Справа № 295/12509/18
Головуючий у 1-й інстанції: Слюсарчук Н.Ф.
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
18 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про оскарження рішення органу владних повноважень,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати не чинним та скасувати рішення Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_2 та зобов'язання його покинути територію України у термін до 27 серпня 2018 року, та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 роки, до 29 серпня 2021 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву позивач зазначив, що рішення вважає прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та воно підлягає скасуванню, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутнє належне посилання на докази, які саме дії позивача стали умовою для прийняття даного рішення.
При цьому, позивач стверджує, що не перебував на території України понад 90 діб протягом 180 діб. А також, позивач звертає увагу на те, що процедура заборони в'їзду в Україну не є наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області про визнання не чинним та скасування рішення Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_2 та зобов'язання його покинути територію України у термін до 27 серпня 2018 року, та заборону про в'їзд на територію України терміном на 3 роки, до 29 серпня 2021 року відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що 29 серпня 2018 року головним спеціалістом Житомирсткого районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області Солтисюк О.І. прийнято рішення №20 про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано його покинути територію України у термін до 27 вересня 2018 року та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 роки, до 29 серпня 2021 року (а.с. 10-11).
Прийняте рішення мотивовано тим, що 29 березня 2018 року працівниками ВБЗПТЛ ГУНП в Житомирській області було виявлено громадянина Грузії ОСОБА_2 , який перебував в Україні понад встановлений нормами чинного законодавства термін (понад 90 діб протягом 180 днів), за вказане порушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700,00 гривень.
У жовтні 2017 року позивач звертався до Корольовського районного суд міста Житомира з позовом, у якому просив визнати не чинною та скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення серії ПН МЖТ 034178 від 29 серпня 2018 року і закрити провадження у справі.
Рішенням Корольовського районного суд міста Житомира від 18 грудня 2018 року у справі №296/10120/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Житомирській області, начальника Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області Кравцова Володимира Андрійовича відмовлено.
Згодом, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, начальника Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області Кравцова Володимира Андрійовича про визнання нечинною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення скасовано.
Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову начальника Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області Кравцова В.А. від 29 листопада 2018 року серії ПН МЖТ №034178 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративну справу надіслано на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) - начальнику Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області
В решті позовних вимог - відмовлено.
З витребуваних судом матеріалів досліджено, що Житомирським районним відділом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області згідно постанови серії ПЗ МЖТ №000941 від 17 грудня 2019 року закрито справу про адміністративне правопорушення. У зв'язку із тим, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 скасовано постанову начальника Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області Кравцова В.А. від 29 листопада 2018 року серії ПН МЖТ №034178 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено у постанові, вона винесена відповідно до пункту 6 статті 247 КУпАП, тобто у зв'язку із скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки громадянин Грузії ОСОБА_2 мав законні підстави перебувати на території України не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду, однак порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, перебував на території України незаконно, прострочивши терміни перебування, добровільно не виїхав, ухилявся від виїзду з України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування Житомирського РВ УДМС на вчинене порушення іноземцем.
А тому, дійшов висновку, що органами міграційної служби законно прийнято рішення про примусове повернення позивача за межі України із забороною в'їзду в Україну строком на три роки терміном до 29 березня 2021 року, що передбачено статтею 26 Закону та зобов'язано покинути територію України у термін до 27 вересня 2018 року.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне посилання на докази, які саме дії позивача стали умовою для прийняття оскаржуваного рішення відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а тому вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Водночас порушивши норми статті 31, частини 1 статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункт 39 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року №1074, адже позивач до кримінальної відповідальності не притягався, під слідством та судом в Україні не перебуває, окрім того відсутні і інші підстави стосовно обмеження виїзду за межі України.
Окрім того, позивач звертає увагу на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахованого тих обставин, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЖТ 034178 від 29 серпня 2018 року, яка слугувала підставою для прийняття постанови №20 від 29 серпня 2018 року скасована постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Відповідач, скористався правом подати до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України регулюється Законом України №3773- VI від 22 вересня 2011 року "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (надалі - Закон №3773- VI).
Так, відповідно до статті 26 Закону №3773- VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я захисту прав і законних інтересів громадян України, за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення (частини 2 статті 26 Закону №3773- VI).
Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
При цьому словосполучення "може супроводжуватись забороною подальшого в'їзду в Україну" розглядається законотворцем як право, а не необхідність або обов'язок.
Тобто, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є необов'язковим, а являється санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження за наявності передбачених Законом підстав.
Перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства передбачений частиною 1 статті 13 Закону №3773- VI, який є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
А саме, згідно частини 1 вказаної статті визначено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI, іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, є іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;
3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Згідно положень пункту 5 вказаного Порядку, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частинами 2-4 статті 26 Закону №3773-VI визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішення №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення з України позивач зобов'язаний повернутися до країни походження або третьої країни до 27 вересня 2018 року. Вказаним рішенням позивачу також заборонено в'їзд на територію України строком на три роки до 29 серпня 2021 року.
В обґрунтування вимог позову та апеляційної скарги позивач, як на підставу скасування оскаржуваного рішення, посилається на те, що у вказаному рішенні відсутні посилання, підстави та докази при його прийнятті, відповідач обмежився лише посиланням на норми статей 13 та 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі частини 1 статті 203 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Відповідно до положень пункту 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону №3773- VI.
Разом із тим, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України.
Відтак, колегія суддів не погоджується з твердженням суду першої інстанції, адже вищезазначені норми дають підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону) приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Слід зазначити, що встановлена частиною 2 статті 26 Закону №3773- VI можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
Зі змісту рішення вбачається, що за вказане порушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, Житомирським районним відділом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області згідно постанови серії ПЗ МЖТ №000941 від 17 грудня 2019 року закрито справу про адміністративне правопорушення. У зв'язку із тим, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 скасовано постанову начальника Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області Кравцова В.А. від 29 листопада 2018 року серії ПН МЖТ №034178 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відтак, відпали причини, які слугували підставою для прийняття оскаржуваної постанови, адже окрім вказаної підстави, будь-яке обґрунтування необхідності застосування до позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та щодо примусового видворення в оскаржуваному рішенні відсутнє. Відсутні у вказаному рішенні і посилання на правові підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_2 строком на 3 роки. В рішенні лише зазначено, що воно прийнято з метою забезпечення виконання положень статтей 13 та 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, адже в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну позивачу на строк 3 роки.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої і дають підстави для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відтак, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити та скасувати рішення №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_1 та зобов'язання його покинути територію України у термін до 27 вересня 2018 року та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 року до 29 серпня 2021 року.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання не чинним рішення Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_1 та зобов'язання його покинути територію України у термін до 27 вересня 2018 року та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 року до 29 серпня 2021 року, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такої. Адже, у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосовує один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Згідно положень статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про оскарження рішення органу владних повноважень скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Cкасувати рішення Житомирського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області №20 від 29 серпня 2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_1 та зобов'язання його покинути територію України у термін до 27 вересня 2018 року та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 роки до 29 серпня 2021 року.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 19 червня 2020 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.