ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2331/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Будішевської Л.О., Лавриненко Л.В.,
при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.,
за участю представників:
від Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - Ємець В.О.,
від Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни - участі не брали,
від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 11.01.2020,
у справі №916/2331/19
за позовом: Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
про виселення та стягнення 1 407,99 грн
У серпні 2019 р. Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни, в якому з урахуванням заяви б/н від 21.10.2019 (вх.№21705/19 від 22.10.2019) просило виселити відповідача з частини займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 та стягнути з останнього збитки за договором суборенди №1 від 02.05.2018 у розмірі 1407,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних суборендних відносин з позивачем, безпідставно не повернув останньому об'єкт суборенди - частину нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, площа якої складає 7 кв.м. Крім того, позивач зазначає про понесення ним збитків у зв'язку із наявністю у відповідача заборгованості з відшкодування Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області експлуатаційних витрат за користування об'єктом суборенди у період з січня по квітень 2019 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/2331/19 та в подальшому ухвалою суду від 21.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; виселено Фізичну особу-підприємця Агеєву Ларису Юхимівну з частини займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 площею 7 кв.м; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни на користь Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області вартість комунальних послуг у сумі 1314,21 грн; у задоволенні решти позову відмовлено; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на те, що зобов'язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору суборенди частини нежитлового приміщення №1 від 02.05.2018, припинилося у зв'язку зі спливом строку дії вказаного договору, що свідчить про відсутність правових підстав для зайняття відповідачем об'єкта суборенди та зумовлює виникнення у останнього обов'язку повернути орендатору орендоване майно, від виконання якого Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна безпідставно ухиляється. Водночас суд першої інстанції врахував неправильність проведення позивачем розрахунку вартості заявлених до стягнення експлуатаційних витрат на водопостачання та водовідведення.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 в частині виселення відповідача з частини займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 площею 7 кв.м скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що небажання позивача продовжувати строк дії договору суборенди частини нежитлового приміщення №1 від 02.05.2018 існувало на момент направлення останнім повідомлення №10682/А/15-32-03-02-13 від 28.11.2018 про відсутність наміру пролонгації договірних суборендних відносин, при цьому вказаний договір діяв до 31.12.2019, проте протягом 2019 року будь-яких заяв Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про бажання використовувати передане в суборенду майно для власних потреб та, як наслідок, відсутність у нього наміру щодо продовження строку дії вищезазначеного договору суборенди Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна не отримувала.
У відзиві на апеляційну скаргу №126/9/15-35-10-03-10 від 10.03.2020 (вх.№503/20/Д2 від 12.03.2020) Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 - без змін
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Будішевської Л.О., Лавриненко Л.В. від 24.02.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою від 11.03.2020 розгляд справи призначено на 08.04.2020 о 12:00.
Однак, 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 були внесені зміни до вищезазначеної постанови від 11.03.2020 №211 та продовжено карантин до 24.04.2020, а постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 - до 11.05.2020.
Рішенням Ради суддів України від 17.03.2019 №19 затверджено Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу "COVID-19", який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, відповідно до яких Рада суддів України рекомендує на період карантину встановити особливий режим роботи судів України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 було вирішено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни на рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням ситуації, яка склалася в державі у зв'язку з поширенням короновірусу "COVID-19" та введенням Урядом України протиепідемічних заходів, для здійснення повного та всебічного апеляційного розгляду справи відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, а також повідомлено учасників справи про те, що розгляд даної справи, призначений ухвалою суду від 11.03.2020 на 12:00 год 08.04.2020, не відбудеться, а про дату та час розгляду справи №916/2331/19 учасники справи будуть повідомлені додатково відповідною ухвалою.
04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо.
З огляду на викладене, враховуючи прийняття Урядом України рішення про пом'якшення режиму карантину, введеного у зв'язку з поширенням короновірусу "COVID-19", ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 справу №916/2331/19 призначено до розгляду на 15.06.2020 о 10:00.
У судовому засіданні 15.06.2020 представник Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представники Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.І а.с.251, 252).
13.04.2020 до суду апеляційної інстанції від Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни надійшла заява б/н від 13.04.2020 (вх.№503/20/Д3 від 13.04.2020), в якій остання просила розглянути справу №916/2331/19 без її участі.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2000 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець"), та Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси, правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області ("Орендар"), укладено договір оренди нежилого приміщення №319/206 (далі - договір №319/206 від 02.06.2000), відповідно до пункту 1.1 якого (з урахуванням низки додаткових угод) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення 1, 2 поверхів та підвалу загальною площею 3662 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 17, корп. 2.
Згідно з пунктом 1.2 договору №319/206 від 02.06.2000 цей договір діє з 01.06.1999 до 01.06.2024.
В силу пункту 4.4 договору №319/206 від 02.06.2000 Орендар зобов'язується погоджувати з Представництвом по управлінню комунальною власністю питання передачі орендованого приміщення у суборенду, а у разі порушення цієї умови договору сплатити штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян та в десятиденний термін звернутися до Представництва за дозволом на передачу приміщення в суборенду.
Пунктом 5.2 договору №319/206 від 02.06.2000 передбачено, що Орендар має право передавати тільки за згодою Орендодавця окремі площі зі складу орендованого приміщення в суборенду фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством. Здача у суборенду всього орендованого нерухомого майна забороняється.
Додатковим договором №24 від 19.08.2019 змінено найменування Орендаря у преамбулі договору №319/206 від 02.06.2000 на Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області.
Листом Департамента комунальної власності Одеської міської ради №01-13/1756 від 24.04.2018 позивачу надано згоду на передачу в суборенду Фізичній особі-підприємцю Агеєвій Ларисі Юхимівні частини орендованого нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, площа якої складає 7 кв.м (6 кв.м під розміщення лотка для торгівлі канцтоварами та 1 кв.м під розміщення ксерокса).
В подальшому 02.05.2018 між Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області ("Орендар"), та Фізичною особою-підприємцем Агеєвою Ларисою Юхимівною ("Суборендар") укладено договір суборенди частини нежитлового приміщення №1 (далі - договір №1 від 02.05.2018), у пункті 1.1 якого зазначено, що цим договором регулюються правовідносини, пов'язані із передачею Орендарем Суборендареві у строкове платне користування частини площі приміщення (площа, що суборендується: 6 кв.м для торгівлі канцтоварами та бланками звітності та 1 кв.м для розміщення ксерокса за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2) за погодженням з Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") для здійснення Суборендарем його статутної діяльності.
Площа, що суборендується, знаходиться в орендному користуванні Орендаря відповідно до договору оренди №319/206, укладеного 02.06.2000 між Орендарем і Орендодавцем (пункт 1.2 договору №1 від 02.05.2018).
За умовами пунктів 2.1, 2.2 договору №1 від 02.05.2018 метою укладення договору є покращення обслуговування юридичних та фізичних осіб, жителів району та більшої ефективності роботи сторін. Площа, що суборендується, використовується виключно для розміщення лотка для торгівлі канцтоварами і бланками звітності та ксероксу.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору №1 від 02.05.2018 Суборендар вступає у строкове платне користування площею, що суборендується, з моменту підписання сторонами цього договору. Передача площі в суборенду не тягне за собою виникнення в Суборендаря права власності на цю площу. Власником площі, що суборендується, залишається Орендодавець, а Суборендар користується ним протягом строку суборенди.
У пунктах 3.3, 3.4 договору №1 від 02.05.2018 сторони узгодили, що у разі припинення цього договору площа повертається Суборендарем Орендарю. Площа вважається поверненою Орендарю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладаються на сторону, яка передає площу іншій стороні договору.
В силу пункту 4.1 договору №1 від 02.05.2018 термін дії суборенди починається з дати погодження власника та діє протягом терміну, запропонованого власником.
Згідно з пунктом 5.1 договору №1 від 02.05.2018 суборендна плата за цим договором розрахована згідно з Методикою розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (з наступними змінами) і складає: торгівля канцтоварами - 341,40 грн на місяць (284,50 грн та ПДВ 20% - 56,90 грн); ксерокс - 66,37 грн на місяць (55,31 грн та ПДВ - 11,06 грн).
Пунктом 5.2 договору №1 від 02.05.2018 визначено, що плата за суборенду сплачується в безготівковому порядку безпосередньо на поточний рахунок Орендодавця (Представництва по управлінню комунальною власністю Виконавчого комітету Одеської міської ради) не пізніше 15 числа кожного місяця строку суборендного користування за цим договором.
Суборенда плата за кожний наступний місяць підлягає коригуванню на індекс інфляції і визначається шляхом коригування розміру суборендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць, що друкується Мінстатом України, і розраховується Суборендарем самостійно або сплачується Суборендарем на підставі розрахунків Орендодавця (пункт 5.3 договору №1 від 02.05.2018).
За умовами пункту 5.4 договору №1 від 02.05.2018 додатково до плати за суборенду Суборендар відшкодовує Орендарю експлуатаційні витрати за користування суборендованою площею, які включають в себе плату за користування електричною енергією, водою, теплом та іншими комунальники послугами щомісячно на підставі рахунку Орендаря (додаток 1), що є в користуванні Суборендаря на розрахунковий рахунок Орендаря.
Відповідно до пункту 7.1 договору №1 від 02.05.2018 протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення плати за суборенду, Суборендар за цим договором бере на себе наступні зобов'язання, зокрема, у разі закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання у 15-денний термін передати Орендарю площу за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в суборенду.
Пунктом 7.5 договору №1 від 02.05.2018 передбачено, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору Суборендар сплачує плату за суборенду по день підписання акту приймання-передачі площі, якщо інше не буде передбачено сторонами додатковим договором.
В силу пункту 9.3 договору №1 від 02.05.2018 Суборендар, що належним чином виконував свої зобов'язання за цим договором, має переважне право перед іншими особами після спливу строку дії цього договору укладати на аналогічних умовах новий договір суборенди визначеної в цьому договорі площі.
У пункті 9.6 договору №1 від 02.05.2018 сторони узгодили, що дія договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення терміну, на який він був укладений.
Згідно з пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України цей договір набуває чинності з 01.01.2018 та діє до 31.12.2018 (пункт 10.1 договору №1 від 02.05.2018).
Пунктом 10.7 договору №1 від 02.05.2018 визначено, що усі правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.
Сторонами також підписано додаток №1 до договору №1 від 02.05.2018 "Розрахунок обсягів постачання електричної енергії. Розрахунок обсягів постачання послуг водопостачання та водовідведення. Розрахунок обсягів постачання теплової енергії", відповідно до якого місячна норма споживання електричної енергії дорівнює денній нормі споживання електроенергії помноженій на кількість робочих днів у місяці, а розрахунок обсягів послуг водопостачання та водовідведення проводиться в залежності від кількості працівників, норми споживання на 1 працівника та кількості робочих днів в місяці: 1 чол.*0,012 куб.м = 0,012 куб.м в день (місячна норма споживання дорівнює денній нормі споживання, помноженої на кількість робочих днів у місяці).
Листом №10682/А/15-32-03-02-13 від 28.11.2018 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області повідомило Фізичну особу-підприємця Агеєву Ларису Юхимівну про відсутність наміру продовжувати дію договору №1 від 02.05.2018 після спливу строку, на який він був укладений, та просило звільнити площу, що суборендується, у термін до 15.01.2019.
У відповідь на вищезазначене повідомлення Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна звернулася до позивача з листом б/н від 08.01.2019, в якому зазначила про бажання скористатися своїм переважним правом на укладення договору суборенди частини (7 кв.м) займаного нею нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 на новий строк.
Розглянувши зазначене звернення відповідача, Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області у листі №1065/А/15-32-03-02-12 від 24.01.2019 зауважило, що після спливу строку дії договору №1 від 02.05.2018 позивач не має наміру щодо надання в суборенду частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, яку займає Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна, та повідомило про те, що у разі, якщо в майбутньому дана частина приміщення буде надаватися в суборенду, відповідач буде повідомлений про це в першу чергу. Крім того, до вказаного листа позивачем було додано акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 для підписання та повернення Орендарю.
Вищезазначений акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 відповідачем не підписаний, у зв'язку з чим позивачем було складено акт відмови Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни від підпису.
22.02.2019 позивачем проведено обстеження частини першого поверху адміністративної будівлі Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси, яка розташована за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, про що складено акт №2 від 22.02.2019, відповідно до якого на суборендованій площі виявлено наступне обладнання: ксерокс марки "Ricoh Aficio 1045" потужністю 600 Вт та лампи денного освітлення у кількості 4-х штук потужністю 18 Вт.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про виселення відповідача з частини займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2 та про стягнення з останнього збитків за договором суборенди №1 від 02.05.2018 у розмірі 1407,99 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що зобов'язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору суборенди частини нежитлового приміщення №1 від 02.05.2018, припинилося у зв'язку зі спливом строку дії вказаного договору, що свідчить про відсутність правових підстав для зайняття відповідачем об'єкта суборенди та зумовлює виникнення у останнього обов'язку повернути орендатору орендоване майно, від виконання якого Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна безпідставно ухиляється, при цьому суд першої інстанції врахував неправильність проведення позивачем розрахунку вартості заявлених до стягнення експлуатаційних витрат на водопостачання та водовідведення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №34/7 від 25.07.2013 є договором піднайму (суборенди) комунального майна.
Положенням статті 774 Цивільного кодексу України унормовано, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Організаційні та майнові відносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України "Про оренду державного та комунального майна").
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
За умовами частин другої-четвертої статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду. До договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.
Відповідно до пункту 4.4 договору №319/206 від 02.06.2000 Орендар зобов'язується погоджувати з Представництвом по управлінню комунальною власністю питання передачі орендованого приміщення у суборенду.
Пунктом 5.2 договору №319/206 від 02.06.2000 передбачено, що Орендар має право передавати тільки за згодою Орендодавця окремі площі зі складу орендованого приміщення в суборенду фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством. Здача у суборенду всього орендованого нерухомого майна забороняється.
У пункті 1.2 договору №319/206 від 02.06.2000 узгоджено, що цей договір діє з 01.06.1999 до 01.06.2024.
Листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01-13/1756 від 24.04.2018 позивачу надано згоду на передачу в суборенду Фізичній особі-підприємцю Агеєвій Ларисі Юхимівні частини орендованого нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, площа якої складає 7 кв.м (6 кв.м під розміщення лотка для торгівлі канцтоварами та 1 кв.м під розміщення ксерокса).
Площа, що суборендується, знаходиться в орендному користуванні Орендаря відповідно до договору оренди №319/206, укладеного 02.06.2000 між Орендарем і Орендодавцем (пункт 1.2 договору №1 від 02.05.2018).
В силу пунктів 3.1, 3.2 договору №1 від 02.05.2018 Суборендар вступає у строкове платне користування площею, що суборендується, з моменту підписання сторонами цього договору. Передача площі в суборенду не тягне за собою виникнення в Суборендаря права власності на цю площу. Власником площі, що суборендується, залишається Орендодавець, а Суборендар користується ним протягом строку суборенди.
Згідно з пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України цей договір набуває чинності з 01.01.2018 та діє до 31.12.2018 (пункт 10.1 договору №1 від 02.05.2018).
Таким чином, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №1 від 02.05.2018 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).
У частинах другій та третій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.
Отже, чинне законодавство допускає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу, при цьому для такого автоматичного продовження договору оренди комунального майна передбачена особливість - відсутність своєчасної заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору.
Колегія суддів зауважує, що законодавцем не встановлено конкретної форми заяви про припинення договору оренди, в тому числі у зв'язку із наміром орендодавця використовувати орендоване майно для власних потреб, а тому така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Водночас істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.
Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.10.2019 у справі №902/862/15.
Таким чином, якщо не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк у зв'язку із наміром останнього використовувати орендоване майно для власних потреб, вказаний договір припиняється.
Листом №10682/А/15-32-03-02-13 від 28.11.2018 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області повідомило Фізичну особу-підприємця Агеєву Ларису Юхимівну про відсутність наміру продовжувати дію договору №1 від 02.05.2018 після спливу строку, на який він був укладений, та просило звільнити площу, що суборендується, у термін до 15.01.2019.
Крім того, Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області в адресованому відповідачу листі №1065/А/15-32-03-02-12 від 24.01.2019 зауважило, що після спливу строку дії договору №1 від 02.05.2018 позивач не має наміру щодо надання в суборенду частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, яку займає Фізична особа-підприємець Агеєва Лариса Юхимівна, та повідомило про те, що у разі, якщо в майбутньому дана частина приміщення буде надаватися в суборенду, відповідач буде повідомлений про це в першу чергу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вбачає, що відсутність наміру позивача щодо продовження з відповідачем договірних суборендних відносин, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору №1 від 02.05.2018, зумовлена бажанням Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області використовувати орендоване майно для власних потреб.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недотриманням позивачем встановленого приписами частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" трьохмісячного строку для надсилання повідомлення про припинення строку дії договору, оскільки вказане повідомлення датоване 28.11.2018, у той час як договір №1 від 02.05.2018 сторонами було укладено до 31.12.2018, а відтак дію вказаного договору було автоматично продовжено на той самий строк (1 рік), а саме: до 31.12.2019.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що наміри Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області використовувати площу, що є предметом укладеного з відповідачем договору №1 від 02.05.2018, зникли, а відтак, з огляду на наявність повідомлення про припинення (розірвання) договору суборенди частини нежитлового приміщення №10682/А/15-32-03-02-13 від 28.11.2018, що було надіслане позивачем Фізичній особі-підприємцю Агеєвій Ларисі Юхимівні заздалегідь, тобто навіть більш ніж за три місяці до закінчення строку дії вищезазначеного договору (31.12.2019), Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення дії вказаного договору з 01.01.2020.
Доводи скаржника про те, що небажання позивача продовжувати строк дії договору №1 від 02.05.2018 існувало на момент направлення останнім повідомлення №10682/А/15-32-03-02-13 від 28.11.2018 та могло змінитися протягом 2019 року, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, вказані твердження апелянта ґрунтуються виключно на нічим непідтверджених припущеннях останнього, а по-друге, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, сам факт подання Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області у 2019 році позовної заяви у даній справі беззаперечно свідчить про відсутність у останнього наміру щодо пролонгації договірних суборендних правовідносин за вищевказаним договором.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За умовами пункту 7.1 договору №1 від 02.05.2018 Суборендар за цим договором бере на себе наступні зобов'язання у разі закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання у 15-денний термін передати Орендарю площу за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в суборенду.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи акту приймання-передачі суборендованого майна за договором №1 від 02.05.2018, підписаного сторонами після спливу строку дії останнього, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про виселення Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни з частини займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17/2, площа якої складає 7 кв.м.
Суд апеляційної інстанції також вбачає, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків за договором суборенди №1 від 02.05.2018 у розмірі 1407,99 грн.
У заяві б/н від 21.10.2019 (вх.№21705/19 від 22.10.2019) Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області зауважило, що, з огляду на відсутність договірних суборендних правовідносин між сторонами, заявлена до стягнення сума експлуатаційних витрат за користування об'єктом суборенди у період з січня по квітень 2019 року у розмірі 1407,99 грн за своєю правовою природою є збитками.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Колегія суддів зауважує, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Саме таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
З огляду на викладене, враховуючи факт пролонгації суборендних правовідносин сторін за договором №1 від 02.05.2018 до 31.12.2019, місцевий господарський суд правомірно здійснив правову кваліфікацію спірних правовідносин та дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення грошові кошти у розмірі 1407,99 грн є експлуатаційними витратами, невідшкодованими відповідачем всупереч положенням пункту 5.4 вказаного договору, а не збитками.
При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості з відшкодування експлуатаційних витрат за договором №1 від 02.05.2018 за період з січня по квітень 2019 року, суд першої інстанції правильно зазначив про недотриманням Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області конкретно визначеної сторонами у додатку №1 до даного договору "Розрахунок обсягів постачання електричної енергії. Розрахунок обсягів постачання послуг водопостачання та водовідведення. Розрахунок обсягів постачання теплової енергії" методики проведення нарахувань за водопостачання та водовідведення та, провівши власний розрахунок, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та, як наслідок, стягнення з відповідача на користь позивача вартості комунальних послуг у сумі 1314,21 грн.
Крім того, Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни на користь Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області вартості комунальних послуг у сумі 1314,21 грн апелянтом не оскаржується.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Агеєвої Лариси Юхимівни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/2331/19 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Агеєву Ларису Юхимівну.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.06.2020.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя Л.В. Лавриненко