Справа № 500/697/20
15 червня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Порплиці Т.В.
представника позивача Кукурудза А.Є.
представника відповідача Шкільняк Н.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Підволочиської селищної ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Підволочиської селищної ради Тернопільської області (далі - відповідач, Підволочиська селищна рада), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради щодо неприйняття передбаченого ч.9 ст.118 Земельного кодексу України рішення за заявою ОСОБА_1 №В-544/020 від 16.05.2019 року та №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 та передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та зобов'язати Підволочиську селищну раду на першому пленарному засіданні, що відбувається після набрання постанови суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та прийняти рішення передбачене ч.9 ст.118 Земельного кодексу України;
стягнути з Підволочиської селищної ради на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. завданої моральної шкоди;
стягнути з Підволочиської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.;
зобов'язати Підволочиську селищну раду, у разі задоволення судом позовних вимог, надати звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.06.2018 року наказом №19-1914/14-18-СГ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу - під господарськими будівлями і дворами), розташовані за межами населеного пункту на території Клебанівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року за № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" став відповідач. Позивач двічі звертався до Підволочиської селищної ради із заявами №В-544/020 від 16.05.2019 року та №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність, проте за результатами їх розгляду жодного рішення прийнято не було.
Позивач вважає таку бездіяльність органу місцевого самоврядування протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 18.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, Підволочиською селищною радою 13.04.2020 року подано до суду відзив на позов (а.с.33-37). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що заяви позивача було розглянуто з дотриманням усіх вимог чинного законодавства 10.06.2019 року на п'ятдесят четвертій та 08.11.2019 року на п'ятдесят дев'ятій сесіях Підволочиської селищної ради сьомого скликання. Проте питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не набрало необхідної кількості голосів, що підтверджується результатами поіменного голосування, а тому рішення вважається не прийнятим. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві (а.с.1-10), просив позов задовольнити в повному обсязі. Наголосив, що відповідач з невідомих позивачу причин, тривалий час, в супереч вимогам ч.9 ст.118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ухиляється від прийняття рішення, чим грубо порушує гарантовані законом права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003, тривала боротьба на захист яких завдала йому значної моральної шкоди.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, свою позицію виклала у відзиві на позов (а.с.33-37), та просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначила, що Підволочиською селищною радою вчинялись всі належні та встановлені законодавством дії щодо розгляду заяв позивача для прийняття відповідного рішення згідно вимог ч.9 ст.118 ЗК України, що віднесено до виключної компетенції органів місцевого самоврядування. Причинний зв'язок між діями Підволочиської селищної ради і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, як і обґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу, є непідтвердженими та необгрунтованими.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності: нежитлова будівля пункту штучного осіменіння і бойні (літера "А") та водонапірної вежі, загальною площею 325,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2017 року індексний номер витягу 87888327; нежитлова будівля - автовага (літера "А"), загальною площею 23,1 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2017 року індексний номер витягу 87883628; нежитлова будівля - дім тваринника, загальною площею 839,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2017 року індексний номер витягу 87861332 (а.с.13-15).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 14.06.2018 року №19-1914/14-18-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу - під господарськими будівлями і дворами), розташовані за межами населеного пункту на території Клебанівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області (а.с.16).
На замовлення ОСОБА_1 , державним підприємством "Центр Державного земельного кадастру" розробило вказаний вище проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.17-20). Вказаний проект погоджений висновком відділу містобудування, архітектури Підволочиської районної державної адміністрації № 30/11 від 25.09.2018 року (а.с.19) та висновком Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №9591/82-18 від 31.10.2018 року (а.с.20).
Позивач звертався до Підволочиської селищної ради із заявами №В-544/020 від 16.05.2019 року та №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність (а.с.43-44).
Проте, за результатами розгляду вказаних заяв рішення не прийнято у зв'язку із не набранням відповідної кількості голосів, що підтверджується протоколами п'ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Підволочиської селищної ради від 10.06.2019 року та п'ятдесят дев'ятої сесії сьомого скликання Підволочиської селищної ради від 08.11.2019 року (а.с.39-42).
Не погодившись із такою бездіяльністю органу місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення, дій чи бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Водночас, згідно з п.34 ч.1 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 ЗК України).
Як передбачено ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено ст.118 ЗК України.
Згідно ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно із ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України).
Частинами 10 та 11 ст.118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
З наведених норм суд дійшов висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст.186-1 ЗК України, норми ст.118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки та замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.
Такий погоджений проект землеустрою було двічі подано відповідачу для затвердження, проте ні 10.06.2019 року п'ятдесят четвертою сесією сьомого скликання Підволочиської селищної ради, ні 08.11.2019 року п'ятдесят дев'ятою сесією сьомого скликання Підволочиської селищної ради, у зв'язку із не набранням відповідної кількості голосів, жодного рішення з даного питання прийнято не було.
Суд вважає, що рішення органу місцевого самоврядування не може бути прийнятим шляхом утримання від голосування більшістю депутатами відповідної ради.
Відсутність рішення про погодженого проекту землеустрою або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду, із наведенням обґрунтованих підстав такої відмови, дає підстави для висновку про те, що Підволочиська селищна рада, як уповноважений орган, не прийняла жодного рішення з числа тих, які вона повинна була ухвалити за законом.
Відтак, у спірних право-відносинах має місце протиправна бездіяльність.
Як передбачено п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Проте, суб'єкт владних повноважень не використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду проекту землеустрою, що виключає можливість захисту порушене право позивача в обраний ним спосіб - зобов'язання прийняти рішення передбачене ч.9 ст.118 ЗК України.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.
Стосовно доводів про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 04.03.2019 року у справі №295/443/17, від 08.05.2019 року у справі №233/3464/17, від 15.08.2019 року у справі №823/782/16.
Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
На підставі викладеного норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що внаслідок тривалого нерозгляду належним чином заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, що зумовило необхідність неодноразового звернення, в тому числі до суду, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яку має бути стягнуто з відповідача.
Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.08.2019 року у справі №823/782/16.
Отже, враховуючи обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення його порушеного права, можливість відновлення його прав у майбутньому, суд вважає справедливим визначити відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Щодо подачі звіту про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми видно, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, тобто дискреційними (виключними) повноваженнями.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
При вирішенні питання щодо судових витрат, суд враховує наступне.
Як передбачено ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
У відповідності до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 року у справі №814/698/16.
Позивачем заявлено до відшкодування судові витрати: судовій збір, сплачений згідно квитанції №0.0.1637372953.1 від 03.03.2020 року на суму 1681,60 грн. (а.с.11), та витрати на професійну правничу допомогу, отриманою від адвоката Кукурудзи А .Є . на виконання умов договору №02-17/01/20 від 17.01.2020 року (а.с.73-75), в розмірі 6930,00 грн., сплачених 21.01.2020 року згідно з виписки банківської установи (а.с.78).
Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату, у заявленому розмірі 6930,00 грн. є не співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг), наведених в договорі про надання правової допомоги №02-17/01/20 від 17.01.2020 року.
На підставі вищенаведеного, оскільки позов підлягає до задоволення частково, суд вважає за доцільне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі: 840,80 грн. судового збору та 3465,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради Тернопільської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 №В-544/020 від 16.05.2019 року та №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 та передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Зобов'язати Підволочиську селищну раду Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбувається після набрання постанови суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №В-1448/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0003 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.
Стягнути з бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок, сплачений відповідно до квитанції №0.0.1637372953.1 від 03.03.2020 року.
Стягнути з бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3465 (три тисячі чотириста шістдесят п'ять) гривень 00 (нуль) копійок
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Підволочиська селищна рада Тернопільської області (47800, Тернопільська область, Підволочиський район, селище міського типу Підволочиськ, вулиця Шептицького, будинок 4, код ЄДРПОУ 04396294).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 червня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.