17 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1508/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015, 2016 та 2017 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.14).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив військову службу в Збройних Сила України та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 23.11.2015. Зазначав, що наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 №38-рс від 03.05.2017 його звільнено з військової служби у запас відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог ч.8 цієї ж статті за підпунктом «і», з 03.05.2017 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Позивач вважає, що відповідач виключаючи його із списків особового складу військової частини протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Таким чином, на думку позивача, в порушення норм діючого законодавства, під час його звільнення відповідачем протиправно не було проведено усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 року по 2017 рік. Також позивачем подано відповідь на відзив (а.с.25-26).
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.20-23), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що позивачу статус учасника бойових дій встановлено у 2015 року, та останній мав додаткову пільгу, передбачену п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. При цьому, вказує, що оскільки позивач в період з 2015-2017 роки продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки п.19 ст.10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Крім того, зазначав, що додаткова відпустка учасникам бойових дій вказаним Законом не передбачена, а тому на думку відповідача необхідно керуватися Законом України “Про відпустки”, стаття 24 якого передбачає виплату грошової компенсації лише за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Вказує також, що на час звільнення позивача з військової служби, з ним були проведені усі розрахунки. Отже, на думку відповідача станом на момент прийняття наказу командира в/ч НОМЕР_2 по стройовій частині позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував свої звільнення та /або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у письмових заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 03.07.2019 року №Д-322/1/4дск з 28.12.2019 року у військовій частині НОМЕР_2 введено в дію штат №37/014 - військова частина НОМЕР_1 .
23 листопада 2015 року позивач набув статусу учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 23.11.2015 (а.с.7).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 - польова пошта НОМЕР_4 від 03.05.2017 №89 (по стройовій частині) ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по особовому складу) №38-рс від 03.05.2017 р. відповідно до ч.6. ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням вимог ч.8 ст.26 у запас за п. «і», з 03 травня 2017 виключено із списків особового складу частини (а.с.8).
У травні 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив провести розрахунок та здійснити йому виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 роки (а.с.10-11).
Листом №631/762 від 08.05.2020 відповідачем повідомлено ОСОБА_1 про відмову у задоволенні його заяви, оскільки його було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини, та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки здійснюється на підставі рішення суду, після набрання ним законної сили (а.с.12).
Доказів нарахування та виплати військовою частиною НОМЕР_2 позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суду не надано.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпуски, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19).
Згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.06.2018 по справі №545/1881/16-а, відповідно до якої додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до категорії щорічних, а тому необхідність грошової компенсації визначеної ч.1 ст.24 Закону України “Про відпустки” на неї не поширюється, суд зазначає.
У справі №545/1881/16-а Верховним Судом сформовано правову позицію щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій при звільненні особи, яка проходила службу в органах місцевого самоврядування. На таких осіб не поширюється встановлене ч.19 ст.101 Закону №2011 обмеження у наданні додаткової відпустки передбаченої п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ст.162 Закону України “Про відпустки” під час особливого періоду, як і не поширюється дія ч.14 ст.101 Закону №2011 щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Таким чином, правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №545/1881/16-а не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у вказаній справі особа на час звільнення не мала статусу військовослужбовця.
Натомість, правова позиція Верховного Суду щодо компенсації військовослужбовцю за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій сформована у зразковій справі №620/4218/18 та підлягає застосуванню щодо спірних правовідносин.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина