Постанова
Іменем України
12 червня 2020 року
м. Київ
справа № 321/1204/17
провадження № 61-37096св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянова Людмила Миколаївна,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Першин Володимир Миколайович, на постанову апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року в складі колегії суддів:Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянової Л. М., третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок та визнання договору дарування житлового будинку недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого вона дізналася, що належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 у 2003 році він подарував своїй дружині ОСОБА_2 , шлюб з якою було укладено у 1999 році.
Посилаючись на те, що вказаний будинок був придбаний батьком в період перебування у шлюбі з її матір'ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже його 1/2 частка в порядку статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України належала останній та входила до складу спадщини, що залишилося після смерті матері і яку вона прийняла фактично, з урахуванням доповнень і уточнень, просила суд визнати за нею право спільної часткової власності на 1/4 частку у праві власності на вказаний житловий будинок у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 та визнати недійсним договір дарування будинку від 16 липня 2003 року з моменту його укладення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 після смерті своєї матері не прийняла спадщину на спірний житловий будинок, з вимогами про надання додаткового строку для прийняття спадщини не зверталася, грошової компенсації за належну їй частку у спірному будинку від спадкоємця, який розпорядився спадковим майном без її згоди, не вимагала. На думку суду першої інстанції, зібраними у справі доказами не доведено, що спірний будинок був спільною сумісною власністю її батьків, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року по цій справі змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір дарування був укладений у липні 2003 року, а з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права ОСОБА_1 звернулася тільки у вересні 2017 року, тобто через чотирнадцять років після того, як її право було порушено, вимоги про визнання договору дарування недійсним і про визнання права власності на 1/4 частку спірного будинку в порядку спадкування задоволенню не підлягають за пропуском строку позовної давності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 321/1204/17, витребувано її з Михайлівського районного суду Запорізької області.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .
Узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2018 року Першин В. М. подав у інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем обрано правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки станом на грудень 2016 року інший спосіб не існував через зміну власника на спірне спадкове майно. Крім того, про існування спірного договору дарування позивач дізналась лише після смерті батька, коли потрібно було оформляти спадщину, а тому вона не пропустила строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Указувало, що спірний будинок перебуває в іпотеці з 2007 року на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_7 . На теперішній час заборгованість за кредитом не погашена і товариство має намір розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності із судовим рішенням.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Зазначала, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом ради депутатів 20 червня 1974 року будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на праві особистої власності.
Батьки позивача - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 12 серпня 1972 року.
Згідно з даними інвентарної справи будівництво спірного житлового будинку було розпочато у 1973 році, в період, коли батьки позивача перебували у шлюбі. 24 травня 1974 року будівництво було завершено і житловий будинок було прийнято в експлуатацію.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 - мати позивача.
Із листа Запорізького обласного державного нотаріального архіву від 20 жовтня 2017 року № 2510/01-21 вбачається, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину і в нотаріальному порядку 01 жовтня 1997 року оформили свої спадкові права на належний спадкодавцю автомобіль М 412, 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , був її чоловік ОСОБА_3 і донька ОСОБА_1 - позивач у справі, яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 .
19 січня 1999 року батько позивача - ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_2
16 липня 2003 року ОСОБА_3 подарував належний йому житловий будинок своїй дружині - ОСОБА_2
09 жовтня 2007 року ОСОБА_2 передала вказаний будинок в іпотеку банку на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_7 - дружини рідного брата позивача на суму 150 000,00 грн з виплатою 18 % річних, зі строком повернення кредиту не пізніше 27 березня 2014 року.
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майн станом на 19 січня 2018 року спірний будинок з прилюдних торгів не реалізований, перебуває в іпотеці ТОВ «Кредитні ініціативи».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Відомостей про спадкоємців померлого ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, про склад спадкового майна матеріали справи не містять.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Ураховуючи час відкриття спадщини після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 , застосуванню до відносин спадкування підлягають норми чинного на той час законодавства - Цивільного кодексу Української PCP 1963 року (надалі - ЦК УРСР).
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Статтею 548 ЦК Української РСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За змістом статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Суд апеляційної інстанції установив, що позивач, як спадкоємиця першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_4 прийняла спадщину, отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частини автомобіля, а тому, дійшов обґрунтованого висновку, що вона прийняла спадщину і на всі інше спадкове майно, що залишилося після смерті її матері ОСОБА_4 , тобто і на частку у спірному житловому будинку. Уклавши договір дарування спірного будинку у 2003 році, ОСОБА_3 без згоди спадкоємиці ОСОБА_1 фактично розпорядився і належною позивачу 1/4 часткою спірного будинку.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести і той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України 2004 року, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі пояснень сторін та показань свідків апеляційним судом встановлено, що починаючи з 2003 року позивачу було відомо про існування укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування.
Зокрема, допитані як свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 - рідної тітки і бабусі позивача, які підтвердили у суді першої інстанції про обізнаність ОСОБА_1 як про дарування у 2003 році батьком спірного будинку своїй другій дружині, так і про подальшу передачу будинку в іпотеку банку і про звернення стягнення на нього у зв'язку з невиконанням позичальником кредитних зобов'язань.
Установивши, що договір дарування укладений 16 липня 2003 року, з даним позовом ОСОБА_1 звернулась у вересні 2017 року, а представник відповідача в судовому засіданні у суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову в даній справі в зв'язку з пропуском позовної давності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Першин Володимир Миколайович, залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська