17 червня 2020 року м. Дніпросправа № 340/421/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпрі апеляційны скарги представника Позивач ОСОБА_1 - адвоката Новікова Олексія Миколайовича,
Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року (головуючий суддя - Кармазина Т.М.) в адміністративній справі
за позовом представника Позивач ОСОБА_1 - адвоката Новікова Олексія Миколайовича
до Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник Позивача ОСОБА_1 (далі - Позивач) - адвокат ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області від 16.01.2020 р. №597, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту;
- зобов'язати Дмитрівську сільську раду Знам'янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 - про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання.
В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що Позивачем виконано всі вимоги, передбачені законодавством для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому Відповідачем не наведено жодної підстави для відмови, визначеної ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, що, на переконання Позивач, свідчить про грубе порушення Відповідачем вимог чинного законодавства України. З огляду на вказане Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року по справі №340/421/20 адміністративний позов представника Позивач ОСОБА_1 - адвоката Новікова Олексія Миколайовича до Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено (а.с. 172-176).
Представник Позивач ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 Олексій Миколайович, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі представник Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., а також витрати пов'язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Апеляційна скарга представника Позивач мотивована тим, що суд першої інстанції не мав повноважень з власної ініціативи, за відсутності клопотань від Відповідача про зменшення витрат, перевіряти дотримання Позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач - Дмитрівська сільська рада Знам'янського району Кіровоградської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку (а.с. 184-191).
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які на підставі п. 21 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України вважаються власністю територіальної громади. Крім того, якщо враховувати інформацію, яка міститься в Публічній кадастровій карті, то інформація про те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю Дмитрівської сільської ради, відсутня, що свідчить про невідповідність місця розташування вказаної земельної ділянки вимогам законів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу представника Позивач, в якому просив суд частково задовольнити вимоги апеляційної скарги останнього, а саме: скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року по справі №340/421/20, прийняти нове рішення по даній справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 229-233).
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.12.2019 позивач звернувся до Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею по 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту (а.с. 9, 34). До даного клопотання Позивачем було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с. 7-8, 10, 35-38).
Дмитрівська сільська рада рішенням від 16 січня 2020 року №597 відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 (а.с.11).
В даному рішенні в обґрунтування відмови Позивачу у задоволенні його клопотання Відповідач посилався на те, що враховуючи той факт, що право комунальної власності Дмитрівською сільською радою на земельну ділянку, зазначену на графічних матеріалах щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, доданих до клопотання ОСОБА_1 не зареєстровано, оскільки дана земельна ділянка відноситься до земель, що залишилися в колективній власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства АТ «Колос» на підставі державного акту на право колективної власності на землю, який не скасовано та знаходиться у правонаступника даного підприємства, що унеможливлює розпорядження Дмитрівською сільською радою даною земельною ділянкою у відповідності до норм чинного законодавства.
Правомірність відмови Відповідача у наданні Позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства є предметом судового розгляду у даній справі.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дотримуючись порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, установленого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, Відповідач, за умови встановлення факту відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу (якими є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), повинен за заявою Позивач прийняти рішення про надання такого дозволу.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, частинами 1, 2, пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом «в» ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, до повноважень Відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що визначення органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою, здійснюється виходячи з місця розташування земельної ділянки (у межах або за межами населеного пункту), цільового призначення земельної ділянки (наміру використання), та залежно від того, у чиїй власності знаходиться обрана земельна ділянка.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що матеріали даної справи не місять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує Позивач, знаходиться в комунальній власності Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області.
Натомість, відповідно до листа Відділу у Знам'янському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.06.2019 №18-11-0.24-543/112-10 згідно Указу Президента №720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» відбувалась передача земель в колективну власність АТ «Колос» на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 07.04.1995 року №18, яке зазначено в державному акті на право колективної власності на землю серія №КР-3 №000001 зареєстрованого від 27.11.1995 року та Державному акті на право колективної власності на землю серія КР-3 №000022 зареєстрованого 04.05.2000 року. Відповідно до уточненого розрахунку грошової оцінки сільськогосподарських угідь по АТ «Колос» Дмитрівської сільської ради, розробленого «Українською академією аграрних наук інститут землеустрою Кіровоградський філіал» від 1995 року, загальна площа сільськогосподарських угідь складає - 5105,6 га, в тому числі ріллі - 3899,3 га, пасовищ і сіножатей - 1206,3 га; кількість осіб, які мали право на земельну частку (пай) - 1400 чоловік. Членам сільськогосподарського підприємства було видано сертифікати на земельну частку (пай), площею - 3,85 умовних кадастрових гектарів. На підставі даних сертифікатів громадяни отримали у власність в натурі (на місцевості) в середньому 3 га ріллі, що посвідчено Державними актами на право приватної власності на землю (а.с. 42-43).
При цьому, у листі Відділу у Знам'янському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.06.2019 №18-11-0.24-543/112-10, також, вказано про те, що відповідно до Акта прийома-передачі від 21.01.2015 року оригінали сертифікатів на право на земельну ділянку частку (пай) колишніх членів АТ «Колос» знаходяться у ТДВ «Колос».
Таким чином, земельна ділянка, на яку претендує Позивач, входить до складу земель переданих у колективну власність, які в подальшому отримані у власність громадянами (колишніми членами АТ «Колос»), що підтверджується копією плану земель, переданих у колективну власність, наявною в матеріалах цієї справи (а.с. 41).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Відповідач правомірно відмовив Позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки місце розташування земельної ділянки, на яку претендує Позивач, не відповідає вимогам ч. 1 статті 122 Земельного кодексу України, якою перебачено передання, зокрема сільською радою земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що земельна ділянка, на яку претендує Позивач, в силу п. 21 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, вважається власністю територіальної громади, оскільки на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» така земельна ділянка перебувала у власності громадян (колишніх членів АТ «Колос»).
Щодо вимог представника Позивач про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку підстави для стягнення на користь Позивач судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Позивач ОСОБА_1 - адвоката Новікова Олексія Миколайовича - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області - задовольнити повністю.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року по справі №340/421/20 - скасувати.
В задоволенні позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова