03 червня 2020 року Справа № 160/3194/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (11.10.2018);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (11.10.2018).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не виплати грошового забезпечення, зазнаючи, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. На думку позивача, оскаржувана бездіяльність є протиправною, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позову посилаючись на те, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям-учасникам бойових дій) не виплачується, відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Непроведення з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки зазначено у грошовому атестаті від 11.10.2018 року та в довідці про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 11.10.2018 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 року відкрито провадження у вказаній в адміністративній справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до пункту 3 Розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, проаналізувавши чинне законодавство суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , та посвідчення інваліда 3 групи серії НОМЕР_4 , дійсне до 01.11.2021 року.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 28 вересня 2018 року № 519, полковника ОСОБА_1 , за підпунктом "б" (за станом здоров'я) відповідно до п. 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обв'язок і військову службу" було звільнено з військової служби у Збройних Силах України у запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 жовтня 2018 року, № 241 позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, про що свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 .
У січні 2020 року позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (11.10.2018), однак відповідачем відмовлено у такій виплаті.
Так. 11.02.2020 року позивачу надано відповідь, оформлену листом за вих. №117/665, в якій зазначено, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік може бути здійснено на підставі відповідних рішень суду.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним обставинам та приймаючи рішення по суті спору, суд виходив з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п.12 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 02.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 та “Про оборону України” №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №№620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи з вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав всі дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку зі звільненням зі служби.
Судом зі змісту наказу №241 від 11.10.2018 року з'ясовано, що на час його прийняття, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи відповідачем не надано.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Щодо строку звернення до суду, то суд зважає на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі №620/4218/18, в якій зроблено висновки про те, що право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки не обмежується жодним строком (п. 40); стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю (п. 41).
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.10.2018р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.10.2018р.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова