Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №513/681/16-а
адміністративне провадження №К/9901/22217/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 513/681/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області,
треті особи: Ізмаїльські електричні мережі ПАТ «Одесаобленерго», Управління соціального захисту населення Саратської районної державної адміністрації Одеської області,
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України
на постанову Саратського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року (у складі судді Кожокар Т.Я.), додаткову постанову Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року (у складі судді Кожокар Т.Я.) та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (у складі колегії суддів Милосердного М.М., Лук'янчук О.В. та Ступакової І.Г.),
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області, (далі - відповідач, Управління), за участю третіх осіб: Ізмаїльські електричні мережі ПАТ «Одесаобленерго» (далі також - третя особа 1), Управління соціального захисту населення Саратської районної державної адміністрації Одеської області (далі також - третя особа 2), в якому просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області неправомірними та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області призначити пільгову пенсію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
В обґрунтування позову зазначено, що позивач надав відповідачу всі документи, наявні у нього, всі довідки, які міг отримати з різних установ, що підтверджують факт його участі у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, однак відповідач незаконно відмовив йому у призначенні пенсії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Додатковою постановою Саратського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач дійсно є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, подані ним документами підтверджують періоди роботи по ліквідації наслідків аварій на ЧАЕС, а тому пенсійним органом безпідставно було відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 8 років відповідно до пункту 1 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Саратського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року, додатковою постановою Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року та ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Саратське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 513/681/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 513/681/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 24 квітня 1984 року був прийнятий на роботу в Саратський район електричних мереж на посаду водія 3 класу.
Наказом № 28-К від 27 січня 1987 року ПАТ "Одесаобленерго", Ізмаїльське підприємство електричних мереж надало відрядження ОСОБА_1 до ПАТ "Київенерго" на Чорнобильську АЕС, в якості водія, строком на один місяць, з 26 січня по 26 лютого 1987 року.
Довідками від 02 березня 1987 року та 02 серпня 2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 з 26 січня 1987 року по 26 лютого 1987 року перебував у відрядженні на Чорнобильській АЕС, у якості водія ІІІ класу, відпрацював у зоні зараження 594 години.
Відповідно довідки директора ПАТ "Київенерго", ОСОБА_1 відпрацював вахту у відділі матеріального забезпечення Чорнобильської АЕС з 26 січня 1987 року по 26 лютого 1987 року, включно без вихідних по обслуговуванню на об'єктах по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
27 листопада 1992 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії.
27 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 8 років у відповідності до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
До заяви були надані довідки ПАТ "Київенерго" та ПАТ "Одесаобленерго", підтверджуючі факт участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 26 січня 1987 року по 26 лютого 1987 року.
Підставою звернення до суду стало рішення пенсійного органу № 457 від 03 червня 2016 року про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на 8 років, яке мотивовано відсутністю документів, які б підтверджували період роботи позивача в зоні відчуження.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області зазначено, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що позивачем не надано жодних первинних документів, які могли б підтвердити факт його участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Крім того, зазначено, що вказані документи також відсутні у правонаступника підприємства, на якому, як стверджує ОСОБА_1 , він працював. Також скаржник зазначає, що надані позивачем довідки не можуть вважатися первинними документами, оскільки вони не містять інформації про кількість днів перебування у зоні ЧАЕС та оплату праці за цей період. Скаржник також не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо розподілу судових витрат на користь позивача.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Саратського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року, додаткова постанова Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини першої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов'язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом №796-XII.
Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону № 796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно частини другої статті 14 Закону № 796-XII категорія 2 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 10 років.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Порядком №22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 1992 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-й категорії.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 безпідставно відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 8 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній аргументи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки обставин у справі та повторного дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Щодо доводів касаційної скарги про необхідність скасування додаткової постанови Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у разі залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Додаткове рішення у справі є невід'ємною частиною рішення по суті позовних вимог, відповідно порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
У цій справі розподіл судових витрат було здійснено додатковою постановою Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року.
Проте, враховуючи, що за наслідками касаційного розгляду Верховний Суд дійшов висновків про залишення рішень судів першої та апеляційної інстанції, якими було вирішено спір по суті, без змін, тому додаткову постанову Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року також необхідно залишити без змін, з огляду на те, що додаткове рішення у справі є невід'ємною частиною основного рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
Постанову Саратського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року, додаткову постанову Саратського районного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін