17 червня 2020 року Справа № 160/5129/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Солода Віталія Михайловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Солода Віталія Михайловича, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий ріг ради Солода Віталія Михайловича, яка виявилася у порушенні правової позиції, визначеної ст. ст. 3, 19, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 34, 49 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий ріг ради Солода Віталія Михайловича, який не вжив заходів усунення причин, які породжують подання заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811;
- визнати протиправною бездіяльність голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий ріг ради Солода Віталія Михайловича, яка виявилася у неприйнятті після розгляду заяви від 30.08.2019 року вх. № С-811 рішення, постанови, тобто правового акту на підставі ст. ст. 3, 8, 19, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 49, 59, 68 Конституції України, ст. ст. 18 19 Закону України «Про звернення громадян» і зазначити закон, вимоги якого порушено, згідно зі ст. 249 КАС України;
- захистити права ОСОБА_1 бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811 шляхом їх визнання окремим пунктом рішення.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач допустив бездіяльність, яка виявилась у порушенні правової позиції, визначеної ст. ст. 3, 19, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 34, 49 Конституції України, невжитті заходів усунення причин, які породжують подання заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811, у неприйнятті після розгляду заяви від 30.08.2019 року вх. № С-811 рішення, постанови, тобто правового акту на підставі ст. ст. 3, 8, 19, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 49, 59, 68 Конституції України, ст. ст. 18 19 Закону України «Про звернення громадян» і зазначити закон, вимоги якого порушено, згідно зі ст. 249 КАС України, незабезпеченні права позивача бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811 шляхом їх визнання окремим пунктом рішення. За поясненнями позивача, невжиття відповідачем заходів щодо невинесення за результатами розгляду його заяви від 30.08.2019 року за вх. № С-811 правового акту, піддає його до медичних досліджень, а також до страждань і болю. Позивач вважає, що допустивши бездіяльність щодо нерозгляду його заяви від 30.08.2019 року, відповідач не переслідував законної мети дотримання правового режиму розгляду його звернення. Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення правового режиму розгляду його заяви, звернувся до адміністративного суду з позовом.
Ухвалою суду від 18.05.2020 року була задоволена заява ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та позивача було звільнено від сплати судового збору за подання позову до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 18.05.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України.
Відповідно до положень ст. 257, ст. 263 КАС України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до голови Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради Солода В.М. із заявою (запитом) від 30.08.2019 року за вх. № С-811, в якій просив:
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити індивідуальним актом зобов'язати КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» КМР видати безоплатні рецепти на ті самі ліки за наданими в додатках рецептів від 13.08.2019 року № 316, № 317, № 318, № 319, № 320, № 321, № 322, № 323, № 324 (9 рецептів) та за поданими від 29.08.2019 року № 444, № 445, № 446, № 447, № 448, № 449, № 450, № 451, № 452, № 453 (10 рецептів), якщо відсутні повноваження для належного реагування;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити нормативно-правовим актом вжити заходи для якості надання медичних послуг, забезпечення права інваліда на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України) для безоплатного відпуску ОСОБА_2 лікарських засобів, зазначених у рецептах від 29.08.2019 року;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити вжити заходи до начальника Управління охорони здоров'я м. Кривого Рогу Мурашко К.В. , який не видав наказ щодо забезпечення ОСОБА_2 , як онкохворої людини, безкоштовними медикаментами для лікувально-профілактичних заходів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року № 1303;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити зобов'язати начальника Управління охорони здоров'я м. Кривого Рогу Мурашко К.В. індивідуальним актом визнати, що ліки за наданими в додатках рецептами від 29.08.2019 року № 444, № 445, № 446, № 447, № 448, № 449, № 450, № 451, № 452, № 453 (10 рецептів), призначені ОСОБА_2 не для лікування її організму від онкохвороби і зобов'язати його надати попунктно перелік ліків для амбулаторного лікування її онкохвороби;
- надати і вирахувати суму коштів на ліки відповідно до наданих вам рецептів від 29 08.2019 року № 444, № 445, № 446, № 447, № 448, № 449, № 450, № 451, № 452, № 453 (10 рецептів), а також окремо зазначити 50% вартості цих ліків;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, де просити негайно профінансувати роботи, які пов'язані з руйнуванням стелі групи № 4 дитячого закладу № 215 по вул. Ухтомського , яке надати ОСОБА_1 ;
- надати запрошення ОСОБА_1 з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду заяви від 30.08.2019 року, а після її розгляду, висновки викласти в індивідуальному акті, який надати ОСОБА_1 .
Листом від 04.09.2019 року за вих. № С-811 голова Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради на підставі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» направив заяву (запит) позивача від 30.08.2019 року для розгляду та вирішення питання по суті за належністю до начальника Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Костянтину Мурашку.
Листом від 12.09.2019 року за вих. № С-811 виконавчий комітет Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради повідомив ОСОБА_1 , про те, що відповідно до рішення Криворізької міської ради 31.03.2016 року № 381 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» питання медичного характеру не належать до делегованих повноважень виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради. Тому, звернення ОСОБА_1 було направлено на розгляд за належністю до Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради для вирішення питання по суті. Також, позивача було повідомлено про те, що з метою визначення стану стелі спальної кімнати 4-ї групи Комунального дошкільного закладу № 215 фахівцем адміністративно-господарчої групи відділу освіти виконавчого комітету районної у місті ради було проведено відповідне обстеження. Під час огляду було виявлено незначні тріщини шпаклювального слою у міжпанельних швах плит перекриття, які не становлять загрози життю та здоров'ю дітей, а станом на 12.09.2019 року виконано поточний ремонт стелі.
На підтвердження факту направлення листа позивачу, відповідач надав суду копію реєстру витрат конвертів від 16.09.2019 року.
Проте, позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність під час розгляду його заяви (запиту) від 30.08.2019 року та не здійснив заходів, щодо усунення причин, які породжують подання заяви (запиту), звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи таку бездіяльність.
Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви (запиту) позивача від 30.08.2019 року за вх. № С-811.
Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- знайомитися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно з ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Згідно з ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», голова районної у місті ради (у разі її створення) обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її депутатів на строк повноважень ради.
Голова районної у місті ради, зокрема, здійснює керівництво виконавчим апаратом ради; представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.
Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління закладами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація медичного обслуговування у оздоровчих закладах, які належать територіальним громадам або передані їм. До делегованих повноважень віднесено, зокрема, забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.
Так, реалізувавши своє право, позивач звернувся до відповідача з заявою (запитом) від 30.08.2019 року за вх. № С-811, яка у встановлений законом строк була направлена на адресу Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради для вирішення та розгляду за належністю, а також надана письмова відповідь з роз'ясненнями щодо певних питань. Тобто, суд, дослідивши зміст листа, встановив, що відповідач роз'яснив позивачу щодо частини порушених ним у заяві питань медичного направлення про те, що їх вирішення не належить до його компетенції та у встановлений законом строк направив його заяву для розгляду та вирішення в цій частині за належністю до Управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради.
На підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду такі письмові докази, що містяться в матеріалах справи, а саме: копія заяви (запиту) ОСОБА_1 від 30.08.2019 року; копія відповіді виконкому Тернівської районної у місті ради ОСОБА_2. за № С-811 від 12.09.2019 року; копія листа виконкому Тернівської районної у місті ради до Управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради № С-811 від 04.09.2019 року; копія реєстру витрат конвертів від 16.09.2019 року.
Суд бере до уваги посилання відповідача на те, що питання медичного спрямування, які порушуються у зверненні ОСОБА_1 , повинен розглядати саме той орган державної влади або орган місцевого самоврядування тощо, до повноважень якого в установленому законом порядку віднесений розгляд таких питань.
Тому, враховуючи, що порушені позивачем у заяві від 30.08.2019 року питання не делеговані відповідачу, ним у порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», вказана заява (запит) була направлена до Управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради для розгляду за належністю, про що повідомлено позивача відповідними листами.
Також, суд зазначає, що надання відповідачем відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань є дискрецією органу державної влади.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Тому, суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви позивача щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його заяву. Адже, відповідач надав суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази правомірності своїх дій щодо надання ним письмової відповіді на заяву (запит) позивача від 30.08.2019 року за вх. № С-811 у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Тим більше, така відповідь була надана позивачу в порядку, визначеному ст. 7, ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» і принципів ст. 34 Конституції України, бо позивачу була надана письмова відповідь за результатами розгляду його заяви (запиту) від 30.08.2019 року з викладом обставин та підстав, що унеможливлюють розгляд порушених позивачем питань органом місцевого самоврядування, а саме: районною у місті Кривому Розі ради.
З приводу посилань позивача на положення ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу», яких мав би, на його переконання, дотримуватись відповідач при розгляду його заяви (запиту), зазначає, що не бере їх до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на момент звернення позивача із заявою (запитом) від 13.12.2019 року), у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.
У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
Дія цього Закону не поширюється на:
1) Президента України;
2) керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, та його заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників;
3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;
4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів;
5) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;
6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників, Голову Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступників;
7) народних депутатів України;
8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників;
9) службовців Національного банку України;
9-1) голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників;
10) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим;
11) депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;
11-1) суддів Конституційного Суду України;
11-2) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
12) суддів;
13) прокурорів;
14) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
15) працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами;
16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
17) осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом;
18) працівників патронатних служб.
Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
При цьому, ч. 2 та ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу» станом на момент звернення позивача із заявою (запитом) від 13.12.2019 року, є виключеними.
Так, відповідач є органом місцевого самоврядування, діяльність якого регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування», а Закон України «Про державну службу» на нього не поширюється, що визначається і п. 11 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу», яким передбачено, що закон не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.
Тому, посилання позивача на положення ст. 11 Закону України «Про державну службу» є хибними та безпідставними, не беруться судом до уваги.
З приводу посилань відповідача на положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 28 Конституції України, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Суд зазначає, що зі змісту заяви (запиту) від 30.08.2019 року вбачається, що така не містить посилань позивача на проведення відповідачем будь-яких медичних, наукових чи інших дослідів. Тому, суд не бере до уваги вимогу позивача про необхідність дотримання відповідачем ч. 2 ст. 28 Конституції України при розгляді його заяви.
З приводу позовної вимоги про захист права ОСОБА_1 бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811 шляхом їх визнання окремим пунктом рішення, суд зазначає наступне.
На підставі вимог ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», заява (запит) позивача була направлена відповідачем на адресу Управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради щодо вирішення питань, які відносяться до компетенції Управління. Як вже зазначалося вище, звернення позивача було розглянуто та надано відповідь. При цьому, з урахуванням того, що по суті порушені позивачем у заяві питання не вирішувались відповідачем, закон не визначає обов'язку повідомлення суб'єкта звернення про дату, час та місце вирішення питання про направлення заяви за належністю для розгляду та вирішення іншим суб'єктом владних повноважень.
Суд, на підставі викладеного та того, що відповідач розглянув заяву (запит) позивача від 30.08.2019 року, з урахуванням особливостей ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», надав суду письмові докази направлення на адресу позивача письмової відповіді на його заяву, дійшов висновку, що позовна вимога про захист права ОСОБА_1 бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 30.08.2019 року вх. № С-811 шляхом їх визнання окремим пунктом рішення, є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п.29).
Згідно з п. 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналіз зазначених вище норм права та обставин справи, дає підстави зробити висновок, що засіб юридичного захисту порушеного права повинен бути ефективним та ґрунтуватися на конкретних підставах, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само, встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними доказами є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 ст. 77 КАС України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, з урахуванням того, що ухвалою суду від 18.05.2020 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору на підставі ст. 133 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом, не вирішується.
Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Солода Віталія Михайловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати у справі не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17.06.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька