Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №758/11515/16-а
адміністративне провадження №К/9901/22341/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 758/11515/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року (у складі судді Романа О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (у складі колегії суддів Желтобрюх І.Л., Бєлової Л.В., Парінова А.Б.)
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV з дати звернення за її призначенням, а саме з 04 липня 2016 року».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, а тому правові підстави до задоволення позовних вимог відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/11515/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 758/11515/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 2002 року позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, призначену із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
04 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Листом Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08 липня 2016 року № 12927/04 позивачу було повідомлено, що він вже отримує пенсію за віком на умовах, визначених статтею 26 Закону № 1058-IV, а тому підстав до задоволення його заяви або переведення на той самий вид пенсійного забезпечення немає.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вперше пенсія йому була призначена на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», а подальша зміна пенсійного законодавства стала підставою для призначення нового виду пенсії за Законом № 1058-IV. Таким чином, скаржник відносить себе до категорії осіб, які мають право на отримання пенсії за віком на підставах, визначених частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, та зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14, у разі призначення пенсії відповідно до Закону, який визначає інші підстави призначення пенсії відмінні від підстав визначених Законом № 1058-IV, то у разі звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-IV, призначення пенсії відбувається вперше.
Від Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких зазначено, що пенсія за віком може бути призначена лише один раз. Оскільки позивач вже скористався своїм правом на призначення пенсії у 2002 році, Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії за віком поданої позивачем 04 липня 2016 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку.
Згідно із частиною п'ятою статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" і цього Закону.
Отже, призначення та виплата пенсії позивачу з 2002 року здійснювалися у відповідності до Закону України " Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
З 01 січня 2012 року набрав чинності Закон № 1058-IV.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Приписи частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17(2-а/314/33/2017) та у справі №185/746/17 (2-а/185/106/17).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, яка призначена із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що статтею 55 Закону № 796-ХІІ для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Такий вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом №1058-IV.
Оскільки заява позивача до Управління фактично стосувалась призначення йому того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка йому вже була призначена у 2002 році, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень Закону № 1058-IV.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 758/15262/16-а, від 15 серпня 2019 року у справі №488/629/14-а та від 31 березня 2020 року у справі № 348/1296/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з тим, що позивач вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі 21-612а14, оскільки у цій справі предмет спору стосувався перерахунку і виплати державної пенсії із застосуванням належного показника середньої заробітної плати, у зв'язку з переведенням особи з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).
Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко