Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/824/8697/2020
м. Київ Справа №375/63/20
19 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Литвина О.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
11 січня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 21.04.2007 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказувало на те, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідачка на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Посилалося на те, що відповідачка не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, яка станом на 01.12.2019 року становить 12989,15 грн. та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 4312,17 грн.; заборгованості по відсотках нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 633,02 грн.; пені в розмірі 7187,33 грн.; штрафу (фіксована частина) 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 606,63 грн.
Враховуючи наведене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 12989,15 грн. та судовий збір.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 22 квітня 2020 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна надіслала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Судом першої інстанції не враховано, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Відповідачка поставила свій підпис в заяві позичальника й засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
У даному випадку кредитний договір був укладений шляхом оформлення та підписання анкети-заяви від 29.08.2007 року, в якій визначені всі істотні умови щодо розміру та порядку повернення кредиту і нарахування процентів, штрафних санкцій, що є складовою частиною кредитного договору.
Таким чином, договір укладено у письмовій формі і підписано сторонами, та між сторонами виникли правовідносини щодо виконання зобов'язання саме у порядку та спосіб, який визначено договором, і цей факт є доведеним.
Відповідачка відзив на позов не подавала, розмір заборгованості не оспорювала, факту укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечувала, а тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідачка не була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами не відповідає дійсним обставинам справи .
Також судом першої інстанції не враховано, що в заяві погоджено відсоткову ставку та штрафи, в ній міститься інформація про отримання позичальником кредитної картки та ПІН.
Судом не звернуто уваги на те, що позичальник ОСОБА_1 отримала кредитний ліміт на кредитну картку та користувалась кредитними коштами, що підтверджується випискою про рух коштів та розрахунком заборгованості. Разом з тим, своїх зобов'язань за договором не виконала, не здійснила своєчасне погашення заборгованості за кредитом, а тому є всі підстави для задоволення позову.
Зазначає, що відсутність заперечень відповідачки щодо заявлених до неї позовних вимог вказує на відсутність спростованих обставин та аргументів, на які посилався позивач.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачкою не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.04.2007 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідачка має заборгованість за договором б/н від 21.04.2007 року, яка станом на 01.12.2019 року становить 12 989,15 грн. та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 4312,17 грн.; заборгованості по відсотках, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 633,02 грн.; пені в розмірі 7187,33 грн.; штрафу (фіксована частина) 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 606,63 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що із наданої позивачем анкети- заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідачка мала намір укласти саме кредитний договір, враховуючи відсутність обраного виду картки та розміру кредитного ліміту. Також із наявних в матеріалах справи доказів, не вбачається, що відповідачка отримала та ознайомилася за особистим підписом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». Зазначення в заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідачки, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідачкою саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Також позивачем не надано до суду жодного доказу видачі відповідачці кредитної картки, відомостей, що підтверджують тип і строк дії картки, доказів зарахування кредитних коштів на картку, а також розміру заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 12989,15 грн., враховуючи, що згідно анкети-заяви, розмір кредитного ліміту визначений в сумі 800 грн. Також не було надано суду доказів відкриття на ім'я відповідачки рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту надання кредиту відповідачці на підставі заяви від 21.04.2007 року.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21.04.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та наявності у відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з тарифів банку, копію паспорта відповідачки.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява від 21.04.2007 року містить анкетні дані ОСОБА_1 , її контактну інформацію, вид картки, яку вона бажала оформити - кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, бажаний кредитний ліміт - 800 грн., базову відсоткову ставку - 1,9% в місяць на залишок заборгованості, щомісячну комісію - 1 %. Також в заяві відповідачка погодилася, що при порушенні строків платежів, вона зобов'язана сплатити банку штраф в розмірі 250 грн.+5% від ціни позову. Позичальник надала згоду на збільшення, зменшення або анулювання кредитного ліміту. Також своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила факт отримання кредитної картки та ПІН коду 29.08.2007 року.
За таких обставин, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що із наданої позивачем Анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідачка уклала з банком саме кредитний договір, враховуючи відсутність обраного виду картки та розміру кредитного ліміту, а також про те, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження видачі відповідачці кредитної картки.
Отже, позивачем доведено, що з моменту підписання відповідачкою анкети-заяви, між нею та банком укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідачка була повідомлена про такі умови кредитування як відсоткова ставка за користування кредитними коштами, комісія, штраф та можливість зміни кредитного ліміту.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачці, що фактично не заперечувалося останньою, оскільки відзиву на позовну заяву подано не було.
ОСОБА_1 свої обов'язки за кредитним договором №б/н від 21 квітня 2007 року належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості, зокрема, за простроченим тілом кредиту в сумі 4312,17 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 наведено правовий висновок про те, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка користувалася картковим рахунком та кредитними коштами.
ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу не подавала. Із заявою про застосування строків позовної давності ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не зверталася.
Власного розрахунку заборгованості не надала та не спростувала розрахунок заборгованості за тілом кредиту, наданий позивачем.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок по визначенню розміру заборгованості, який підлягає стягненню за рішенням суду.
За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 4312,17 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Також АТ КБ «ПриватБанк» в позові просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 633,02 грн., обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що із 01.04.2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався на зміни внесені 01.04.2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг, за якими у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України відсотки встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що відповідачка ознайомилася зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг від 01.04.2019 року щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд» та що між позивачем та відповідачкою досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про те, кладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення з відповідачки трьох процентів річних від простроченої суми, як визначено в ч.2 ст. 625 ЦК України.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки по ст. 625 ЦК України нараховувалися позивачем за період з 01.10.2019 року по 01.12.2019 року, тобто за 62 дні прострочки .
Розрахунок 3% річних колегією суддів здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку/100%/365*кількість днів.
Таким чином 3% річних відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01.10.2019 року по 01.12.2019 року, за 62 дні становлять суму 21,97 грн. (4312,17*3/100%/365*62), й саме вказана сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Вирішуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача пені в сумі 7187,33 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 606,63 грн. колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21 квітня 2007 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені, саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача пені в сумі 7187,33 грн.
Крім того, позивач просив одночасно стягнути пеню і штрафи за порушення позичальником зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування коштами, проте у відповідності до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
У свою чергу, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача штрафів, оскільки в заяві від 21.04.2007 року, підписаній ОСОБА_1 міститься умова про те, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, зв'язку з чим банк буде вимушений звернутися в суд, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% від ціни позову.
Враховуючи викладене, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню штраф (фіксована складова) в сумі 250 грн.
З урахуванням того, що колегія суддів не знайшла підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення пені в сумі 7187,33 грн., частково задовольнила вимоги про стягнення відсотків по ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 21,97 грн. замість заявлених 633,02 грн. та задовольнила позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 4312,17 грн. та штрафу (фіксована частина) в розмірі 250 грн., тобто задовольнила позовні вимоги на суму 4359,14 грн., тому саме з вказаної суми задоволених позовних вимог підлягає обрахуванню штраф (процентна складова), який, відповідно, становить 217,96 грн. та підлягає стягненню з відповідачки на користь банку.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни підлягає частковому задоволенню, рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 4312,17 грн., відсотків, обрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 21,97 грн., штрафу (фіксована частина) 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 217,96 грн. та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В ході розгляду даної справи Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2102 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 грн., позовні вимоги та апеляційна скарга банку задоволені частково на загальну суму 4802,10 грн., що становить 37 % від суми заявлених вимог. З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачкою на користь позивача підлягають судові витрати у загальному розмірі 1944,35 грн.
Отже, з урахуванням вимог ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 1944,35 грн.
Керуючись ст.ст.549, 551,625,634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.13, 76, 77, 78, 81, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 4312,17 грн., відсотки, обраховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 21,97 грн., штраф (фіксована частина) 250,00 грн. та штраф (процентна складова) - 217,96 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1944,35 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: