Справа № 361/6115/17
Провадження № 2/361/33/20
12.06.2020
12 червня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді - Сердинського В.С.
при секретарях - Латенко Л.П., Смірновій І.В., Мищенко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим,
установив:
ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 20.09.2007 р. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали кредитний договір №410/128/07-Пі.
Загальними зборами акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) банку на ПАТ «Укрсоцбанк».
Відповідно до п.1.1., кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення заборгованості до 19.09.2017 р.
Свої зобов'язання позивач виконав, надавши грошові кошти.
В пункті 1.1. кредитного договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом.
У порушення умов договору, позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 27.07.2017 р. має прострочену заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом - 16991,38 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 21749,93 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, яким є ОСОБА_1 , що випливають з основного договору, відповідно до ст. 553 ЦК України, 20.09.2017 р. позивач та фізична особа ОСОБА_2 уклали договір поруки №410/128/07-Пі.
Відповідно до умов договору поруки, відповідач як поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 38741,31 доларів США, а саме: сума заборгованості за кредитом - 16991,38 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 21749,93 доларів США, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 15383,89 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому зазначала, що в п. 6.2. договору поруки зазначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання. Кредитний договір діє до 19.09.2017 р., однак договір поруки не містить дати закінчення договору. Дата дії кредитного договору не є встановлення строку поруки, оскільки ст.ст. 251, 252 ЦКУ визначають, що строк має бути встановлений чіткою календарною датою.
В зв'язку з цим можна зробити висновок, що строк в договорі поруки не встановлений (він не визначений чіткою календарною датою) і тому застосуванню підлягає ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме: порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом 6 календарних місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Вказана вище норма законодавства має бути застосована та має стати підставою для відмови в задоволенні позову відносно поручителя, оскільки з 11.03.2009 р., як це вказано в розрахунку заборгованості та довідці №10.1-87/13895 від 27 липня 2017 року, надану відповідачем по справі у первісному позові в якості доказу по сплаті за кредитом ОСОБА_1 , кредитор не пред'являв до неї, як поручителя, позовну вимогу протягом терміну 6 місяців з дати останнього погашення та не звертався до суду з позовною заявою протягом 6 місяців.
Позовні вимоги до відповідача пред'явлені аж в вересні 2017 році, через майже 9 років після визнаної відповідачем останньої дати погашення кредиту ОСОБА_1 .
Посилаючись на викладене, просила суд визнати договір поруки №410/128/07-Пі, укладений 20 вересня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 припиненим, стягнути судові витрати.
В судове засідання представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом АТ «Альфа-Банк» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином. Направили до суду заперечення щодо задоволення зустрічних позовних вимог, первісні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
В судове засідання відповідачі за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_1 і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та їхній представник адвокат Оснач С.А. не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник направила до суду заяву про розгляд справи у їхню відсутність, позовні вимоги за первісним позовом не визнала, заперечувала проти їх задоволення, просила про задоволення зустрічних позовних вимог в повному обсязі. У відзивах на позовну заяву зазначали, що в поданих позивачем матеріалах відсутні докази отримання відповідачем кредиту та наявності боргу, а долучена позивачем довідка - розрахунок заборгованості є недостовірним доказом, є таким, що не містить відомостей про особу, яка її склала, наданий розрахунок не завірений належним чином, відсутня печатка, не містить підпису головного бухгалтера - відповідальної за достовірність наведених даних особою, що суперечить вимогам до первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». В довідці відсутня інформація по розрахунку заборгованості за тілом кредиту і відсоткам, відсутні відомості про дати та розмір погашення кредиту та відсотків за користування кредитом з посиланням на відповідні платіжні документи, не зазначено періоди за які нараховано відсотки, відсутні відомості про рух коштів по рахунку після 2009 року.
Крім того, п.4.5. кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених у п.п.3.3.7.,3.3.8. кредитного договору протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, шо сплив та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також відшкодувати нараховану неустойку (пеню, штраф). Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, проценти, заборгованість по яким просить стягнути позивач, були нараховані позичальнику і підлягали оплаті позичальником станом на 11.02.2009 р., а заборгованість по тілу кредиту, яку позивач просить стягнути були нараховані позичальнику і підлягали оплаті позичальником станом на 11.03.2009 р. Таким чином, перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення даної заборгованості по процентам, позивачем пропущений, враховуючи, що позов про стягнення заборгованості подано до суду у вересні 2017 року. Підстав для поновлення даного строку позивачем не надано, доказів поважності причин пропуску вказаного строку не доведено. Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Останній платіж за договором кредиту був здійснений відповідачем 11.03.2009 р., а тому за визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 12.05.2009 р.
Посилаючись на викладене, просили відмовити в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 38741,31 доларів США з підстав пропущення строків позовної давності, стягнути судові витрати.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що 29 вересня 2017 року між відповідачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір №410/128/07-Пі, відповідно до умов якого відповідачем було отримано грошові кошти в розмірі 20000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення до 19 вересня 2017 року (а.с.5-6).
В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 20 вересня 2007 року між відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки №410/128/07-Пі (а.с.9-10).
Станом на 27.07.2017 р. відповідач ОСОБА_1 має прострочену заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом - 16991,38 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 21749,93 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.16-19).
27 вересня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про усунення порушень та виконання зобов'язань з виплати кредиту в розмірі 48951,60 доларів США, а саме: за кредитом - 16991,38 доларів США, по відсотках - 21749,93 доларів США, по пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4431,10 доларів США, по пені за несвоєчасне повернення відсотків - 5779,19 доларів США (а.с.13-15).
Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договорами, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору поруки).
Відповідно до статті 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, тому зазначені правила повинні застосовуватись і до поручителя.
Оскільки кредитним договором встановлено графік погашення кредиту, тому у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення банком вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Враховуючи, що кредитним договором передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати щомісячно, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник за всіма зобов'язаннями останнього за кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до поручителя, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору, шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
З врахуванням вищевикладеного, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, проте не припиняється в частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів в межах шести місяців, що передували зверненню банка до суду.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, порука припиняється в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.
Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
Згідно зі статтею 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки, відповідно до статті 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.?
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 січня 2018 року по справі №569/3799/14, договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 3.1) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.
Під час вирішення таких спорів суд має враховувати, що, згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Такі ж висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року в справі №6-69цс11, від 5 лютого 2014 року в справі №6-152цс13, від 14 червня 2017 року в справі №6-1009цс17.
Таким чином, позовні вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 фактично вчиняв дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при укладенні договору. Підписання договорів свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов'язки, зазначені у договорі.
Разом з тим, п.4.5. кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених у п.п.3.3.7., 3.3.8. кредитного договору протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, шо сплив та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також відшкодувати нараховану неустойку (пеню, штраф).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, і таку істотну умову договору, як строки поточного (щомісячного) виконання основного зобов'язання, строк кінцевого виконання зобов'язання (по поверненню кредиту), а також таку істотну умову як зміна строку повернення кредиту (скорочення кінцевого строку повернення кредиту) у випадку настання певної події: згідно п.4.5 договору, такою подією сторони визначили невиконання (неналежне виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплата процентів), 3.3.9. (сплата кредиту й процентів).
З моменту настання обумовленої сторонами у п.4.5. договору події: порушення позичальником вимог, передбачених п.3.3.8 та 3.3.9 протягом 60 днів, для позичальника змінився кінцевий термін користування виданим йому кредитом; строк користування кредитом вважається таким, що сплив, і для позичальника виникло зобов'язання протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості та графіку повернення кредиту, заборгованість, яку просить стягнути позивач з відповідачів, складається з простроченої (за графіком) заборгованості, яка з щомісячним зростанням виникла за період з дати останнього платежу по кредиту - з 11.03.2009 р., а тому, за визначенням пункту 4.5. договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 12.05.2009 р.
Виходячи з того, що позичальник у визначений п.4.5. договору термін не виконав виникле у нього за п.4.5 зобов'язання, і не погасив кредит в повному обсязі, не сплатив проценти і неустойку, то саме з даної дати - 12.05.2009 р. розпочав перебіг трьохрічного строку позовної давності для кредитора за вимогою про стягнення кредиту (простроченої заборгованості і строкової заборгованості, яка згідно п.4.5 договору з настанням даної події стала простроченою), і за вимогою про стягнення заборгованості по нарахованим процентам.
Враховуючи умови, визначені сторонами у п.4.5 договору кредиту від 20.09.2007 р., і той факт, що визначена сторонами у п.4.5 договору подія наступила і змінився строк повернення кредиту, то позивач, починаючи з дати настання такої події і відповідно з дня невиконання обов'язку, передбаченого пунктом 4.5 договору для позичальника, протягом трьох років мав право звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення неповернутої позивачем суми кредиту, строк користування яким згідно п.4.5. договору закінчився, а також за стягненням нарахованих і не сплачених процентів за користування кредитом, а також неустойки ( з урахуванням скороченої позовної давності).
Враховуючи дату подання позову ПАТ «Укрсоцбанк» 11 жовтня 2017 року, строк позовної давності позивачем було пропущено.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №410/128/07-Пі від 20 вересня 2007 року подано із пропуском строку позовної давності, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі і за первісним позовом, і за зустрічним.
Щодо стягнення судових витрат на користь відповідачів за первісним позовом, то вони задоволенню не підлягають, оскільки стороною відповідачів у відзивах на первісний позов було зазначено лише попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, жодних належних доказів щодо виконання зазначеної роботи адвокатом та понесення відповідачами відповідних витрат, суду не надано.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повя'заний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 257, 267, 526, 530, 553, 554, 559, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 141, 258-259, 263-265, 350, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Сердинський