16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/2846/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Козака Н. В. (адвокат),
відповідача - Лосякова І. В. (адвокат),
розглянувши касаційну скаргу Концерну "СоюзЕнерго" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 (суддя Новікова Р. Г.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 (головуючий - Антонік С. Г., судді Березкіна О. В., Іванов О. Г.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Укртранснафта"
до Концерну "СоюзЕнерго"
про стягнення пені в розмірі 2556757,80 грн та штрафу в розмірі 626892 грн,
У липні 2019 року Акціонерне товариство "Укртранснафта" (далі - АТ "Укртранснафта", Товариство, Покупець) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Концерну "СоюзЕнерго" (далі - Концерн, Постачальник) про стягнення з відповідача 2556757,80 грн пені та 626892 грн штрафу, посилаючись на положення статей 11, 526, 530, 549, 550, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 193, 216, 230, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням Концерном зобов'язань у частині своєчасного постачання товару за договором поставки від 31.08.2016 № 23-02/51-16 (далі - договір № 23-02/51-16), укладеним між сторонами.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 позовні вимоги задоволено частково. Зменшено розмір пені та штрафу на 50%. Стягнуто з Концерну "СоюзЕнерго" на користь АТ "Укртранснафта" 1278378,90 грн пені і 313446 грн штрафу. В решті позову відмовлено.
Рішення аргументоване посиланням на положення статей 551, 598, 599, 612, 631, 663 ЦК України, статей 180, 202, 233 ГК України і статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на доведеність прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 23-02/51-16 та зумовлене цим правомірне нарахування позивачем спірних сум штрафних санкцій за період з 01.01.2017 по 17.06.2018. Разом з тим місцевий суд частково задовольнив клопотання Постачальника про зменшення розміру пені та штрафу до 1 %, зменшивши розмір стягуваних сум на 50 %.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 змінено шляхом стягнення з Концерну "СоюзЕнерго" на користь АТ "Укртранснафта" 1064220,30 грн пені. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова мотивована нормами статей 525, 526, 530, 551, 599, 612, 629, 631, 712 ЦК України, статей 193, 216, 230, 232, 233, 265 ГК України і статті 269 ГПК України, застосовуючи які апеляційний суд зазначив про нездійснення судом першої інстанції перерахунку розміру пені, помилково нарахованої позивачем за весь строк прострочення сплати вартості поставленого товару, а не в межах граничного 6-місячного строку, встановленого законом.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, 12.03.2020 Концерн "СоюзЕнерго" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 12.03.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Концерну "СоюзЕнерго" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 904/2846/19.
Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (статті 538 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 923/913/17.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/2846/19 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 538 ЦК України, на незастосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлено виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання; при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права (статті 538 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 923/913/17, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та справі № 904/2846/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, на відміну від справи № 904/2846/19, під час розгляду якої суди надали оцінку обставинам несвоєчасного виконання Концерном зобов'язань з постачання товару за договором поставки № 23-02/51-16, у справі № 923/913/17 суди досліджували обставини невиконання замовником умов договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт у частині надання вихідних даних у повному обсязі, внаслідок чого відсутні вина підрядника у невиконанні своїх договірних зобов'язань і підстави для застосування до нього штрафних санкцій, тобто у правовідносинах підряду на проведення проектних та пошукових робіт, які є предметом окремого правового регулювання.
При цьому у справі № 923/913/17 зобов'язання сторін за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт дійсно мають ознаки зустрічного виконання, оскільки невиконання замовником обов'язку щодо забезпечення необхідною технічною документацією підрядника унеможливлює виконання останнім проектно-вишукувальних робіт, тоді як за змістом статті 265 ГК України та статті 712 ЦК України, застосованих судами під час розгляду справи № 904/2846/19, обов'язку Постачальника передати товар у встановлений строк кореспондує обов'язок Покупця прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.
Натомість викладені у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 904/2846/19 висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність позовних вимог ґрунтуються на встановленні тих фактичних обставин, що, незважаючи на направлення Покупцем заявки-повідомлення від 19.09.2016 № 23-00/1444/4246 про готовність до виконання договору і згоду на отримання товару в повному обсязі, визначеному в додатку № 1 до договору № 23-02/51-16, зі строком поставки - упродовж 2016 року, відповідач до 31.12.2016 поставив позивачу лише незначну частину товару (на суму 1439700 грн), а решту товару на загальну суму 8955600 грн було поставлено Постачальником протягом 2017-2018рр., тобто з простроченням виконання зобов'язань за договором № 23-02/51-16, наслідком чого стало обґрунтоване нарахування Покупцем пені та штрафу в спірних сумах.
Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 904/2846/19 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права (статті 538 ЦК України), який викладений у постанові Верховного Суду у справі № 923/913/17 та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин підряду, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/2846/19.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Концерну "СоюзЕнерго" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 904/2846/19.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Концерну "СоюзЕнерго" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 904/2846/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
К. М. Пільков