Справа № 757/50413/19-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/5387/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
17 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Лариса Степанівна, про визнання обов'язкової частки у спадщині,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року в межах даної справи, у вигляді накладення арешту на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та заборони відчуження вказаної частки об'єкту нерухомого майна.
На обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову не було враховано, що ОСОБА_2 не має жодного відношення до переліку осіб, які відповідно до вимог статті 1241 ЦК України мають право на обов'язкову частку у спадковому майні, а зазначені її представником обставини, не відповідають дійсності. Посилання сторони позивача на можливість відчуження спірної квартири на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Ніякого спору щодо права позивача на частку у квартирі АДРЕСА_1 взагалі не існує, а пред'явлений позов та заява про забезпечення позову є надуманими позивачем та її представником, а також спрямовані на затягування часу та створення йому перешкод у вільному користуванні та розпорядженні квартирою. На момент постановлення ухвали від 18 жовтня 2019 року він є одноосібним власником даної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 серпня 2019 року, тому накладення арешту на майно порушує його права як законного власника квартири та призводить до обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір щодо спадкування майна та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, обраний вид забезпечення позову є співмірним позовних вимогам, а справа по суті не розглянута, тому відсутні правові підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, заявник через представника - адвоката Стусенка А.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову.
Як на підставу своїх вимог посилається на те, що 5 грудня 2019 року державний нотаріус Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. надала письмову інформацію про те, що відповідно до матеріалів спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заяви від громадянки ОСОБА_2 ані про прийняття спадщини за законом, в тому числі згідно статті 1241 ЦК України, ані про відмову від прийняття спадщини жодним чином не надходили, в тому числі поштою чи при особистому зверненні до нотаріальної контори; особисто з будь-яких питань громадянка ОСОБА_2 на прийом нотаріуса (нотаріусів) нотаріальної контори жодного разу не зверталася; документи, які підтверджують будь-які родинні стосунки громадянки ОСОБА_2 з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , в тому числі свідоцтво про шлюб, не подавалися. Відтак, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції формально посилався на постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року та загальні норми процесуального права, не надавши оцінки змісту позовних вимог, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відзив позивача на апеляційну скаргу не надійшов.
У своїх письмових поясненнях державний нотаріус Зубченко Л.С. зазначала про те, що ОСОБА_2 не відноситься до осіб, перерахованих в статті 1241 ЦК України, а отже не має права на обов'язкову частку у спадщині померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_2 через представника - адвоката Томчука М.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С., про визнання обов'язкової частки у спадщині.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю впродовж 10 років та на момент смерті чоловіка досягла пенсійного віку, тому відповідно до частини першої 1241 ЦК України має право на прийняття обов'язкової частки у спадщині як непрацездатна вдова, що спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала їй у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). У зв'язку з цим, розмір обов'язкової частки у спадщині, на яку має право позивач становить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 Однак, 19 вересня 2019 року позивач дізналась про те, що без урахування її зави про прийняття спадщини та обов'язкової частки у спадщині іншому спадкоємцю ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, чим порушено її спадкові права.
На підставі наведеного позивач просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 серпня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за нею право на спадкування обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/2 частину квартири, та визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири в порядку спадкування на обов'язкову частку у спадщині, як за непрацездатною особою, що досягла пенсійного віку, вдовою ОСОБА_3 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року за заявою представника позивача про забезпечення позову накладено арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , яка на пiдставі свiдоцтва про право на спадщину за законом серiя та номер 2851, виданого 21 серпня 2019 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С., зареєстрована за ОСОБА_1 , реєстрацiйний номер об'єкта нерухомого майна - 1898256080000, шляхом заборони відчуження вказаної частки об'єкту нерухомого майна.
За змістом статей 149, 150 ЦПК України метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Відповідно до статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Таким чином, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вищевказані обставини справи та положення статті 158 ЦПК України врахував та встановивши, що між сторонами виник дійсний спір щодо спадкування нерухомого майна, обраний вид забезпечення позову є співмірним позовним вимогам, а потреба в забезпеченні позову не відпала у зв'язку з розглядом справи та відсутністю рішення суду по суті спору, обгрунтовано відмовив в задоволенні заяви відповідача про скасування заходів забезпечення позову.
Крім того, у даному випадку не змінились обставини, що зумовили застосування накладення арешту на спірний об'єкт нерухомості, оскільки такі заходи були вжиті судом з метою забезпечення виконання потенційного рішення суду про задоволення позову, а подальше їхнє скасування може призвести до існування реальної можливості у відповідача під час вирішення справи вільно розпорядитися квартирою на користь інших осіб.
Колегія суддів враховує, що питання обгрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Якщо ж заявник вважає, що накладенням арешту на майно порушується його право як законного власника повною мірою володіти і розпоряджатися квартирою, то він не позбавлений права або можливості оскаржити саме ухвалу про забезпечення позову від 18 жовтня 2019 року в апеляційному порядку та/або на підставі частини першої статті 159 ЦПК України заявити вимоги про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались.
При цьому заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а згідно статті 154 ЦПК України суд за відповідною заявою сторони може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення - це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів за заявою позивача.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній