18 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 908/2743/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В., Чус О.В.
від 23.03.2020
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного акціонерного товариства "Запорізький завод залізобетонних шпал"
про стягнення 53 850,00 грн,
26 травня 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Заявник, Скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020 у справі №908/2743/19.
Перевіривши касаційну скаргу Заявника, Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина 7 статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у сумі 2 102 гривні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення штрафу у сумі 53 850,00 грн. Відтак справа №908/2743/19 у розумінні приписів статті 12 ГПК України є малозначною.
У касаційній скарзі Заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник стверджує, що у даній справі є виключна правова проблема щодо наявності/відсутності підстав для нарахування штрафу за невірно зазначену адресу вантажоодержувачем у накладній (ст. 122 Статуту залізниць України) у разі невірно зазначеної назви міста та вулиці до їх перейменування згідно із Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Скаржник звертає увагу Суду, що правова позиція апеляційного суду у даній справі суперечить правовим позиціям апеляційних судів у справах №911/158/18, №910/22542/17, №910/136/19, №922/2847/18, №905/1939/18, №905/1271/19.
Заявник просить вирішити питання щодо передачі справи №908/2743/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/2339/17 (предметом позову у якій є стягнення штрафу за невірно зазначену масу вантажу) та від 22.03.2018 у справі №917/964/17 (предметом у якій є стягнення штрафу за невірно зазначений код вантажоодержувача). Однак, Суд звертає увагу, що в зазначених справах обставини не тотожні встановленим у справі №908/2743/19.
З огляду на зміст касаційної скарги, наведені Скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа містить виключну правову проблему та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, Суд зазначає про наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №917/500/19, виходячи з принципу добросовісності учасників господарських правовідносин, Суд вважає, що неправильним є зазначення адреси вантажоодержувача, за якою він не знаходиться. Втім, зазначення в накладній правильних даних та адреси вантажоодержувача, однак з попередньою дійсною назвою населеного пункту до його перейменування не є підставою для висновку про помилку в адресі одержувача, не створює перешкод у ідентифікації цього населеного пункту, оскільки є загальновідомою інформацією, отже не може мати наслідком покладення на вантажовідправника відповідальності у вигляді штрафу за неправильно вказану адресу відповідно до пунктів 118, 122 Статуту.
Відтак зазначені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.
Обговоривши доводи, зазначені у касаційній скарзі щодо наявності підстави для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відсутність обставин, що підпадають під дію підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за яких Суд міг би визнати справу №908/2743/19 такою, судове рішення у якій може бути переглянуте в касаційному порядку.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 2 статті 293 ГПК України і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Отже, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №908/2743/19 за касаційною скаргою Заявника на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №908/2743/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020.
2. Надіслати копії ухвали учасникам справи.
3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
О. Кролевець