Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
15 червня 2020 р. № 520/4438/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виплатив йому індексацію та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що свідчить про не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні, за що Кодексом законів про працю передбачено відповідальність. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.04.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках, оскільки він не набув права на додаткові відпустки, передбачені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому підстави для її компенсації відсутня.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних сил України з 2010 року по 02.07.2018 року у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частини) від 02.07.2018 року №136 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 25.05.2018 року №92 з військової служби у запас за статтею 26 частиною 8, пунктом 1, підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, та які не висловили бажання продовжувати військову службу) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 2 липня 2018 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направлено на зарахування на військовий облік до Чугуївського ОРВК Харківської області та, зокрема, з 02.07.2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Матеріали справи свідчать, що під час проходження служби ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій, про що також свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_5 .
У позовній заяві позивач вказав на обставини того, що у зв'язку з позицією відповідача щодо трактування положень Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та з настанням особливого періоду він не мав можливості скористатись додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачувалось.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що після звільнення з військової служби 20.03.2020 року, позивач звернувся до Військовій частині НОМЕР_1 з метою отримання належної йому грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту». Також позивачем вказано, що він звертався до відповідача із заявою з метою врегулювання у досудовому порядку спору стосовно виплати індексації.
Судом встановлено, що відповідач листом від 19.03.2020 року №10/367 позивача було повідомлено, що відповідно до Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275-VІІ від 20.05.2014 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 17, у відповідності до якого в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частиною першою, шостою та двадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з іншими поважними причинами. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів. Також зазначено, що згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період» № 1589-VIІ від 04.07.2014 внесено зміни до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачається, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якого дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеному в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Отже, вказано, що ОСОБА_1 не набував права на додаткові відпустки, передбачені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому підстави для її компенсації відсутня.
Також, матеріали справи містять лист відповідача від 19.03.2020 року №10/366 позивача було повідомлено, що з 01.01.2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. При цьому, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того вказано, що у чинному законодавстві не визначено пріоритетність виплат, а індексація не є обов'язковою складовою грошового забезпечення, вона не входить до його складу і здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з Порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України. Водночас, вказано, що у зв'язку з дією особливого періоду та в результаті необхідності утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міноборони уже в жовтні 2016 року не було забезпечено фінансовим ресурсом для виплати особовому складу грошового забезпечення, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018, суд зазначає наступне.
Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №520/4438/2020 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за ознаками в частині позовних вимог є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як передбачено п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ст. 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (далі - Закону №2011-ХІІ), у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст.16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправних дій стосовно позивача та з метою належного, повного та об'єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Як передбачено приписами ч.3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із положеннями ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з приписами ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Як передбачено положеннями ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно із приписами п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 8 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Положеннями ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" прожитковий мінімум на 2015 рік на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2015 року - 1176 гривень, з 1 вересня - 1330 гривень.
Положеннями ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2016 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 01.01.2016 року 1378 гривень, з 01.05.2016 1450 гривень, з 01.12.2016 1600 гривень.
Згідно ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2017 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 01.01.2017 року - 1600 гривень, з 01.01.2017 1684 гривні, з 01.12.2017 - 1762 гривні.
Відповідно до приписів ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2018 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
Згідно із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як передбачено приписами ч.2 ст.5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Зазначена позиція суду узгоджується і висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.
Так, під час розгляду справи судом зі змісту направленого на адресу позивача листа встановлено зазначення відповідачем доводів того, що виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на цілі.
Суд зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України не надано доказів або пояснень стосовно обставин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 року по 02.07.2018 року.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018.
При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправних дій стосовно позивача та з метою належного, повного та об'єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 02.07.2018.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.