Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
16 червня 2020 р. справа № 520/7668/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про: 1) визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2019р., з урахуванням проведених виплат; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами станом на 01.01.2019р., з урахуванням проведених виплат, -
встановив:
Підставами заявленого позову є доводи про те, що військовою частиною із заявником на дату звільнення із військової служби - 05.02.2019р. не проведено повного та остаточного розрахунку по грошовій компенсації за неотримане речове майно, оскільки розрахунок цієї компенсації було здійснено не за цінами станом на 01.01.2019 р., а за цінами попередніх років.
Суддя відмічає, що заявлені вимоги витікають із відносин з проходження публічної служби.
Відтак, за загальним правилом до таких вимог підлягає застосуванню строк давності звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, тобто один місяць.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2020р. по справі №802/1677/16-а (провадження №К/9901/47541/18; головуючий суддя - Смокович М. І., судді: Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.) грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби, не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою).
Також суддею виявлено, що у постановах Верховного Суду від 28.12.2019р. по справі №1.380.2019.001406, від 13.03.2019р. у справі №813/1001/17 та від 24.01.2019р. у справі №802/28/16-а викладена правова позиція з приводу необхідності застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно.
Згадана правова позиція обумовлена тим, що платежі у порядку ст.ст.116 і 117 КЗпП України не є тотожними платежам з оплати праці, позаяк мають іншу правову природу та різні юридичні підстави походження.
Тому до вимог про стягнення будь-якої компенсації (за виключенням компенсації оплати часу відпочинку у вигляді відпустки), у тому числі і до вимог про компенсацію вартості неотриманого речового майна, з огляду на приписи ч.3 ст.122 КАС України слід застосовувати строк на звернення до суду не більший за три місяці від настання події остаточного та повного розрахунку.
Саме таке тлумачення змісту ст.117 Кодексу законів про працю України повністю співпадає з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у пунктах 33 і 34 постанови від 19.06.2019р. по справі №820/3313/17 (адміністративне провадження №К/9901/3067/17), де указано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст.2 Закону України "Про оплату праці". Про необхідність такого розуміння правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні йдеться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. №910/4518/16 (п.33 постанови від 19.06.2019 р.); для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (п. 34 постанови від 19.06.2019 р.).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 09.08.2019р. по справі №826/11126/16 (адміністративне провадження №К/9901/54737/18) не є можливим одночасне застосування до одного і того ж випадку розрахунку положень ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та ст. 235 цього ж кодексу; відповідно до п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини ч. 1 ст. 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом (п. 29 постанови від 09.08.2019 р.).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України окружному адміністративному суду при вирішенні даного спору належить керуватись правовим висновком постанови Верховного Суду від 24.07.2019 р. по справі №805/3167/18-а (адміністративне провадження №К/9901/9908/19), де указано, зокрема, що зміст «принципу співмірності» включає такі складові як: розмір середнього заробітку, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, специфіку фінансування видатків органу тощо (постанова Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі № 825/325/16, номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 75424715).
Між тим, у силу останньої у часі правової позиції Верховного Суду з питання строку звернення до суду у спорах за вимогами про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеної у постанові від 22.01.2020р. по справі №620/1982/19, такі вимоги у сфері публічної служби мають заявлятись у строк відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, адже у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Заявник звільнений з військової служби 05.02.2019 р.
Компенсацію вартості неотриманого речового майна було здійснено відповідно до наказу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 20.03.2019 р. №136-ос.
До суду позов поданий за допомогою засобів поштового зв'язку 11.06.2020р., тобто і поза межами строку в один місяць від дати звільнення, і поза межами строку у три місяці від дати звільнення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що даний позов заявником подано із пропущенням строку звернення до адміністративного суду, а заяви про поновлення цього строку матеріали позову не містять, що суперечить положенням ч.6 ст.161 КАС України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені ст.123 КАС України.
Зокрема, ч. 1 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Невідповідність стану оформлення матеріалів позову вимогам ст. 161 КАС України зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 160, 161, 171, 173, 175, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя. -
ухвалив:
1.Позов - залишити без руху.
2.Встановити способом виправлення недоліку подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду за вимогою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
3.Встановити строком виправлення недоліку 10 днів від дати отримання цієї ухвали, але не раніше від календарної дати прийняття компетентним органом Державної влади України рішення про припинення впливу запровадженого із зв'язку з запобігання поширенню хвороби COVID-19 карантину на перебіг та обчислення процесуальних строків.
4.Роз'яснити, що невиправлення недоліку зумовлює прийняття процесуального рішення про повернення позову.
5.Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя Сліденко А.В.