 09 липня 2038 року.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року.
Відповідно до пункту 3.1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року, в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку №1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 станом на 10 листопада 2014 року утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 241 594,66 дол. США, що еквівалентно 3 495 874,73 грн, а саме: основний борг - 46 688,29 дол. США, що еквівалентно 675 579,55 грн, проценти - 5 267,55 дол. США, що еквівалентно 76 221,44 грн, пеня - 189 638,82 дол. США, що еквівалентно 2 744 073,72 грн.
Суди встановили, що відповідно до кредитного договору № ML-302/198/2008 від 09 липня 2008 року строком виконання зобов'язань за кредитним договором та датою повернення останнього платежу є 09 липня 2038 року. Встановивши строк дії кредитного договору, сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору поруки сторони передбачили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.
Суди встановили, що ТОВ «ОТП Факторинг» звернулось до ОСОБА_1 з досудовою вимогою від 17 листопада 2010 року № 137 за кредитним договором № МL-302/198/2008 від 09 липня 2008 року, відповідно до якої, зокрема ТОВ «ОТП Факторинг» вимагало дострокового виконання боргових зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом - 46 688,29 дол. США, процентів за користування кредитом - 5 267,55 дол. США. Письмова вимога має реєстраційний номер, оформлена на бланку з реквізитами позивача, зокрема містить правильну інформацію про банківські реквізити ТОВ «ОТП Факторинг», поштову та електронну адреси вказаної юридичної особи, підписана працівником позивача.
Суд апеляційної інстанції встановив, що строк на звернення до суду з позовом до поручителя повинен обчислюватись з 25 грудня 2010 року, однак вимоги заявлені до ОСОБА_1 14 листопада 2014 року, тобто більше ніж через три роки після настання строку виконання зобов'язань, який сплинув 25 червня 2011 року, тому порука припинилася.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи плату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
У договорі поруки не встановлено строк дії поруки, тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справа № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18, постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року справа № 201/8164/16-ц, провадження № 61-28479св18.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.
Сторони у договорі поруки врегулювали питання строку виконання основного зобов'язання, а саме відповідно до підпункту а) пункту 2.1. боржник зобов'язаний повернути кредитору повну суму отриманих боржником коштів не пізніше 09 липня 2038 року.
Згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, який є додатком до вказаного кредитного договору від 09 липня 2008 року № МL-302/198/2008. Внесення останнього платежу, згідно зазначеного графіку, було передбачено 09 липня 2038 року.
Суди встановили, що ТОВ «ОТП Факторинг» звернулось до ОСОБА_1 з досудовою вимогою від 17 листопада 2010 року № 137 за кредитним договором № МL-302/198/2008 від 09 липня 2008 року, відповідно до якої, зокрема ТОВ «ОТП Факторинг» вимагало дострокового виконання боргових зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом - 46 688,29 дол. США, процентів за користування кредитом - 5 267,55 дол. США. Письмова вимога має реєстраційний номер, оформлена на бланку з реквізитами позивача, зокрема містить правильну інформацію про банківські реквізити ТОВ «ОТП Факторинг», поштову та електронну адреси вказаної юридичної особи, підписана працівником позивача.
Відповідно до пункту 4.1.4 "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149, які були чинними на час складання вказаної вище вимоги від 17 листопада 2010 року, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Врахувавши час, що передбачений для пересилання поштового відправлення (письмової вимоги від 17 листопада 2010 року), а також 30-денний термін, встановлений ТОВ «ОТП Факторинг» для остаточного погашення кредиту, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміненим кінцевим строком виконання умов кредитного договору в повному обсязі згідно з вимогою від 17 листопада 2010 року № 137 є 25 грудня 2010 року.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, суди дійшли правильного висновку, що відповідно до статті 1050 ЦК України банк змінив строк виконання основного зобов'язання, тому шестимісячний строк, протягом якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право звернутись з позовом до поручителів повинен обчислюватись з 25 грудня 2010 року, однак вимоги заявлені до поручителей 14 листопада 2014 року, тобто більше ніж через три роки після настання строку виконання зобов'язань, який сплинув 25 червня 2011 року, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася.
Верховний Суд бере до уваги посилання суду апеляційної інстанції на те, що помилкове встановлення судом першої інстанції припинення поруки з 18 листопада 2011 року не вплинуло на розгляд справи по суті.
ТОВ «ОТП Факторинг», пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник) та базового розміру відсотків, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Суди з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання у повному обсязі на 25 грудня 2010 року, встановивши, що цей позов пред'явлений до суду 14 листопада 2014 року, дійшли обґрунтованого висновку, що пеня та відсотки, що нараховані позивачем після 25 грудня 2010 року стягненню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що до заборгованості, яка виникла станом на 25 грудня 2010 року підлягає застосуванню позовна давність, перебіг якої розпочався з 26 грудня 2010 року, доказів поважності причин пропуску позовної давності ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало, проте апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо непогодження з оскаржуваним судовим рішенням в частині задоволення позову про стягнення тіла кредиту. Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідачі в апеляційному порядку не оскаржували, тому суд розглянув справу у межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили оригінал досудової вимоги та інформацію щодо її направлення, а копія досудової вимоги, яка є у матеріалах справи не засвідчена належним чином відповідно до вимог ДСТУ 4163-2003, оскільки письмова вимога має реєстраційний номер, оформлена на бланку з реквізитами позивача, зокрема містить правильну інформацію про банківські реквізити ТОВ «ОТП Факторинг», поштову та електронну адреси вказаної юридичної особи, підписана працівником позивача.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав докази, зокрема виписку з журналу вихідної кореспонденції чи будь-які інші докази на спростування доводів відповідача ОСОБА_1 щодо отримання у грудні 2010 року вказаної вимоги про дострокове виконання умов кредитного договору № МL-302/198/2008 від 09 липня 2008 року, про неправомірність, недійсність цієї вимоги позивач не заявляв.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко