справа №753/19142/19 Головуючий у І інстанції - Цимбал І.К.
апеляційне провадження №22-ц/824/1112/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
18 червня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Сушко Л.П.,Сліпченка О.І.
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 79423 грн. 90 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач перебуваючи на посаді сержанта поліції інспектора роти №1 батальйону №3 полку №2 УПП у м. Києві, керуючи транспортним засобом «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_1 під час виконання своїх службових обов'язків допустив зіткнення з транспортним засобом «Toyota Prado» д.н.з. НОМЕР_2 . 11.12.2017 відносно ОСОБА_1 було складено протокол серії БД№ 428642 за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі №753/23802/17 ОСОБА_1 визнано винним та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 грн. За фактом скоєного ДТП начальником ДПП призначено проведення службового розслідування. Відповідно до наказу №1618 від 01.11.2017 ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про національну поліцію», ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух». п. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого ЗУ від 22.02.2006 №3460-ІV, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, поліцейському роти №3 батальйону №3 полку №1 УПП у м. Києві ДПП сержантові поліції ОСОБА_1 оголошено зауваження.
Згідно висновку експертного дослідження №19/13-1/30-ЕД/18 від 17.05.2018 проведеного Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_1 складає 79423, 90 грн.
В добровільному порядку відповідач вказані кошти сплатити відмовляється, в зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом, про відшкодування шкоди в примусовому порядку.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі № 753/23802/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП) і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).
Згідно вказаної постанови суду, ОСОБА_1 керував автомобілем з д.н.з. НОМЕР_1 в м. Києві на перехресті вул. Здолбунівської та вул. Ревуцького, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем з д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів, чим порушив п. 13.1 правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак, саме у справі № 753/23802/17 надавалася оцінка матеріалам ДТП, яка сталася 11.12.2017 о 02 год. 15 хв. у м. Києві за адресою: перехрестя вул. Здолбунівської та вул. Ревуцького, за участю службового автомобіля ДПП «Toyota Prius», д.н.з. НОМЕР_1 , і транспортного засобу «Toyota Prado», д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно, оцінку діям Відповідача під час вказаної ДТП також було надано в ході розгляду справи № 753/23802/17.
Водночас, заперечення Відповідача проти позову у справі № 753/19142/18, як і висновок суду першої інстанції, зводяться до того, що в діях Відповідача відсутня вина під час ДТП. Однак, незважаючи на те, що з'ясування обставин стосовно наявності чи відсутності вини в діях ОСОБА_1 було предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення № 753/23802/17, постанова Дарницького районного суду м. Киева від 10.01.2018 у справі № 753/23802/17 набрала законної сили і ОСОБА_1 не оскаржувалася.
Таким чином, Дарницький районний суд у справі № 753/19142/18 (справа щодо відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП), встановлював обставини, які вже були предметом розгляду іншої справи, рішення в якій набрало законної сили.
Проте, суд першої інстанції обмежився лише формальним посиланням на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі № 753/23802/17, не надавши вказаному доказу будь-якої оцінки, чим порушив припис ст. 82 ЦПК України.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції при прийнятті рішення було порушено приписи ст.ст. 82, 263, 264 ЦПК України, оскільки не враховано докази, надані Позивачем, і не надано оцінку доводам, викладеним в позовній заяві.
Не ґрунтується на вимогах закону і висновок суду про те, що правовідносини у справі регулюються нормами КЗпП оскільки, на поліцейських, які проходять службу у Національної поліції України, положення КЗпП не поширюються.
Крім того, відшкодування шкоди, завданої саме внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, нормами КзпП не передбачено взагалі, натомість таке відшкодування повністю врегульовано нормами Цивільного кодексу України.
При цьому, навіть якщо при вирішенні даного спору керуватися нормами КЗпП, то з огляду на положення ст. 132 КЗпП, судом мали бути задоволені позовні вимоги ДПП хоча б в частині середнього місячного заробітку ОСОБА_1 .
У відзиві відповідач вказує, що в розумінні Закону України «Про державну службу», він не є посадовою особою.
Отже, помилковим є посилання позивача на ст.. 1166 ЦК України, оскільки відповідач виконував трудові обов'язки, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб, тому відповідальність має наставати за нормами трудового права.
Цивільне право застосовується у випадках, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ДТП із автомобілем порушника було вчинено у стані крайньої необхідності під час несення служби та переслідування автомобіля порушника.
Просив рішення суду залишите без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.12.2017 о 02 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. Здолбунівська та вул. Ревуцького, сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю службового автомобіля ДПП «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Toyota Prado» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 винним в даній дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_1 /а.с. 8/.
За фактом скоєного ДТП начальником Департаменту патрульної поліції призначено проведення службового розслідування. Наказом ДПП Національної поліції України №1618 від 01.11.2017 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено зауваження /а.с.62-63/.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 19/13-1/30-ЕД/18 від 17.05.2018 року проведеного Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України - вартість матеріального збитку, завданого власнику дорожнього транспортного засобу «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , Департаменту патрульної поліції, внаслідок ДТП, яка мала місце 11.12.2017, на час проведення експертного дослідження становить 79423, 90 грн. /а.с. 9-18/.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником вказаного службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 є Департамент патрульної поліції /а.с.7/.
ДПП стверджує, що ОСОБА_1 своїми неправомірними діями завдав механічних пошкоджень службовому автомобілю, так як вказаний автомобіль не відремонтований та знаходиться у неробочому стані, що значно ускладнює повноцінне виконання службових обов'язків УПП в м. Києві ДПП відповідно до закону.
Таким чином, на думку позивача, внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої винними протиправними діями відповідача, Департаменту патрульної поліції завдано майнову шкоду шляхом пошкодження службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 79 423 грн. 90 коп.
07.02.2018 Дарницьким районним судом винесено постанову відносно ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 та ст. 130 КУпАП /а.с. 77-79/.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, а саме невідкладне службове завдання, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб. ОСОБА_1 не є особою, яка може нести повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, тому відповідальність має наставати за нормами трудового права. Цивільне право слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про Національну поліцію», згідно зі ст. 19 «Види відповідальності поліцейських», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Протеу Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому колегія суддів приходить до висновку, що на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю (КЗпП).
Відсутня норма щодо матеріальної відповідальності і в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» затвердженої Постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року №114. Єдине, що вказано, що відповідно до п.23 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Отже, законодавець робить посилання до застосування закону, норми, яких відсутні у спеціальному законі.
Таким чином, позивачпомилковоопослається в апеляційній скарзі на ст.22 ЦК України, щодо стягнення збитків, так як в даному випадку йдеться про відшкодування матеріальної шкоди з працівника, поліцейського.
У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.
Як видно з матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 752/1401/17 за результатами притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.. 124 КУпАП та справи № 753/23224/17 щодо вчинення водієм автомобіля TOYOTAPRADO, днз НОМЕР_2 - ОСОБА_2 правопорушення за ст.. 122-2 та ст.. 130 КУпАП, вчинення ОСОБА_1 ДТП сталось під час переслідування водія автомобіля TOYOTAPRADO, днз НОМЕР_2 .
Внаслідок переслідування автомобіль правопорушника було зупинено. ОСОБА_1 склав на водія TOYOTAPRADO, днз НОМЕР_2 протокол за ст.. 122-2 та ст.. 130 КУпАП внаслідок чого останнього притягнуто постановою Дарницьким районним судом м. Києва від 7 лютого 2018 року у справі № 753/23224/17 до вказаної адміністративної відповідальності.
Також обставини ДТП (переслідування правопорушника) підтверджуються Висновком службового розслідування від 20.02.2018 року, який став підставою для притягнення ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заході: зупинення транспортного засобу.
Поліцейський може запиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив правила дорожнього руху п.1 ч.1 ст. 35 цього Закону. Для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби. Водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби застосовуються для припинення групового порушення громадського порядку чи масових заворушень; відбиття нападу, що загрожує здоров'ю та життю людей; примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги поліцейського.
Отже ОСОБА_1 діяв у спосіб, передбачений законом та на виконання наданих йому службових повноважень.
Таким чином, помилковим є посилання апелянта на ст.1166 ЦК України, оскільки як встановлено судом, відповідач виконував трудові (службові) обов'язки, а саме невідкладне службове завдання, внаслідок чого було пошкоджено транспортні засоби, а отже відповідальність має наставати за нормами трудового права. Цивільне право слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля.
Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.
Спростовуються твердження позивача, щодо повної матеріальної відповідальності відповідачем, оскільки ним не надано до суду доказів, передбачених законом, випадків повної матеріальної відповідальності згідно ст.134 КЗпП.
При цьому на відповідача не може бути покладена відповідальність за шкоду заподіяну у стані крайньої необхідності.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав не належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з чим апеляційна скарга як необгрунтоваана підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач В.В. Гуль
Судді Л.П. Сушко
О.І. Сліпченка