вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2020 р. Справа№ 910/16018/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Дикунської С.Я.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 25.02.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 (повний текст рішення підписано 06.02.2020)
у справі №910/16018/18 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп»
про визнання договору недійсним
У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (надалі - ПАТ «Центренерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання договору про відступлення права вимоги №11-2018 від 06.11.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» (надалі - ТОВ «Транснова», відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» (надалі - ТОВ «Баланс Груп», відповідач-2) недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп» №11-2018 від 06.11.2018, не відповідає нормам чинного законодавства, а саме його укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором, оскільки за таким договором новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери, а не грошові кошти, а також такий договір є договором факторингу, а відповідач-2, який є фактором, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, так як він не є фінансовою установою.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/16018/18 від 26.02.2019 в позові відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі №910/16018/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у справі № 910/16018/18 скасовано; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №11-2018 від 06.11.2018, укладений між ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп». Стягнуто з відповідачів витрати по сплаті судового збору по 881,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Транснова» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16018/18 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/16018/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Транснова» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020, справу №910/16018/18 призначено до розгляду на 30.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 у зв'язку з неявкою учасників справи та за клопотанням скаржника і відповідача-1 розгляд справи відкладено на 28.05.2020.
27.05.2020 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які мотивовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 установлено карантин, і пов'язані з цим обставини є поважною причиною для неявки в судове засідання.
У судове засідання 28.05.2020 з'явився представник ПАТ «Центренерго».
Представники ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп» у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, відповідачі повідомлялися належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє у задоволенні клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, заявниками не наведено суду обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, наведені у клопотаннях про відкладення причини неявки їх представників, колегія не вважає поважними, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідачів. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.
Такої ж думки дотримується Верховний Суд, зокрема у своїх постановах від 05.05.2020 у справі № 908/2323/19 та від 05.05.2020 у справі №911/1634/19.
Також, відхиляючи вказані клопотання, судом апеляційної інстанції враховано, що це не перша неявка представників відповідачів та за клопотанням відповідача-1 розгляд справи відкладався. При цьому, ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп», як юридичні особи не обмежені у виборі своїх представників. Щодо повернутих поштових конвертів без вручення адресатам ухвал суду, що були адресовані відповідачам на їх юридичні адреси, враховуючи, що ними були заявлені клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів відзначає, що ТОВ «Транснова» та ТОВ «Баланс Груп» були повідомлені належним чином про місце і час розгляду даної справи.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник ПАТ «Центренерго» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 06.11.2018 між Tовариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» (первісний кредитор, сторона 1) та Tовариством з обмеженою відповідальністю «Баланс-Груп» (новий кредитор, сторона 2) було укладено договір про відступлення права вимоги № 11-2018 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45 242 876,37 грн, а новий кредитор зобов'язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45 242 876,37 грн та право вимоги всіх пов'язаних з зобов'язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).
Згідно із п. 1.2 договору сума переведених боргових зобов'язань, зазначена в п. 1.1 цього договору, виникла на підставі основних договорів та підтверджується рішеннями судів у наступних розмірах:
сума 126 103,21 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 04.03.1999 у справі №19/117;
сума 112 427,85 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 24.03.1999 у справі №19/161;
сума 176 985,70 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 21.04.1999 у справі №19/249;
сума 465 859,50 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 08.06.1999 у справі №19/296;
сума 630 523,69 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 28.09.1999 у справі №21/382;
сума 99 235,28 грн за рішенням арбітражного суду м. Києва від 14.06.2000 у справі №19/241;
сума 36 046 736,65 грн за рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2001 у справі №22/274 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2002;
сума 2 771 457,40 грн за рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2002 у справі №19/353;
сума 4 811 604,09 грн за рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2004 у справі №15/113;
сума 1 818,00 грн, яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат по інформаційно-технічному забезпеченню у справі №7/443, оспорювана заборгованість по якій була погашена ВАТ «Центренерго» до вирішення справи по суті;
сума 125,00 грн, яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпеченню по поданню заяви про визнання вимоги відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» кредитором у справі №15/76-6-43/624-6 про банкрутство.
Положеннями п.п. 1.3, 1.4 договору встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями та правами, що є кредиторськими вимогами первісного кредитора до ПАТ «Центренерго» у справі про банкрутство № 15/76-6-43/624-6, в обсязі, зазначеному в п. 1.1 цього договору. Відступлені права вимоги первісного кредитора за цим договором підтверджуються ухвалою господарського суду м. Києва від 01.12.2015 у справі № 15/76-6-43/624-6 про банкрутство ПАТ «Центроенерго».
Відповідно до п. 2.3 договору новий кредитор розраховується з первісним кредитором у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452 428,76 грн; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44 790 447,61 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності договору. При цьому, як на підставу для недійсності договору позивачем визначається невідповідність його положенням чинного законодавства України, зокрема, у зв'язку із тим, що оспорюваний правочин належить до договорів факторингу, відповідно ТОВ «Баланс Груп» за договором про відступлення права вимоги є фактором, проте не має статусу фінансової установи.
Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у даній справі Верховний Суд вказав, що суди належним чином не дослідили наведеного у своїх рішеннях змісту договору та не з'ясували правову (юридичну) природу такого правочину з урахуванням всіх його умов на предмет того, чи передбачають умови договору одержання новим кредитором прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається і ціною вимоги згідно з умовами договору, зокрема і в частині вартості відступленого права вимоги всіх пов'язаних із зобов'язаннями платежів (3% річних, інфляційні та інші).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
В свою чергу, як правильно відзначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Отже, за приписами ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення прав вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. Право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Відтак, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
При цьому, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії (уступці права вимоги) право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
Статтею 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Баланс-Груп» станом на момент укладення договору у встановленому законодавством порядку отримало право надавати фінансові послуги (і, як наслідок, право здійснювати факторингові операції) матеріали справи не містять. Такі докази не було надано і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні спірного договору сторонами не дотримано вимог законодавства стосовно суб'єктного складу такого виду договорів, а тому даний договір не відповідає вимогам ст.ст. 1077, 1079 Цивільного кодексу України.
Щодо фіксованої суми коштів у розмірі 45 242 876,37 грн право на які передано за спірним договором, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, право вимоги отримання таких коштів від ПАТ «Центренерго» виникло у ТОВ «Транснова» на підставі договору про відступлення права вимоги №8-2015-363 від 25.09.2015, укладеного з Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», та становило визначені судовими рішеннями у різних справах суми зобов'язань ПАТ «Центренерго», що знайшло своє відображення в п. 1.2 такого договору, а в подальшому і в п. 1.2 спірного договору.
При цьому, такі складові відповідного зобов'язання ПАТ «Центренерго» як кошти у розмірі 1 818,00 грн та у розмірі 125,00 грн за своєю правовою природою є сумами, сплаченими в якості державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (справи №№ 7/443, 15/76-6-43/624-6).
Водночас, сплата зазначених сум державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не є зобов'язанням в розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України, а тому вони не могли бути предметом як набуття відповідних прав ТОВ «Транснова», так і подальшим предметом відступлення за договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 906/110/16 від 28.03.2018, № 910/9549/15 від 03.07.2019 та у справі № 916/65/18 від 21.01.2019.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, за умовами укладеного з Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» договору про відступлення права вимоги № 8- 2015-363 від 25.09.2015 предметом відступлення на користь ТОВ «Транснова» права вимоги до ПАТ «Центренерго» за ним була виключно фіксована сума коштів у розмірі 45 242 877,37 грн за відсутності передачі ТОВ «Транснова» будь-яких інших прав щодо пов'язаних із зобов'язаннями боржника платежів (3% річних, інфляційні та інші).
Тобто, враховуючи, що ТОВ «Транснова» не було безпосереднім контрагентом ПАТ «Центренерго» у відносинах, з яких виникло зобов'язання останнього по сплаті коштів у розмірі 45 242 877,38 грн, а умови договору про відступлення права вимоги № 8-2015-363 від 25.09.2015 не передбачали відчуження йому будь-яких інших прав вимоги до боржника окрім такої суми, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про неможливість набуття відступлених в подальшому TOB «Баланс-Груп» на підставі договору прав вимоги всіх пов'язаних з зобов'язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші), що виникли до 25.09.2015.
Отже, враховуючи приписи ст.ст. 11, 512, 514, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Трансонова» не мало права розпорядження відступленим на користь ТОВ «Баланс-Груп» правом вимоги до ПАТ «Центренерго» в частині пов'язаних з зобов'язанням у розмірі 45 242 877,38 грн платежів (3% річних, інфляційні та інші), які виникли до 25.09.2015.
Суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що спірний договір не відповідає приписам ст.ст. 11, 512, 514, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, адже породжує правовідносини факторингу за відсутності у його учасників необхідного обсягу правоздатності (відсутності ліцензії на здійснення такого виду фінансових послуг), укладений щодо прав вимог до боржника які не можуть бути предметом відступлення (в частині відступлення прав вимоги по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), та спрямований на перехід прав вимоги до боржника, які були відсутні на момент їх передачі у первісного кредитора (щодо прав вимог в частині пов'язаних з зобов'язанням у розмірі 45 242 877,38 грн платежів (3% річних, інфляційні та інші), які виникли до 25.09.2015), а тому в силу норми ст. 215 Цивільного кодексу України правомірно визнаний недійсним.
Що стосується доводів скаржника про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача-1, не повідомленого належним чином про дату час та місце розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Так, як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 судом першої інстанції призначено підготовче засідання у цій справі на 07.11.2019 (том 3 а.с. 63). Ухвала направлена ТОВ «Трансонова» на її юридичну адресу, а саме: м. Київ, 03164, вул. Генерала Наумова, 23-Б. Поштовий конверт повернувся без вручення з відміткою поштового відділення «адресат не розшуканий» (том 3 а.с. 64-66). Оскільки, представник ТОВ «Трансонова» у судове засідання не з'явився, у відповідності до протоколу судового засідання від 07.11.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 03.12.2019 (том 3 а.с. 94-95). Судом першої інстанції направлена ухвала від 07.11.2019 про виклик у судове засідання відповідачів. Поштовий конверт повернувся без вручення ТОВ «Трансонова» з відміткою поштового відділення «адресат не розшуканий» (том 3 а.с. 100-102).
03.12.2019 представник ТОВ «Трансонова» у судове засідання не з'явився, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.12.2019 (протокол судового засідання том 3 а.с. 103-104). Судом першої інстанції направлена ухвала від 03.12.2019 про виклик у судове засідання відповідача-1. Поштовий конверт повернувся без вручення ТОВ «Трансонова» з відміткою поштового відділення «адресат не розшуканий» (том 3 а.с. 106-110).
12.12.2019 представник ТОВ «Трансонова» у судове засідання повторно не з'явився, судом першої інстанції закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2020 (протокол судового засідання том 3 а.с. 125-126). Судом першої інстанції направлена ухвала від 12.12.2019 про виклик у судове засідання відповідача-1. Поштовий конверт повернувся без вручення ТОВ «Трансонова» з відміткою поштового відділення «адресат не розшуканий» (том 3 а.с. 129-132).
14.01.2020 представник ТОВ «Трансонова» у судове засідання вкотре не з'явився, судом першої інстанції по справі оголошено перерву до 21.01.2020 (протокол судового засідання том 3 а.с. 150-151). Судом першої інстанції направлена ухвала від 14.01.2020 про виклик у судове засідання відповідача-1. Поштовий конверт повернувся без вручення ТОВ «Трансонова» з відміткою поштового відділення «адресат не розшуканий» (том 3 а.с. 154-157).
21.01.2020 представник ТОВ «Трансонова» у судове засідання знову не з'явився, судом першої інстанції по справі оголошено перерву до 23.01.2020 о 12:50 год. (протокол судового засідання том 3 а.с. 183-184). Судом першої інстанції направлена ухвала від 21.01.2020 про виклик у судове засідання відповідача-1. Вказана ухвала суду отримана ТОВ «Трансонова» (за її юридичною адресою: м. Київ, 03164, вул. Генерала Наумова, 23-Б.), однак лише 23.01.2020 о 14:00 (том 3 а.с. 187). Інших відомостей про те, що адресат був повідомлений раніше матеріали справи не містять. Судом встановлено, що до Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана ухвала суду надіслана 22.01.2020, а оприлюднена - 23.01.2020.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.
Згідно з ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 03.07.2014 зазначено, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом».
У п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання є підставою для відкладення розгляду справи.
Частиною 3 ст. 216 ГПК України встановлено, що про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.
Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону - ГПК України, останній не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання - в цьому випадку судом.
Водночас, закріплений в ст. 129 Конституції України, п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України принцип рівності сторін реалізується шляхом наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи. Вимогу щодо рівності сторін було б позбавлено змісту, якби сторону провадження не було повідомлено про судове засідання у спосіб, який дав би їй можливість взяти участь у ньому, якщо він або вона вирішить скористатися встановленим національним законодавством правом з'явитися у судове засідання (п. 65 рішення ЄСПЛ у справі «Лопушанський проти України» від 02.02.2017).
З урахуванням вказаного, можна дійти висновку, що суд повинен належним чином повідомляти учасників справи про час і місце розгляду справи і у випадку нез'явлення учасника справи у судове засідання з'ясувати відомості про направлення йому ухвали з повідомленням про час і місце розгляду справи, тобто з'ясувати чи був такий учасник повідомлений про розгляд справи належним чином (зокрема, у випадку оголошення перерви у справі - ч. 3 ст. 216 ГПК України). Учасник справи зобов'язаний з'явитися у судове засідання за викликом суду (п. 3 ч. 2 ст. 42 ГПК України) і добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком як держави, так і осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом апеляційної інстанції, у судовому засіданні 21.01.2020 (в якому оголошувалася перерва до 23.01.2020) скаржник був відсутній, суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідача про перерву у справі, оскільки, ухвала від 21.01.2020 про виклик у судове засідання відповідача-1, отримана ТОВ «Трансонова» лише 23.01.2020 о 14:00год., тоді як перерву оголошено до 23.01.2020 о 12:50год. При цьому, в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказана ухвала суду оприлюднена - 23.01.2020 (в день судового засідання). Інших відомостей про те, що адресат був повідомлений раніше, аніж 23.01.2020 о 14:00год., матеріали справи не містять.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що ТОВ «Трансонова», яке не з'явилось у судове засідання 23.01.2020, не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду даної справи.
Дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення ТОВ «Трансонова» про розгляд цієї справи 07.11.2019, 03.12.2019, 12.12.2019, 14.01.2020 та 21.01.2020 не є доказом належного повідомлення останнього і про розгляд цієї справи 23.01.2020 (за відсутності в матеріалах справи відповідних доказів про таке повідомлення).
З урахуванням вищевикладеного, відсутність учасника справи, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у судовому засіданні є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вказане порушення норм Господарського процесуального кодексу України не призвело до прийняття неправильного рішення у даній справі. Судом апеляційної інстанції враховано, що дана справа розглядається з листопада 2018 року судами різних інстанцій. Суд першої інстанції повідомляв відповідача-1 про розгляд даної справи. Сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка (кореспонденція) повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, є суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Сторони повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
Колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
До того ж, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що в силу приписів статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Отримавши позовну заяву позивача, яка була надіслана відповідачу-1 ще 29.11.2018 (опис вкладення у цінний лист, який є додатком до позовної заяви у даній справі том 1 а.с.25-27), останній не був позбавлений можливості дізнатись в суді першої інстанції про подальший перебіг питання щодо зазначеного позову та своєчасно ознайомлюватись з відповідними судовими рішеннями суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Враховуючи при цьому, направлені судом ухвали про виклик відповідача-1 в судові засідання 07.11.2019, 03.12.2019, 12.12.2019, 14.01.2020 та 21.01.2020.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника, що суд першої інстанції, без відповідних дій позивача, змінив підстави позову та надав оцінку тому, що у ТОВ «Трансонова», станом на укладення спірного договору відсутнє право вимоги 3% річних та інфляційних нарахувань.
Як вбачається з постанови Верховного суду від 30.09.2019 у даній справі, суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд вказав, що судами першої та апеляційної залишено поза увагою та оцінкою доводи позивача про те, що нарахування ТОВ «Баланс Груп» 3% річних та інфляційних втрат на суму, яка була передана останньому від ТОВ «Трансонова» за правочином що оскаржується, порушують законні права та інтереси позивача.
Тобто, судом надана оцінка тим фактичним обставинам на яку посилався позивач та на яку вказав суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд.
У відповідності до ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки, в даному випадку матеріалами справи підтверджується відступлення на користь ТОВ «Баланс-Груп» прав вимоги до ПАТ «Центренерго», що не могли бути предметом відступлення (в частині судових витрат) та не були у власності ТОВ «Транснова» (в частині нарахувань на суму зобов'язань до 25.09.2015), чим фактично було породжено загрозу подвійного стягнення таких коштів з боржника, адже де-юре, відповідні права вимоги в такій частині залишилися за первісним кредитором - Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», однак, де-факто, реалізуються шляхом пред'явлення вимог до боржника ТОВ «Баланс-Груп» на підставі договору, що безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів позивача, які підлягають судовому захисту в обраний згідно приписів чинного законодавства України спосіб - шляхом визнання договору недійсним за зверненням зацікавленої особи.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача-1 на рішення суду першої інстанції в частині порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, виявлені порушення норм процесуального права не призвело до прийняття невірного рішення у даній справі, а тому враховуючи приписи ч.2 ст.277 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2020, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2020 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16018/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16018/18 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/16018/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 15.06.2020
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Є.Ю. Шаптала
С.Я. Дикунська