Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 червня 2020 р. справа № 520/1927/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,
за участю: представника позивача - Пономаренко Г.О., представника відповідача - Лиски К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40,м. Харків,61002) про скасування припису, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати Припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01- 4203/0145 від 24.01.2020, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 24 лютого 2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі по тексту - Закон №875-ХІІ) щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем була проведена планова перевірка з питань зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік. За результатами проведення перевірки позивачем було отримано припис усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01- 4203/0145 від 24.01.2020, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 24 лютого 2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. На думку позивача, зазначений припис є необґрунтованим та протиправним, таким, що порушує права позивача. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує оскільки під час проведення заходу державного контролю підприємства позивача, було встановлено наявність порушень в діяльності останнього, що належним чином зафіксовано в акті інспекційного відвідування юридичної особи №20-01-4403-0050 від 24.01.2020 року. Відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства та з метою усунення виявлений порушень було видано позивачу припис №20-01- 4203/0145 від 19.02.2020. При цьому, позивачем виконано зазначений припис та усунуто виявлені порушення, про що повідомлено відповідача листом від 27.02.2020 року та надано підтверджуючі документи. Вказане свідчить про відсутність спору у даному випадку. Відтак, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
На офіційному веб - сайті Державної служби України з питань праці було розміщено План заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань праці на 2020 рік, затверджений Державною службою України з питань праці. Відповідно до зазначеного плану планову перевірку ФОП ОСОБА_1 доручено провести Головному управлінню Держпраці у Харківській області з питань додержання законодавства у сферах зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю.
З метою виконання зазначеного плану Головним управлінням Держпраці у Харківській області видано наказ про проведення планової перевірки ФОП ОСОБА_1 від 26.12.2019 року №2421, на підставі якого оформлено направлення на проведення перевірки від 26.12.2019 № 02.02-03/3933.
Копію направлення на проведення перевірки вручено представнику позивача (а.с. 85).
Під час розгляду справи встановлено, що 24.01.2020 року відповідачем було проведено планову перевірку позивача з питань зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, результати якої оформлено у вигляді акту №20-01-4403/0050 від 24.01.2020 року.
Зі змісту акту №20-01-4403/0050 від 24.01.2020 року вбачається, що перевіркою встановлено не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Так вказано, що в ході проведення планової перевірки з наданих позивачем табелів робочого часу посадовими особами Головного управління Держпраці у Харківській області було встановлено, що середньооблікова чисельність працівників ФОП ОСОБА_1 у 2019 році склала 15 осіб. Отже, відповідно до приписів встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у ФОП ОСОБА_1 має дорівнювати - 1 особа. Як зазначено в акті, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у 2019 році фактично не перебувала у трудових відносинах з особами з інвалідністю, що свідчить про невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2019 рік.
Судовим розглядом справи встановлено, що на підставі висновків акту відповідачем було складено припис про усунення виявлених порушень № 20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року, відповідно до якого згідно зі ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у строк до 24.02.2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України №875 - норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів не виконується.
У поданому до суду відзиві на позов представником відповідача вказано, що позивач листом від 19.02.2020 року повідомив Головне управління Держпраці у Харківській області про виконання припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року шляхом надання звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 19.02.2020 (а.с. 125-126).
Згідно інформації зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ ФОП ОСОБА_1 у графі кількість працівників та фонд оплати праці «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)» міститься відмітка «-». У рядку кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) встановлена кількість - 1 особа.
Вказане, на думку відповідача свідчить про виконання позивачем припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року, складеного Головним управлінням Держпраці у Харківській області.
В той же час, зі змісту позовної заяви вбачається, що на думку позивача, зазначений припис є протиправним та таким, що порушує її права, оскільки до перевірки позивачем окрім іншого було надано відповідачу звіти за формою №3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю за посадою «прибиральник», які подавалися позивачем до Харківського міського центру зайнятості у 2019 році від 14.12.2018, 16.01.2019, 19.02.2019, 07.03.2019, 08.04.2019, 22.05.2019, 25.06.2019, 18.07.2019, 23.08.2019, 17.09.2019, 25.10.2019, а також до перевірки було надано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року по справі №520/4059/19, яке набуло чинності, про відмову Харківському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до ФОП ОСОБА_1 у стягненні адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік. Як зазначено позивачем, вказані обставини свідчать про відсутність порушень у діях позивача, що свідчить про протиправність виданого припису.
При цьому, позивачем вказано, що в оскаржуваному приписі не зазначено чітких вказівок на дії, які позивач має вчинити, для усунення порушень ст. 19 Закону, які мали місце в 2019 році. Крім того, припис було видано відповідачем одночасно із складенням акту без врахування зауважень позивача на акт. Водночас, позивачем вказано на обставини невідповідності форми акту №20-01-4319/0049 від 24.01.2020 року.
Судом зі змісту наданого представником відповідача відзиву на позов встановлено, що до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості.
З огляду на положення статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.
Також, представником відповідача вказано, що системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70. Однак, позивачем, як зазначив відповідач у відзиві на позов, не надано до перевірки доказів виконання обов'язку зі створення робочого місця для працевлаштування інваліда на посаду «продавець-консультант», як і не надано доказу фактичного працевлаштування такого працівника на зазначену посаду (підприємством не укладено трудового договору з таким працівником відповідно до вимог чинного законодавства України).
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно із положеннями пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З огляду на викладене Головне управління Держпраці у Харківській області під час здійснення своїх повноважень діє як суб'єкти владних повноважень, а тому спори, які випливають із функціональної діяльності цього органу, належать до юрисдикції адміністративних судів.
В той же час суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 7 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
З врахуванням вищевикладених норм суд приходить до висновку, що до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод.
Відтак, оскільки оскаржуваний позивачем припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 є актом суб'єкта владних повноважень та створює для позивача відповідні обов'язки, з огляду на що останній наділений правом оскарження такого акту відповідача.
При цьому, доводи представника відповідача стосовно відсутності у даній справі предмету спору з огляду на виконання позивачем оскаржуваного припису є необґрунтованими та не доведеними, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що на переконання позивача спірний у даній справі припис відповідачем було видано протиправно.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п. 7 Положення про Державну службу України з питань праці Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Як передбачено Положенням про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці № 84 від 03.08.2018 року, Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Відповідно до пп.11 п.4 Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів у частині реєстрації у регіональному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Як передбачено приписами ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 року, відповідно до п.1 якої цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон).
Як передбачено положеннями п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно із положеннями п. 16 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Відповідно до п. 20 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю припис є обов'язковим для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Згідно з положеннями пункту 21 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.
Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою.
Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
Відповідно до п. 22 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного в ньому строку виконання. Якщо об'єкт відвідування не надав відповіді або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту виконання припису, проводиться інспекційне відвідування з підстави, наведеної у підпункті 8 пункту 5 цього Порядку.
З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, про припис про усунення порушень, фактично зобов'язує суб'єкта відвідування у встановлений перевіряючими строк усунути виявлені порушення.
Як встановлено під час розгляду справи, на підставі висновків акту №20-01-4403/0050 від 24.01.2020 року відповідачем було складено припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю виявлених порушень №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року, відповідно до якого згідно зі ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано у строк до 24.02.2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України №875 щодо виявленого порушення, а саме- не виконується норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів
Водночас, суд звертає увагу, що зміст припису про усунення виявлених порушень №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року фактично дублює зміст акту №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року за результатами проведення перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, в якому зафіксовано порушення позивачем законодавства про працю.
Проте зазначений припис не містить в собі жодних вимог стосовно усунення порушення, а містить лише посилання на ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та опис виявленого порушення.
Таким чином, у даному випадку припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю виявлених порушень від №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 не виконує, покладену на нього нормами законодавства, функцію стосовно обов'язковості усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що, в свою чергу, унеможливлює виконання суб'єктом господарювання вимог вказаного рішення субєкта владних повноважень у порядку Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Стосовно виявленого відповідачем порушення, то суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інваліди в Україні володіють повнотою усіх прав, а щодо їх працевлаштування, створення належних і безпечних умов праці, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Відповідно до приписів ч. 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із приписами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Як передбачено положеннями ч.9 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, згідно із положеннями ч.8 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
В той же час, приписами ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Положеннями ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Так, відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 3 частини 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання (чинний з 31.05.2013).
Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач зареєстрована у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 18.02.2015 №63/101/11166, що підтверджується даними акту №20-01-4403/0050 від 24.01.2020 року.
При цьому, як вказано перевіряючими в акті №20-01-4403/0050 від 24.01.2020 року, на момент проведення планової перевірки позивача, термін подання звітності за 2019 рік по формі №10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» не настав, оскільки відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 року №70, термін подання до 01 березня.
В той же час, перевіряючими вказано, що середньооблікова чисельність працівників Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у 2019 році склала 15 осіб, а отже, відповідно до приписів встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 має дорівнювати - 1 особа.
В той же час, позивачем в ході проведення планової перевірки було надано відповідачу звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», які подавались до Харківського міського центру зайнятості у 2019 році, а саме: 14.12.2018, 16.01.2019, 19.02.2019, 07.03.2019, 08.04.2019, 22.05.2019, 25.06.2019, 18.07.2019, 23.08.2019, 17.09.2019, 25.10.2019.
Вказані обставини свідчать про регулярне надання до Харківського обласного центру зайнятості звітів про наявність вакансій та інформацію про попит на робочу силу (вакансій), у яких відображено наявність вакансій із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що належним чином проінформовано уповноважені органи щодо наявності вільних робочих місць на підприємстві.
При цьому, під час розгляду справи до суду не надано доказів відмови позивача у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості.
Викладене свідчить про виконання позивачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що позивачем не було допущено порушень вимог чинного законодавства про зайнятість з огляду на здійснення усіх необхідних дій направлених на створення умов для працевлаштування інвалідів та вжиття заходів, направлених на інформування відповідного центру зайнятості про наявність можливості працевлаштування інвалідів.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно наявності у позивача обов'язку самостійного працевлаштування інвалідів з огляду на непередбаченість нормами діючого законодавства обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати самостійних пошук працівників, а наявність у останнього обов'язку щодо створення робочого місця для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць відповідного центру зайнятості.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01-4203/0145 від 24.01.2020 року.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування припису - задовольнити.
Скасувати Припис Головного управління Держпраці у Харківській області про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01- 4203/0145 від 24.01.2020, яким зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 у строк до 24 лютого 2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 39779919).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено 17 червня 2020 року.
Суддя О.О. Горшкова