Справа № 642/6523/17 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/442/20 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
11 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 19 липня 2019 року у відношенні ОСОБА_7 , -
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, офіційно не працюючого, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, в м. Харкові не зареєстрованого, (до 06.11.2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , вибув за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,раніше судимого:
19.11.1996 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 101 КК України (ред. 1960 року) до 8 років позбавлення волі;
18.03.2004 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років позбавлення волі;
18.12.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 296 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнився в 2012 році,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено без змін у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_7 перебування його під вартою з 16.11.2017 року з моменту його фактичного затримання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Згідно вироку, 15.11.2017 року приблизно о 17 год. 20 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився в квартирі АДРЕСА_3 . Саме в той час між ним та тіткою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підґрунті того, що остання відмовляється зареєструвати ОСОБА_7 у квартирі, виникла сварка, в ході якої ОСОБА_7 став висловлюватись на ОСОБА_9 нецензурної лайкою. В ході сварки співмешканець ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зробив зауваження ОСОБА_7 , щоб останній перестав кричати та заспокоївся. Після вказаного зауваження ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_10 , щоб останній не встрявав в його розмову з тіткою, та бажаючи їх настання, з метою заподіяння такої шкоди, дістав з кишені брюк розкладний свій ніж, розклав та взявши його в праву руку, хотів несильно вколоти ОСОБА_10 , який сидів на підлозі, спиною до ОСОБА_7 , в ліву частину грудної клітини ззаду, але у зв'язку з тим, що знаходився у стані алкогольного сп'яніння, вколов сильніше та спричинив проникаюче колото-різане поранення грудної клітини ОСОБА_10 , вибіг з квартири та зник у невідомому напрямку. В результаті протиправного діяння ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини, по задній поверхні, ліворуч у нижньому відділі, в проекції ІХ міжребер?я між задньою паховою та лопатковою лініями, та має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя, що підтверджується висновком експерта ХОБСМЕ за №1400-А/17 від 24.11.2017 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок районного суду скасувати, посилаючись на неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того, просить перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначив, що правопорушення він скоїв не умисно, а спонтанно по необережності, в стані душевного хвилювання, яке визвало поведінка його тітки ОСОБА_9 , ніж вже був в його руці і внаслідок того, що він на емоціях різко здійняв обидві руки догори спонтанно завдав удару ножем.
Також зазначає, що він просив вибачення у потерпілого, потерпілий є його другом і не має до нього претензій ні морального ні матеріального характеру.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив суд апеляційної інстанції залишити вирок без змін, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому порядку і безпосередньо досліджених судом, яким дана належна оцінка, зокрема показами потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_9 .
Покази зазначеного свідка та потерпілого є логічними, послідовними та несуперечливими, що додатково підтверджується відомостями, що зафіксовані в протоколі слідчого експерименту від 17.11.2017 року.
На думку колегії суддів, вказані показання є послідовними та такими, що не суперечать обставинам справи та повністю відповідають та узгоджуються між собою.
Потерпілий надав покази в суді, в яких повідомив, що саме ОСОБА_7 вчинив незаконні дії стосовно нього, пояснив, що ОСОБА_7 сварився з ОСОБА_9 з приводу реєстрації в квартирі, висловлювався в її адресу нецензурною лайкою та хотів підійти до неї, але потерпілий виставив руку, після чого ОСОБА_7 дістав ніж та вдарив його у задню ліву частину грудної клітини, забрав ніж та втік.
Вказані обставини в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_9 , яка була очевидцем події, яка відбувалася 15 листопада 2017 року. Свідок повідомила, що дійсно виник конфлікт з обвинуваченим, через її небажання зареєструвати ОСОБА_7 у квартирі. ОСОБА_10 намагався заспокоїти обвинуваченого, зупинив його рукою, після чого той дістав ніж та наніс потерпілому поранення у грудну клітину, потім ОСОБА_7 забрав ніж та зник у невідомому напрямку.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що свідчення свідка ОСОБА_9 не відповідають дійсності, оскільки вона начеб то не бачила як все відбувалося, була в іншій кімнаті, суд вважає надуманими та такими, що спрямовані на виключення із числа доказів показання свідка, яка прямо вказує на ОСОБА_7 , як на особу, що тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .
Відповідно до п. 15 ч.1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 22 КПК України передбачено, що Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Отже, під час судового розгляду в суді першої інстанції, як сам ОСОБА_7 так і його захисник не були позбавлені можливості задавати питання свідку та іншим допитуваним особам, з'ясовувати причини розбіжностей в їх свідченнях, які на думку сторони захисту мали місце.
Крім того, в апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що він тримав ніж у руці, оскільки точив його використовуючи камінь для заточування, потім внаслідок сильного душевного хвилювання, визваного діями його тітки, підійняв руки догори і невзначай завдав удару ножем потерпілому.
Разом з тим, ця версія перевірена судом першої інстанції та спростована як показами потерпілої та свідка, так і відомостями, що містяться у висновках судово-психіатричної експертизи № 866 від 29.11.2017 року, згідно яких обвинувачений перебував у стані хронічного психічного захворювання, проте міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, перебував у стані поза тимчасовим розладом психічної діяльності.
Таким чином з висновків експерта не вбачається встановлення у обвинуваченого виникнення афекту, фізіологічного афекту чи будь-якої іншої сильної емоції, що яка зменшує здатність особи усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними.
Крім того, посилаючись на вказану версію, обвинувачений не зазначає, яка саме протиправна поведінка або аморальні дії потерпілої могли викликати стан сильного душевного хвилювання.
Посилання обвинуваченого на відмову ОСОБА_9 , зареєструвати його у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності - не є протиправною поведінкою, оскільки власник житла на власний розсуд вирішує питання, пов'язані з його, в даному випадку, нерухомістю.
Таким чином доводи обвинуваченого щодо наявності у нього сильного душевного хвилювання та необхідності кваліфікувати його дії за ст. 123 КК України не сприймаються колегією суддів, оскільки не підтверджуються фактичними обставинами справи встановленими судом першої інстанції.
Також належить зазначити, що колегія суддів здійснює апеляційний перегляд оскаржуваного вироку в межах апеляційної скарги обвинуваченого, який будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції не заявляв.
Що стосується апеляційних доводів обвинуваченого про необережність та спонтанність його дій, відсутність умислу на завдання тяжкого тілесного ушкодження, колегія суддів зазначає наступне.
Потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_9 , пояснили, що ніж обвинувачений дістав з кишені, наніс один удар в грудну клітину потерпілого, тобто життєво важливий орган людини, при цьому обвинувачений не заперечує, що саме він наніс удар ножем, який визнаний у справі речовим доказом.
Згідно висновків судово-медичної експертизи від 20.11.2017 року № 1400-А/17 якого у ОСОБА_10 мало місце проникаюче колото-різане поранення грудної клітини по задній поверхні ліворуч у нижньому її відділі в проекції ІХ міжребер'я між задньою паховою та лопатковою лініями. Це ушкодження сформувалося внаслідок одноразової дії колюче-ріжучого предмета, такого як ніж із шириною клинка на глибині його занурення 1,5 см. Проникаюча колото-різана рана грудної клітини гр. ОСОБА_10 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження.
Таким чином, колегія суддів вказує, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, дістав ніж з кишені, усвдомлював суспільно небезпечні наслідки своїх дій, наніс удар у життєво важливий орган потерпілого, грудну клітину та передбачав його суспільно-небезпечні наслідки та бажав їх настання, забрав ніж та втік з місця вчинення злочину.
Між діями обвинуваченого та наслідками у виді тяжкого тілесного ушкодження є прямий причинно-наслідковий зв'язок.
З огляду на викладене, колегії суддів вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України
Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині також визнаються колегією суддів необґрунтованими.
Колегія суддів також відкидає апеляційні доводи обвинуваченого щодо неповноти судового розгляду, яка на думку обвинуваченого полягає у не дослідженні судом першої інстанції певних обставин.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції в повному обсязі дослідив всі обставини справи та виконав вимоги ст. 91 КПК України, при цьому право сторони захисту на збирання та подання до суду доказів, клопотань, скарг порушено не було.
В апеляційній скарзі обвинуваченого окрім іншого міститься посилання на невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, який на обліку у психіатра і нарколога не перебуває, раніше неодноразово судимий, за місцем проживання згідно з характеристикою як замкнута людина, з сусідами не спілкується, більше часу проводить за межами місця проживання, у зловживанні спиртних напоїв помічений не був, сварок за місцем проживання не вчиняє, скарг від сусідів не надходило.
Також, судом враховано вчинення обвинуваченим злочину у стані алкогольного сп'яніння, та визнано цю обставину, відповідно до ст.67 КК України, такою, що обтяжує покарання. Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому встановлено не було.
Таким чином, висновок суду стосовно виду та розміру покарання яке необхідно призначити ОСОБА_7 є обґрунтованим.
Відтак, призначене ОСОБА_7 покарання є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону під час апеляційного розгляду зазначеного кримінального провадження не встановлено.
Відтак вирок суду є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 19 липня 2019 року у відношенні ОСОБА_7 залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а обвинуваченим засудженим який перебуває під вартою у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий -
Судді -