Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №820/2829/17
адміністративне провадження №К/9901/1021/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 (у складі головуючого судді Рубан В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 (в складі колегії суддів: головуючого судді - Донець Л.О., суддів: Бенедик А.П., Мельнікової Л.В.) у справі №820/2829/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа - Міністерство соціальної політики, про визнання незаконною бездіяльності, -
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості (далі - Харківський МЦЗ), третя особа - Міністерство соціальної політики, в якому просив: визнати незаконною бездіяльність відповідача у сприянні зайнятості під час прийому 08.06.2017, яка полягає у встановленні професій, які для позивача є підходящою роботою та пошуку роботи без урахування стану здоров'я позивача, наявної у нього освіти, стажу та досвіду роботи.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга фактично обґрунтована тими обставинами, які стали підставою для подання позову. Скаржник зазначає, що під час здійснення чергового прийому 08.06.2017 року фахівець відповідача не реалізував державну політику у сфері зайнятості населення, яка полягала у підборі підходящої роботи, а саме: відповідачем не запропоновано посаду, яка відповідала б медичним показанням, кваліфікації та професійному досвіду позивача, чим проявлено бездіяльність та порушено приписи Закону України "Про зайнятість населення".
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний (2002 р. - 2003 р.,2004 р., 2006 р. - 2015 р.). Під час чергового звернення до відповідача, позивачу надано статус безробітного з 27.09.2016 та призначено виплату допомоги по безробіттю з 04.10.2016 по 28.09.2017, а також ознайомлено з витягом зі статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» про права та обов'язки зареєстрованих безробітних та витягом із статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» про права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, що підтверджується його особистим підписом.
Позивач має диплом спеціаліста ХНУ ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія" від 05.07.2005 та здобув кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін. Крім того, позивач 27.06.2009 отримав диплом бакалавра Харківського національного університету внутрішніх справ, згідно з яким отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки "Право" та здобув кваліфікацію бакалавра права.
Останнім місцем роботи позивача в період з 19.08.2016 по 22.09.2016 є «Фахівець з питань зайнятості (хедхантер)» у Харківському міському центрі зайнятості.
08.06.2017 під час чергового прийому позивача, спеціалістом з працевлаштування Харківського МЦЗ здійснено пошук роботи за наступними посадами: соціолог, асистент соціолога, документознавець, діловод, фахівець, але вакансії були відсутні, та запропоновано відвідати спеціаліста з профорієнтації, про що відображено у додатку № 1 до Персональної картки безробітного.
На прийомі провідного спеціаліста з профорієнтації 09.06.2017 позивача ознайомлено зі станом ринку праці, надано консультацію з питань профорієнтації, проходження професійного навчання, згідно з Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим спільним наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 № 318/655.
Під час професійної консультації позивач виявив бажання отримати освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст» за спеціальністю «юрист».
При цьому позивачу було роз'яснено, що відповідно до п. 4.4, 5.1. Порядку перепідготовка здійснюється за освітньо-кваліфікаційним рівнями спеціаліста, молодшого спеціаліста і не може проводитися до підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня; можливість проходження стажування безпосередньо на робочому місці у роботодавця за індивідуальною програмою, яка затверджується роботодавцем та погоджується територіальним органом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо встановлення професій, робота з якими позивачу є підходящою за станом здоров'я.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначено Законом України «Про зайнятість населення».
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа; працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Статтею 22 вказаного вище Закону визначено основні завдання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно зі ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванн пенсійного» віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інваліда» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"; особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 44 вказаного вище Закону, зареєстровані безробітні зобов'язані: самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
Частинами 1, 3 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.
Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.
У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Також, відповідно до п. 19 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку громадян, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №198 (далі - Порядок №198), у разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров'я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Згідно з ч. 8 ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення" підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо: місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати); умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.
Відповідно до п. 22 Порядку №198, підходящою не може бути робота у разі, коли: вона пов'язана із зміною місця проживання безробітного без його згоди; місце роботи розташоване за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою; заробітна плата нижча, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, або не забезпечуються гарантії щодо її своєчасної виплати.
Тобто, законодавцем чітко визначено перелік робіт, які не можуть вважатися для безробітного підходящими.
Відповідно до ч. 4 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення» для громадян, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за здобутими раніше професіями (спеціальностями) може вважатися підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці.
Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» одним з видів соціальних послуг є пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Відповідно до п. 1.4 розділу "Рекомендацій щодо обслуговування населення та роботодавців фахівцями служби зайнятості", затвердженого директором Державного центру зайнятості від 18.08.2014, провідний фахівець узгоджує з представником роботодавця можливість співбесіди з клієнтом. У разі згоди представника роботодавця на співбесіду з претендентом на вакансію, заповнює та видає направлення на працевлаштування за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 за № 270.
Згідно з абз. 2 п. 4 Державного стандарту соціальної послуги соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 21.09.2016 № 1044, індивідуальний план соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці (далі - індивідуальний план) - документ, складений на підставі проведеної оцінки потреб отримувача соціальної послуги соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці, у якому зазначено заходи, що здійснюватимуться для надання такої послуги, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки виконання, відповідальних виконавців, дані щодо моніторингу результатів та інформація стосовно перегляду індивідуального плану. При працевлаштуванні осіб з інвалідністю обов'язковими для роботодавців є рекомендації їхніх індивідуальних програм реабілітації.
Отже, враховуючи, що під час прийому позивача 08.06.2017 підбір роботи для нього проводився відповідно до ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення» з урахуванням медичної довідки №265 від 30.01.2015, відповідно до якої останньому не рекомендована праця пов'язана з підйомом вантажів біліше 5 кг, довготривале перебування на ногах, переохолодження, психоемоційні навантаження, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем під час вказаного прийому позивача вчинялись відповідні дії щодо сприяння його працевлаштуванню, а саме: щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою позивачу за станом здоров'я, освітою тощо. А відтак відповідачем не допущено протиправної бездіяльності під час прийому позивача 08.06.2017.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук