Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №591/4104/16-а
адміністративне провадження №К/9901/21407/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 591/4104/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області
про визнання незаконним рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області
на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2017 року (у складі судді Прокудіної Н.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (у складі колегії суддів П'янової Я.В., Зеленського В.В., Чалого І.С.)
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати незаконним рішення Сумського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Сумської області від 22 червня 2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII)
- зобов'язати Сумське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з урахуванням статті 55 Закону № 796-XII з дати досягнення ОСОБА_1 50-ти річного віку, а саме з 10 травня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області № 3635 від 22 червня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Зобов'язано Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області переглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти рішення у відповідності до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2017 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 591/4104/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 591/4104/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на початку 2016 року відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, подав заяву та інші документи у територіальний орган Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії за віком. Оскільки на момент звернення до відповідача він знав, що військова частина ліквідована, він повідомив про це працівників відповідача.
До заяви були надані документи, в яких зазначено, що у період часу з 25 жовтня 1984 року по 28 листопада 1986 року він проходив дійсну строкову військову службу у радянській армії у військовій частині № 222013, що дислокувалась у м. Бобруйськ у Білоруській РСР.
У період часу з 03 травня 1986 року у складі сформованої зведеної роти він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у вигляді виконання робіт по створенню 30-ти кілометрової зони відчуження в населених пунктах Довдяди, Угли, Гдень, Дроньки, Молочки, Борщовка, Радин. Зведена рота повернулась по місцю дислокації у м. Бобруйськ 07 травня 1986 року.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 с від 01 червня 2016 року, категорії 2, виданого Сумською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, що постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 році та має право на пільги і компенсації встановлені Законом № 796-ХІІ для осіб, які постійно проживають або постійно працюють в зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
09 травня 2016 року ОСОБА_1 виповнилось повних 50 років, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 .
На початку квітня 2016 року на особистому прийомі позивачу повідомили, що відповіді з архіву Республіки Білорусь немає.
Позивач самостійно звернувся із заявою і в кінці квітня 2016 року отримав архівну довідку №4/6318 від 26 квітня 2016 року встановленої міждержавною угодою форми. Така ж довідка надійшла і на адресу відповідача. Вказана довідка містить вичерпну інформацію про перебування позивача в зоні відчуження.
Однак, листом № 5390/04-17 від 29 червня 2016 року відповідач повідомив, що рішенням від 22 червня 2016 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з урахуванням статті 55 Закону № 796-XII з посиланням на те, що архівна довідка № 4/3589, видана Центральним архівом Міністерства оборони Республіка Білорусь не може слугувати підтвердженням його роботи у зоні відчуження.
У касаційній скарзі Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області зазначено, що для призначення пенсії, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно надати довідку про період участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та довідку військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З архівної довідки, що видана Центральним архівом Міністерства оборони Республіки Білорусь, не можна встановити, в якій саме роті перебував позивач та в яких населених пунктах він приймав участь у роботах по створенню 30-кілометрової зони відселення. Таким чином, Управління вважає свої дії правомірними, оскільки з наявних документів неможливо встановити періоди роботи позивача, населені пункти чи об'єкт, де позивачем виконувалися роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою і жодним чином не спростовує судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки з архівної довідки та посвідчення серії НОМЕР_1 (категорії 2) від 01 червня 2016 року вбачається, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини першої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов'язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом №796-XII.
Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону № 796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно частини другої статті 14 Закону № 796-XII категорія 2 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 10 років.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 (категорії 2) від 01 червня 2016 року, виданого Сумською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, що постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 році та має право на пільги і компенсації встановлені Законом № 796-XII для осіб, які постійно проживають або постійно працюють в зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що основним доказом участі позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене та не скасоване посвідчення, видане ОСОБА_1 , яке відповідно до пункту 2 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом. Відтак відмова Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ є необґрунтованою.
Крім того, як вбачається з касаційної скарги, наведені в ній аргументи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки обставин у справі та повторного дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення.
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко