про відмову у відкритті провадження
19 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1957/20
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Хилько Л.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (надалі - позивач) до квартального комітету № 26 в особі голови квартального комітету Сінькової Клавдії Володимирівни (надалі - відповідач 1), Міської ради міста Кропивницького (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Акт відповідача-1 № 26 від 2018 р. про відмову позивача отримати ключа від в'їзних воріт домоволодіння по АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача-2 прийняти рішення про скасування Акту відповідача-1 № 26 від 2018 р. про відмову позивача отримати ключа від в'їзних воріт домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Згідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Так, вирішуючи питання чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства , суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Таким чином поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Вжитий у КАС України термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу).
Частиною першою статті 19 КАС України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності зазначених органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У своїй постанові від 20.09.2018 року у справі № 816/389/15-а, Велика палата Верховного Суду зазначила, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є сама суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач, посилаючись на приписи Закону України "Про органи самоорганізації населення", вказує, що 15 червня 2020 року їй стало відомо, що влітку 2018 року, квартальним комітетом №26, в особі голови квартального комітету, якою є Сінькова К.В., за участі ангажованих та зацікавлених осіб, вказаних як свідки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Л.В., було складено Акт про відмову позивача отримати ключа від в'їзних воріт її домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
На теперішній час Кіровським районним судом розглядається цивільна справа № 404/1540/19 за її позивом про усунення перешкод у здійсненні права власності та користуванні належним нерухомим майном, де одним із ключових спірних питань є надання позивачу доступу до її домоволодіння через в'їзні ворота та калитку. Відповідачі у вищезазначеній справі намагаються приховати свої протиправні дії посилаючись на оскаржуваний Акт.
Як вказано позивачем, прийняття протиправним шляхом оскаржуваного Акту про її відмову від отримання ключа від в'їзних воріт її домоволодіння, спроби фальсифікації документа та спотворення фактів є такими, що грубо порушують її конституційні та цивільні права, завдають шкоди її інтересам.
Встановлено, що в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда з 2019 р. перебуває цивільна справа № 404/1540/19 (провадження №2/404/380/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про:
- усунення перешкоди у здійсненні позивачем права власності та користуванні нерухомим майном належною позивачу частиною житлового будинку та земельною ділянкою площею 693,3 кв.м., розташованими за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання відповідача забезпечити позивачу, його родині та відвідувачам можливості безперешкодного доступу і користування в'їзними воротами та вхідною хвірткою, розташованою між воротами та будинком, межовою хвірткою та проїздом-проходом територією спільного подвір'я з боку в'їзних воріт домоволодіння;
- надання позивачу ключі від об'єктів спільного користування, а саме: в'їзних воріт та вхідної хвіртки;
- зобов'язання відповідача звільнити спільний проїзд-прохід від собак та будь-яких інших домашніх тварин, які можуть встановити загрозу для оточуючих людей;
- забезпечення позивачу, членам його родини та відвідувачам безперешкодне користування вказаними об'єктами спільної власності, не чинити позивачу перешкоди у здійсненні права власності та користуванні нерухомим майном;
- зобов'язання відповідача повернути домову книгу у спільне користування, шляхом передачі її позивачу та подальшого зберігання домової книги у позивача.
На разі рішення у вказаній цивільній справі судом не ухвалено (відсутня відповідна інформація у Єдиному державному реєстрі судових рішень станом на 19.06.2020 р.).
Отже, звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом про скасування Акту №26 зумовлене необхідністю захисту своїх приватномайнових прав, які полягають в усуненні перешкоди в користуванні нерухомим майном належною частиною житлового будинку та земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Згідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а зробила висновок про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані поновленням порушеного права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єктів владних повноважень як відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 року (справа № 806/104/16), від 03.10.2018 року (справа № 757/37024/15-а).
Таким чином, даний спір, що пов'язаний із захистом порушених житлових прав позивача, виник у сфері приватноправових відносин та не є публічно-правовим, а тому юрисдикція адміністративних судів, що встановлена статтею 19 КАС України, на нього не поширюється.
Отже, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приписами частини 5 статті 170 КАС України передбачено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Згідно до вимог частини 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд роз'ясняє, що справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Згідно вимог ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись ст.ст.2, 5, 19, 170, 243, 248, 256 КАС України, ст.ст.15, 19 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у адміністративній справі.
Копію ухвали направити позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачу, що вирішення її спору віднесено до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн., сплачений згідно квитанції № MP_АВ140593GАІ_14197011 від 16.06.2020 р..
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, встановлений ст. 295 Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько