вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" червня 2020 р. Справа№ 910/36/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 04.03.2020
у справі № 910/36/20 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 3721,76 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) штрафу у розмірі 3721,76 грн. за несвоєчасну доставку вантажу, прийнятого до перевезення згідно перевізних документів №40023657, №40023665, №40023715 та №40023731. Також позивач просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу на суму 5000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн. 76 коп. штрафу, судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі № 910/36/20 в частині відмови стягнення 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, у суду були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, за власною ініціативою.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі № 910/36/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі № 910/36/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі № 910/36/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі № 910/36/20. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
27.05.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Також відповідач заперечує щодо заявлених адвокатом Драченко В.В. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., оскільки, на думку відповідача, вказані витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. є завищеними та необґрунтованими.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/36/20 є вимоги про стягнення 3721,76 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") (перевізник) було укладено договір про надання послуг №07153/ПЗ-2018 (договір) предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1), перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за №1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі -УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно (п.1.2), надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (п.1.3), замовник зобов'язаний, зокрема, надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планувань перевезень вантажів через АС "Месплан" (п.2.1.1), оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.2.1.6), перевізник, зокрема, зобов'язується розглядати замовлення замовника на перевезення вантажів. Узгоджувати замовлення замовника на перевезення вантажів у вагонах замовника. Узгоджувати, у разі можливості, замовлення замовника на перевезення вантажів у вагонах перевізника (п.2.3.1), приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору (п.2.3.2), договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (п.12.1).
Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2019 Акціонерним товариством "Українська залізниця" було прийнято до перевезення зі станції Черноморська Одеської залізниці (відправник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард") до станції призначення Кролевець Південно-Західної залізниці (одержувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард") вагони залізничні, які перевозяться на власних осях, не поіменовані в алфавіті (порожні власні вагони з-під зерна кукурудзи, власник: ТОВ "Кролевецький комбікормовий завод", направляються до пункту навантаження), що підтверджується залізничними накладними №40023657 від 24.06.2019, №40023665 від 24.06.2019, №40023715 від 24.06.2019, №40023731 від 24.06.2019, копії яких містяться в матеріалах справи.
Як вбачається з графи 49 вказаних залізничних накладних вантаж було переадресовано за наказом ДН-3ПЗЗ 150 на станції 25.06.2019 на станцію Сокаль Львівської залізниці.
Відповідно до графи 52 означених залізничних накладних вагони, які прямували зі станції відправлення Черноморська Одеської залізниці до станції призначення Сокаль Львівської залізниці Акціонерним товариством "Українська залізниця" доставлені після закінчення встановленого строку доставки, про що свідчать відповідні календарні штемпелі видачі вантажу на цих накладних.
В наведених залізничних накладних, за якими Акціонерним товариством "Українська залізниця" допущено прострочення доставки вантажу, відмітки про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард".
Внаслідок прострочення Акціонерним товариством "Українська залізниця" строків доставки вантажів, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажів) Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" нарахувало залізниці штраф на загальну суму 3721,76 грн.
08.07.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафу №0807-254.
Листом №МЮЗ-603-606-615-619/Прс.-19 від 09.09.2019 у відповідь відповідачем в задоволенні вказаної претензії відмовлено.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у вищезазначеному розмірі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, у зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п.2 Статуту).
На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України (п.5 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч.2 ст.307 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі складених залізничних накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч.1 ст. 313 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 41 Статуту залізниць України, залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п.1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць" (п.2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Терміни доставки для вагонних відправок застосовуються при перевезенні вантажів, для яких надані окремі вагони та при перевезенні порожніх власних і орендованих вагонів (п.2.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Згідно з п. 2.4 наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу та на одну добу у разі переадресування вантажу.
Відповідно до п. 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно п.8 Правил видачі вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Як вбачається з графи 52 (календарний штемпель видачі вантажу) залізничних накладних, які містяться в матеріалах справи, вантаж відповідачем було доставлено одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" з порушенням встановленого терміну доставки - одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок, визначеного ст.41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, а саме: одержувача вантажу повідомлено 05.07.2019 (графа 49), підтвердження одержання вантажу 05.07.2019 (графа 53).
Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими.
Судовою колегією перевірено розрахунок штрафу, який наведений позивачем у позовній заяві та встановлено, що він є вірним.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд першої інстнації дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення штрафу у розмірі 3721,76 грн. за несвоєчасну доставку вантажу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Як вже вказувалось судом, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, позивач зазначив, що ним 06.02.2019 було укладено договір про надання правової допомоги №81-02 з адвокатом Драченко В.В.
Також до позовної заяви позивачем додано: договір про надання правової допомоги №81-02 від 06.02.2020, акт №81-02/12 виконаних робіт (наданих послуг) від 26.12.2019, рахунок на оплату №81-02/12 від 26.12.2019 на суму 5000,00 грн, платіжне доручення №290 від 26.12.2019 на суму 5000,00 грн., ордер серії СА №1001181 від 26.12.2019 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК№000897 від 02.04.2018.
Тобто, позивач згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України довів надання йому адвокатом Драченко В.В. зазначених послуг у суді першої інстанції у відповідних сумах.
Отже, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, за власною ініціативою, а тому рішення суду першої інстанції в частині зменшення витрат на правову допомогу має бути скасовано.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального права з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню в оскарженій частині (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу) з прийняттям нового рішення у скасованій частині про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. У решті рішення слід залишити без змін.
Скаржник також просив стягнути з відповідача на його користь 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
В підтвердження понесення витрат на професійну допомогу до апеляційної скарги скаржником додано: акт виконаних робіт (наданих послуг) №81-02/31 від 27.03.2020, рахунок на оплату №81-02/31 від 27.03.2020, платіжне доручення №424 від 30.03.2020 на суму 2500,00 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Відповідач у поданому до суду апеляційної інстанції відзиві заперечував щодо заявлених адвокатом Драченко В.В. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., оскільки, на думку відповідача, вказані витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. є завищеними та необґрунтованими.
Судовою колегією враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, судова колегія відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що витрати у розмірі 2500,00 грн. (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі №910/36/20, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
Враховуючи вищевикладене, а також клопотання відповідача про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1250,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" - задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі №910/36/20 - скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд.5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, буд. 32, літ. А, 3-й поверх., ідентифікаційний код 41564379) 3721 (три тисячі сімсот двадцять одну гривню) 76 коп. штрафу, судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одну гривню) 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп."
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, буд. 32, літ. А, 3-й поверх, ідентифікаційний код 41564379) 1250 (одну тисячу двісті п'ятдесят гривень) 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/36/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала