09.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/3703/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В.
судді: Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.
Секретар судового засідання: Охота В.В.
Представники сторін:
від позивача: директор Пенківський В.К., наказ №14-К від 17.03.2014 р.;
від позивача: Онищенко С.В., посвідчення№ 2289 від 13.08.2012 р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.19р., повне рішення складено 18.12.2019, суддя Кеся Н.Б., у справі № 904/3703/19
за позовом Дочірнього підприємства "Пересувна механізована колона №44 товариства з додатковою відповідальністю "Трест "Дніпроводбуд", с.Південне Нікопольський район Дніпропетровська область
до Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Марганець Дніпропетровської області
про стягнення 333125,86 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Дочірнє підприємство "Пересувна механізована колона №44 товариства з додатковою відповідальністю "Трест "Дніпроводбуд" (далі-Позивач) 21.08.2019р. звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-Відповідач), в якому просить суд стягнути з Відповідача на свою користь вартість виконаних, але не оплачених робіт за договором №479 на суму 217946,87 грн., а також штрафні санкції (пеню) за порушення строків розрахунку в розмірі 115178,99 грн. та судовий збір в розмірі 4996,89 грн.
В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за Договором №479 про надання послуг від 06.07.2017.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2019 у справі позов Дочірнього підприємства "Пересувна механізована колона №44 товариства з додатковою відповідальністю "Трест "Дніпроводбуд" до Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53200, Дніпропетровська область, м.Марганець, вул.Єдності, буд. 62, код ЄДРПОУ 00190911) на користь Дочірнього підприємства "Пересувна механізована колона №44 товариства з додатковою відповідальністю "Трест "Дніпроводбуд" (53265, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Південне, вул.Центральна, буд. 11, код ЄДРПОУ 01035609) вартість виконаних, але не оплачених робіт за договором №479 на суму 217946,87 (двісті сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок шість грн 87 коп.) грн та судовий збір в розмірі 2790,44 (дві тисячі сімсот дев'яносто грн 44 коп.) грн.
В решті позову відмовлено.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить суд скасувати рішення від 10.12.2019 року у справі, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області, прийняте з порушенням як норм процесуального права: статті 6 «Гарантії права на справедливий судовий розгляд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в подальшому - Конвенція), ст.ст.8, 129 Конституції України, ст.ст.11, 13 КАС України, так і норм матеріального права - ст.612, 613 ЦК України.
За твердженням скаржника, суд І інстанції відхилив заперечення Відповідача щодо ненадання Позивачем доказів пред'явлення для оплати пакету документів, до якого входять рахунки-фактури та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні.
Як зазначено скаржником, п. 3 листа Міністерства фінансів України від 27.11.2006р. №31-34000-20- 23/25136, норм листа Міністерства фінансів України від 09.07.2007р. №31-34000-20/23-4579/4800, говорить про те, що господарські зобов'язання пов'язані з рахунком-фактурою визначаються в ГК України і ЦК України, а відтак регулюються договором, який складається і укладається сторонами з вільного волевиявлення.
За твердженням скаржника, в порушення п. 5.3. договору ДП "ПМК № 44м ТДВ "ТРЕСТ "ДНІПРОВОДБУД" після кожної передачі AT «Марганецький ГЗК» наданих послуг за вищевказаними актами приймання виконаних будівельних робіт та по сьогоднішній день не надав на адресу Відповідача оригінали рахунків (рахунків-фактур). що згідно листа Державної фіскальної служби України від 28.09.2015р. №9062/Б/99-99-17-02-02-14. листів Міністерства Фінансів України від 27.11.2006р. №31-34000-20-23/25136. від 09.07.2007р. №31-34000-20/23-4579/4800. від 30.05.2011р. №31-08410-07-27/13794 є розрахунково-платіжними документами, на підставі яких здійснюється оплата вказаних послуг.
Таким чином, на думку скаржника, строк виконання зобов'язання з своєчасної оплати виконаних послуг по договору є таким що не настав у зв'язку з прострочення виконання Позивачем свого зобов'язання з надання оригіналів рахунків (рахунків-фактур), які є розрахунково-платіжними документами та обов'язковою підставою для оплати наданих послуг за договором.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційну скаргу залишено без руху, оскільки до апеляційної скарги апелянтом не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі та порядку.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.19р. у справі №904/3703/19. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.03.2020 на 12:30 годин.
Судове засідання 24.03.2020 р. не відбулось через запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 р. № 215, на всій території України карантину із забороною, зокрема, проведення всіх масових заходів. Учасникам справи було повідомлено, що про дату та час судового засідання вони будуть повідомленні додатково.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020р. розгляд скарги призначено в судове засідання на 09.06.2020 р.
09.06.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
06.07.2017 року між Дочірнім підприємством "Пересувна механізована колона №44 товариства з додатковою відповідальністю "Трест "Дніпроводбуд" (далі-Виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-Замовник) укладено Договір №479 про надання послуг (далі-Договір), відповідно до умов якого з метою здійснення господарської діяльності відповідно до умов договору, виконавець зобов'язується надати послуги з капітального ремонту (заміни) магістральних водоводів дільниці ШГЗВП цеху ГЗФ ПАТ “Макрганецький ГЗК”, а саме:
- капітальний ремонт (заміна) дільниці водоводу зворотної води 5 комплекс (інв. №5355) від ПК122 до насосної б. Морозова;
- капітальний ремонт (заміна) дільниці водоводу з повернення дренажних вод (інв. №5359) Д325мм фільтраційної насосної б. Морозова;
капітальний ремонт (заміна) дільниці водоводу зворотної води 5 комплекс (інв. №5355) (ПК61-71) насосної б. Морозова;
- капітальний ремонт (заміна) дільниці водоводу зворотної води хвостового господарства та зворотного водопостачання (інв. №4391) від насосної ЗВП до ГЗФ, а Замовник зобов'язується прийняти надані послуги згідно акту приймання-передачі та оплатити їх.
Відповідно до п. 1.3 Договору надання послуг згідно цього Договору, здійснюється Виконавцем відповідно до Графіку надання послуг (виконання робіт), узгодженого сторонами, який є невід'ємною частиною договору (Додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 2.1 Договору загальна вартість послуг складає 1 030 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 171 666,66 грн. за цим договором визначається згідно кошторисів, узгоджених сторонами.
Замовник здійснює оплату з відстрочкою платежу 60 календарних днів по факту наданих послуг, також підписання сторонами акту здавання-приймання виконаних робіт, наданням Виконавцем рахунку та надані Замовнику податкової накладної, складеної відповідно до вимог чинного законодавства та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 2.4 Договору).
Відповідальність Замовника у вигляді конкретного розміру штрафних санкцій у випадку несвоєчасного виконання грошових зобов'язань договором не визначена.
Строк дії цього договору починається з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2018, а частині гарантійних зобов'язань Виконавця - протягом усього гарантійного строку на виконання роботи (п. 11.16 Договору).
Так, на виконання умов Договору, Позивач з вересня 2018 року по січень 2019 року були виконані передбачені Договором роботи на загальну суму 217946,87 грн, що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку Актами приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 11.09.2017 на суму 52 954,38 грн, № 3 від 04.10.2017 на суму 34 396,39 грн, №4 від 29.12.2017 на суму 49 113,56 грн, № 5 від 10.01.2018 на суму 81 482,54 грн (арк.с. 30-37).
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо оплати виконаних, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка склала 217 946,87 грн., а також пені у розмірі 115178,99 грн, яка нарахована із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період з 10.11.2017 по 31.07.2019.
Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно із п.3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 173 ГК України господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Отже, підписані акти приймання виконаних будівельних робіт підтверджують, що результати наданих послуг відповідають умовам договору та є підставою для проведення розрахунків за надані послуги.
Разом з тим, доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів пред'явлення для оплати пакету документів: рахунків-фактури та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, колегією суддів також відхиляються. Оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом, тобто носить виключно інформаційний характер, тобто, ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги.
Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2018 від у справі № 910/32579/15, які враховуються судом в силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Також Позивачем надано до справи копії податкових накладних, виданих останнім за спірними господарськими операціями і зареєстрованими в установленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних (арк.с.101, 103, 105, 107).
Оскільки, підписавши Акти приймання виконаних будівельних робіт, відповідач погодився із дійсністю наданих послуг та доказів зворотного до суду не надав.
Таким чином, позивач довів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо вчасної та повної оплати вартості наданих послуг за Договором.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сума боргу відповідача, яка складає 217 946,87 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості, а відтак позов в цій частині задоволено правомірно.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача пеню у розмірі 115178,99 грн, яка нарахована із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період з 10.11.2017 по 31.07.2019, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).
Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: “Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією”.
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, частиною другою статті 36 Закону України “Про телекомунікації”.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
В той же час, сторонами не встановлений конкретний розмір пені у договорі.
Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.
Отже господарський суд правильно вказав на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак дійшов правильного висновку про відмову у позові в цій частині.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі справа № 904/4156/18 (провадження № 12-117гс19).
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.19р. у справі №904/3703/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18.06.2020р.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя Л.П. Широбокова
Виготовлено з автоматизованої
Системи документообігу суду
Секретар с/з
18.06.2020р.
Дата набрання чинності 18.06.2020р. В.В. Охота