Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 червня 2020 р. Справа № 520/3523/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №2887-СГ від 10 лютого 2020 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області з урахуванням висновків суду по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із клопотанням від 28.01.2020 року щодо погодження проекту землеустрою. Проте, наказом №2887-СГ від 10.02.2020 року Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області. Позивач вважає підстави для відмови в погодженні проекту землеустрою такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, тому за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов, а позивачу - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що за результатами повторного розгляду заяви гр. ОСОБА_1 було встановлено, що склад та зміст проекту не в повній мірі відповідає вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій». У складі проекту наявні не завірені належним чином копії документів. Матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідає вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України № 56 від 09.04.1998, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1998 № 393/2833. Матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 № 391/17686. Тобто, Головним управлінням були виявлені невідповідності статті 50 Закону України «Про землеустрій». Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області під час прийняття наказу №2887-СГ від 10.02.2020 «Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність» діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповіді на відзив позивач підтримав свою правову позицію, викладену у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце якого повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України.
В наданому до суду клопотанні позивач просив слухати справу без його участі в порядку письмового провадження, також просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату.
Відповідно до ч.2 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункт 3 частини 3 статті 44 КАС України).
Частиною 5 статті 162 КАС України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом.
Оскільки представником відповідача надано до суду відзив на позов у встановлений строк, позивачем - відповідь на відзив, в матеріалах справи наявні документи, достатні для винесення рішення, при цьому розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін враховуючи постанову КМУ від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 02 серпня 2017 року (а.с. 12).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.10.2018 року № 7564-СГ було надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ - 01.03.). Також зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки підлягає погодженню, проведенню державної експертизи землевпорядної документації (у разі необхідності) та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 35).
На підставі вищевказаного наказу позивачем було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та укладеного договір №22-В/18 від 05.11.2018 року, на підставі чого ТОВ "Геодезично - вишукувальний центр" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області (а.с. 19 - 69).
Висновком №286/82-19 від 15.01.2019 року погоджено вказаний проект землеустрою (а.с. 70).
Згідно Витягу є Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6310505112019 від 25.06.2019 року, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.11.2018 року відділом у Валківському районі Міжрайонного управління у Валківському та Коломацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 04.02.2019 року зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6321288500:03:000:1193, площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області (а.с. 14 - 18).
Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Листом від 05.03.2019 року № М-1915/О-1368/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило позивача, про відмову в задоволенні заяви стосовно затвердження землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області та передачі у власність зазначеної земельної ділянки (а.с. 13).
В обґрунтування відповіді зазначено, що документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає доопрацюванню зважаючи на положення ст. 50 Закону України «Про землеустрій» з приведенням меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками у відповідності до наказу Держкомзему України від 18.05.2010 № 376 зареєстрованим в Мін'юсті України від 16.06.2010 № 391/17686.
Не погодившись з такою відмовою позивач звернувся до суду.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року по справі № 520/9022/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом за №М-1951/0-1368/0/95-19, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га., із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га., із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області з урахуванням висновків суду по даній справі.
Судове рішення набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як свідчать матеріали справи, повторно розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року по справі № 520/9022/19, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ "Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність" від 10 лютого 2020 року № 2887-СГ, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6321288500:03:000:1193, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї ділянки у власність з таких підстав: 1) всупереч вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій» у складі проекту наявні не завірені належним чином копії документів; 2) відповідність документації із землеустрою положенням нормативно - технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчена факсимільним підписом сертифікованого інженера - землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, що суперечить вимогам ст. 25 Закону України «Про землеустрій»; 3) відповідно до заяви, гр. ОСОБА_2 бажає отримати земельну ділянку за рахунок земель запасу, а проектом передбачено відведення за рахунок земель резервного фонду; 4) матеріали геодезичних вишукувань представлені не в повному обсязі та не відповідають вимогам пунктів 4.4.16, 7.4.13, 12.8, 12.9 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000,-1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА- 2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ від 09.04.98 року № 56, що зареєстрований в Мін'юсті 22.06.1999 року за № 392/2833; 5) матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) не в повній мірі відповідають Інструкції про встановлення (відновлення) мі земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знакам затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 37 зареєстрованим в Мін'юсті України від 16.06.2010 №391/17686 (із змінами) (а.с. 71).
Позивач, не погодившись з зазначеною відмовою, звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України “Про землеустрій”.
За приписами абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 2, 3 ст.116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6 ст.118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).
Статтею 186 ЗК України унормовано загальні приписи щодо погодження та затвердження документації із землеустрою.
Так, ч.ч. 15, 17, 20 вказаної статті передбачено наступне:
- оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації;
- підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації;
- погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок) територіальними органами центральних органів виконавчої влади, утвореними у районі, місті обласного, республіканського значення (Автономної Республіки Крим), містах Києві та Севастополі, або міжрегіональним територіальним органом, у разі якщо повноваження його поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до ч.1 ст. 186-1 ЗК України, якою визначені повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з ч.ч. 5, 6, 8 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Частиною дев'ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 жовтня 2018 року по справі №820/4852/17, яка враховується судом при розгляді даної справи у відповідності до ч.5 ст. 242 КАС України.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося відповідачем, що позивачем до заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, поданої до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, було долучено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області, який погоджено висновком Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15 січня 2019 року №286/82-19, строк дії якого необмежений, а також інші документи, зокрема витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.06.2019 року (а.с. 14 - 18, 70).
Отже, посилання відповідача в обґрунтування незатвердження проекту землеустрою в оскаржуваному наказі від 10 лютого 2020 року № 2887/СГ на те, що у складі проекту наявні не завірені належним чином копії документів, а також на те, що повинно встановлюватися на стадії погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є необґрунтованими та такими, що свідчать про порушення відповідачем порядку затвердження проекту землеустрою, поданого позивачем.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України “Про землеустрій”, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2887-СГ від 10 лютого 2020 року "Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність".
Щодо вимоги позивача про зобов'язання позивача повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
У даній справі повноваження щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду, регламентовано статтею 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою або залишає клопотання без розгляду, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити проект землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні (залишитьи клопотання без розгляду). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39).
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.
Суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.05.2020 по справі № 819/654/17, яка враховується судом при вирішенні даної справ у відповідності до ч.5 ст. 242 КАС України.
Положеннями частини 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року по справі № 520/9022/19, яким зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянуто заяву та оскаржуваним наказом від 10 лютого 2020 року №2887-СГ вдруге відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, при цьому позивач звертався до відповідача зі всіма необхідними документами, судом перевірено підстави відмови та визнано їх такими, що не відповідають закону, тому з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача та недопущення повторних відмов у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти рішення про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог адміністративного позову.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за даним позовом відповідно до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Питання щодо повернення сплаченого судового збору у відповідності до положень ст. 139 КАС України не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р., зокрема, на території Харківської області із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211.
Суд зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX внесено доповнення до ст. 195 та розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Закон набирав чинності 02.04.2020 року.
Так, в пункті 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (з урахуванням доповнень) зокрема зазначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки розгляду адміністративної справи та апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 134, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 382, пункту 3 Прикінцевих положень, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса: 61145, м. Харків, вул. Космічна буд. 21, 8 - 9 пов.) про протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2887-СГ від 10 лютого 2020 року "Про відмову в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти рішення про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами населених пунктів Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень КАС України.
Суддя Шевченко О.В.