Справа № 755/11258/19 Головуючий у суді І інстанції Арапіна Н.Є.
Провадження № 22-ц/824/5428/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
17 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Київстар» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2019 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Київстар» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за невиконання умов угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку,
У липні 2019 року приватне акціонерне товариство «Київстар» (далі - ПрАТ «Київстар») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за невиконання умов угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку.
На обгрунтування позову зазначено, що 17 лютого 2010 року між закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.» (далі ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.»), правонаступником якого є ПрАТ «Київстар», та ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, було укладено генеральну угоду № П0156/2010 на корпоративне використання послуг мобільного стільникового зв'язку стандарту GSM, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу послуги мобільного стільникового зв'язку стандарту GSM у мережі позивача, включаючи послуги міжнародного роумінгу, системи коротких повідомлень, передачі факсів та даних, а відповідач стає корпоративним клієнтом цієї мережі, користується послугами зв'язку та своєчасно оплачує вартість позивачу на умовах визначених угодою. В подальшому між сторонами укладено стандартні угоди за № № 3893085, 3893716, 3892976, 3892974, 3893086, 3893192, 3893047, 3893050, 3893052, 3892900, 3892899, 3892909, 3892907, 389205, 3892906, 3893236, 3893240, 3892955, 3892954, 3893155, 3893157, 3893753, 3893267, 3893264, 3893715, 3893714, 3893309, 3892762, 3893759, 3893018, 3893014, 3893016, 3892931, 3892932, 3892930, 3893004, 3893000, 3892911, 3893181, 3893182, 3893180, 3893036, 3893731, 3893081, 3893082, 3893079, 3893080, 3893231, 3893115, 3893111, 3892922, 3892920, 3892981, 3893176, 3893178, 3893100, 3893104, 3893109, 3893071, 3893073, 3893059, 3892916, 3893025, 3893122, 3893123, 3893195, 3892937, 3892939, 3892934, 3892940, 3892935, 3892883, 3892881, 3893317, 3893315, 3893313, 3893233, 3893751, 3893749, 3893750, 3892984, 3893022, 3893021, 3893020, 3892970, 3892971, 3892877, 3893065, 3893208, 3893203, 3893253, 3893009, 3893012, 3893095, 3893200, 3893243, 3893245, 3893077, 3894063, 3893735, 3893736, 3893738, 3892997, 3892994, 3892992, 3892993, 3892950, 3892952, 3893042, 3893041, 3893746, 3893214, 3893214, 3893053, 3893056, 3893056, 3893304, 3893286, 3893282, 3893032, 3893033, 3893005, 3892892, 3892889, 3893090, 3892928, 3893170, 3893171, 3893173, 3893137, 3893139, 3892942, 3892944, 3893299, 3893275, 3893769, 3892964, 3893297, 3893291, 3893295, 3893741, 3893742, 3892989, 3893167, 3892895, 3893219, 3893247, 3893765, 3892961, 3892959, 3893226, 3893162, 3893186, 3893148, 3893147, 5016740, 5016738. Одночасно до кожної із зазначених угод було укладено додаткові угоди, відповідно до умов яких відповідач зобов'язався упродовж дії додаткової угоди замовити у позивача за угодою та оплатити телекомунікаційні послуги на загальну суму не менше 999,00 грн. Однак станом на 27 листопада 2012 року відповідач не виконав умови додаткових угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку, тому згідно із пунктом 2 додаткової угоди позивач вправі застосувати неустойку, розмір якої визначається як збільшена вдвічі різниця між мінімальною вартістю послуг, що повинні бути замовлені протягом дії додаткової угоди та вартістю фактично оплачених відповідачем телекомунікаційних послуг. 5 січня 2012 року діяльність фізичної особои-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) припинена, тому відповідальність за договорами повен нести відповідач, як фізична особа.
Посилаючись на зазначені обставини, ПрАТ «Київстар» просило стягнути з ОСОБА_1 неустойку за невиконання умов угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку станом на 27 листопада 2012 року у розмірі 208 234,60 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 400,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3465,49 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення неустойки заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просив відповідач у відповідній заяві.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - адвоката Гладьо Ю.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Разом з відзивом ОСОБА_1 подав клопотання про закриття провадження у справі, мотивуючи його тим, що даний спір виник щодо укладення та виконання правочину у господарській діяльності, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності і цей спір пов'язаний, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем, тому такий спір віднесено до юрисдикції господарських судів і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У письмових запереченнях на вказане клопотання представник позивача зазначила про те, що виконання зобов'язань, за якими нараховано неустойку, здійснювалося відповідачем вже як фізичною особою і послуги зв'язку також споживалися ним як фізичною особою, а не суб'єктом господарювання, тому відсутні підстави для віднесення цього спору до господарського. Крім того, господарська діяльність відповідача не стосувалася послуг зв'язку, а правочини, які укладені між сторонами не можуть кваліфікуватися як договори щодо господарської діяльності ФОП ОСОБА_1
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи щодо заявленого клопотання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 лютого 2010 року між ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.», правонаступником якого є ПрАТ «Київстар», та ФОП ОСОБА_1 було укладено генеральну угоду № П0156/2010 на корпоративне використання послуг мобільного стільникового зв'язку стандарту GSM, відповідно до умов якого оператор надає клієнту послуги мобільного стільникового зв'язку стандарту GSM у мережі оператора, включаючи послуги міжнародного роумінгу, системи коротких повідомлень, передачі факсів та даних, а клієнт стає корпоративним клієнтом мережі оператора, користується послугами зв'язку та своєчасно оплачує вартість цих послуг на умовах визначених угодою.
18 лютого 2010 року між цими сторонами укладено стандартні угоди № № 3893085, 3893716, 3892976, 3892974, 3893086, 3893192, 3893047, 3893050, 3893052, 3892900, 3892899, 3892909, 3892907, 3892205, 3892906, 3893236, 3893240, 3892955, 3892954, 3893155, 3893157, 3893753, 3893267, 3893264, 3893715, 3893714, 3893309, 3892762, 3893759, 3893018, 3893014, 3893016, 3892931, 3892932, 3892930, 3893004, 3893000, 3892911, 3893181, 3893182, 3893180, 3893036, 3893731, 3893081, 3893082, 3893079, 3893080, 3893231, 3893115, 3893111, 3892922, 3892920, 3892981, 3893176, 3893178, 3893100, 3893104, 3893109, 3893071, 3893073, 3893059, 3892916, 3893025, 3893122, 3893123, 3893195, 3892937, 3892939, 3892934, 3892940, 3892935, 3892883, 3892881, 3893317, 3893315, 3893313, 3893233, 3893751, 3893749, 3893750, 3892984, 3893022, 3893021, 3893020, 3892970, 3892971, 3892877, 3893065, 3893208, 3893203, 3893253, 3893009, 3893012, 3893095, 3893200, 3893243, 3893245, 3893077, 3894063, 3893735, 3893736, 3893738, 3892997, 3892994, 3892992, 3892993, 3892950, 3892952, 3893042, 3893041, 3893746, 3893214, 3893214, 3893053, 3893056, 3893056, 3893304, 3893286, 3893282, 3893032, 3893033, 3893005, 3892892, 3892889, 3893090, 3892928, 3893170, 3893171, 3893173, 3893137, 3893139, 3892942, 3892944, 3893299, 3893275, 3893769, 3892964, 3893297, 3893291, 3893295, 3893741, 3893742, 3892989, 3893167, 3892895, 3893219, 3893247, 3893765, 3892961, 3892959, 3893226, 3893162, 3893186, 3893148, 3893147, 5016740, 5016738.
19 лютого 2010 року між ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.», правонаступником якого є ПрАТ «Київстар», та ФОП ОСОБА_1 укладено додаткові угоди б/н до вказаних вище стандартних угод.
Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 5 січня 2012 року підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено, номер запису 24150060003030292.
У позовній заяві ПрАТ «Київстар» просило стягнути з ОСОБА_1 неустойку за невиконання умов правочинів про надання послуг мобільного стільникового зв'язку станом на 27 листопада 2012 року, оскільки останній не виконав взяті на себе зобов'язання за пунктом 1 додаткових угод, а саме: упродовж дії цієї додаткової угоди не замовив у оператора за угодою на телефонні номери та не оплатив телекомунікаційні послуги на загальну суму не менше 999,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом, ПрАТ «Київстар» порушувало питання про стягнення неустойки за невиконання умов угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку, укладеними між ним та ФОП ОСОБА_1
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, колегія суддів приходить до висновку про належність даного спору до господарської юрисдикції.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
У відповідності до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
Враховуючи те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
Керуючись статтями 367, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд
Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задовольнити.
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київстар» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2019 року скасувати.
Провадження у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Київстар» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за невиконання умов угод про надання послуг мобільного стільникового зв'язку закрити.
Роз'яснити приватному акціонерному товариству «Київстар» право звернутися з відповідним позовом до суду господарської юрисдикції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній