Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
17 червня 2020 р. Справа №200/442/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Мануйлова Валентина Павловича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Мануйлова Валентина Павловича про визнання протиправним і скасування рішення № РВ-140065345219 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та зобов'язання повторно розглянути заяву № ЗВ-9709580982019 і прийняти рішення про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.11.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою (реєстраційний номер ЗВ-9709580982019) про реєстрацію земельної ділянки площею 2 га, яка розташована за адресою: Донецька область, Мангушський район, Покровська сільська рада, кадастровий номер: 1423982200:05:000.
За результатами розгляду заяви 12.12.2019 відповідачем прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за № РВ-1400653452019 з підстав невідповідності поданих документів законодавству, а саме: згідно схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Іллічівської сільської ради Першотравневого району запроектована земельна ділянка відноситься до земельних ділянок для ведення товарного с/г виробництва.
Позивач вважає, що рішення Державного кадастрового реєстратора № РВ-1400653452019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, а саме державної реєстрації земельної ділянки, прийняте з порушенням норм діючого законодавства і повинно бути скасоване, у зв'язку з чим звернувся із зазначеним позовом до суду.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому реєстратор заперечував проти заявлених позовних вимог. Зазначив, що запитувана земельна ділянка віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення та згідно схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Покровської (Іллічівської) сільської ради Мангушського (Першотравневого) району Донецької області відноситься до земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та не обліковується як землі запасу. Згідно архівної копії документів, витребувана земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю І-ДН №172491, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349 від 12.05.1998. Даний державний акт видано на підставі розпорядження Першотравневої районної ради народних депутатів від 11.11.1997, що підтверджується архівною копією розпорядження голови Першотравневої районної ради народних депутатів від 11.11.1997 №368 з додатком до нього.
Від третьої особи на адресу суду надійшли пояснення по справі, в яких представник Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що згідно даних Державного земельного кадастру Національної кадастрової Системи (НКС) земельна ділянка до державного земельного кадастру не віднесена, кадастровий номер відсутній, проте, згідно архівної копії документів, витребувана земельна ділянка належить ОСОБА_2 . Виникнення права власності на конкретну земельну ділянку у однієї особи означає припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи. У зв'язку з чим, надати дозвіл на розроблення землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є можливим.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 03 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07 квітня 2020 року.
07.04.2020 підготовче засідання відкладено на 28.04.2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року залучено Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЕДРПОУ: 39767332) до участі в адміністративній справі № 200/442/20-а в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 21 травня 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2020.
У визначений день у судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття “суд, встановлений законом” передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статі 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За унормуванням пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена ст. 19 КАС України. Згідно з нормами цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням відповідача від 12.12.2019 № РВ-1400653452019 позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів законодавству, а саме: згідно схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Іллічівської сільської ради Першотравневого району запроектована земельна ділянка відноситься до земельних ділянок для ведення товарного с/г виробництва (а.с. 11).
Таким чином, предметом позову є рішення відповідача про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо реєстрації права власності позивача на земельну ділянку, яку передано у власність іншому громадянину для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Отже, в цьому випадку наявний спір про право, тобто спір є приватноправовим.
Приписами статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Тобто, в такому випадку спір виник між фізичною особою та державним кадастровим реєстратором з приводу відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.
За таких обставин цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня та 31 жовтня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 815/1737/17 (провадження № 11-811апп18), від 20.06.2018 у справі №727/10968/17.
Судом також врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20.12.2019 у справі № 200/2686/19-а.
Крім того, зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.01.2019 у справі №823/1498/17, від 04.04.2018 року у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 року у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, від 29.05.2018 року у справі № 816/619/15-а (провадження № 11-300апп18) та від 23.01.2019 року у справі № 826/14370/14 (провадження 11-667апп18), від 20.12.2019 у справі № 200/2686/19-а під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
За унормуванням ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 1 ст. 239 КАС України).
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.
Разом з тим суд роз'яснює, що відповідно Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за місцезнаходженням відповідача за правилами цивільного судочинства.
Керуючись статями 2, 19, 183, 238, 242, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі № 200/442/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Мануйлова Валентина Павловича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду за місцезнаходженням відповідача в порядку цивільного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Роз'яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст ухвали складено 17 червня 2020 року.
Суддя С.В. Ушенко