Справа № 640/19786/18 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
10 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Фесенко А.О.,
представника відповідача Клекоцюк Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
- зобов'язати ГУ ПФУ вчинити дії щодо перерахунку пенсії наукового працівника за нормами Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» по його заяві від 29.09.2017 з урахуванням скоригованих даних, поданих Державним підприємством «Антонов», тобто з урахуванням надбавок за стаж наукової роботи, взявши період з 01.07.2000 по 01.06.2005 та надати роздруківку її розрахунку з урахуванням вказаних вище даних;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії;
- зобов'язати відповідача відновити виплату додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії з грудня 2018 року;
- зобов'язати сплатити заборгованість з виплати додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що утворилася з квітня 2011 року по листопад 2018 року у сумі 5 238, 48 грн;
- зобов'язати сплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 4 232, 35 грн;
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн;
- стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перерахунку його пенсії відповідачем протиправно не були враховані надбавки за стаж наукової діяльності, які передбачені Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Також позивач вказує на безпідставність припинення виплати йому додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, оскільки такий його статус підтверджується відповідним посвідченням та з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачується повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вчинити дії щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , як наукового працівника за нормами Закону України від 13.12.1991 № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність» по його заяві від 29.09.2017 з урахуванням скоригованих даних, поданих Державним підприємством «Антонов», тобто з урахуванням надбавок за стаж наукової роботи, взявши період з 01.07.2000 по 01.06.2005 з врахуванням того, що можливим є виключення періоду до 60 календарних місяців страхового стажу підряд та за умови, що зазначений період становить не більше, ніж 10 відсотків тривалості наукового стажу та надати роздруківку її розрахунку з урахуванням вказаних вище даних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, помилково ототожнив пенсію за віком як основний вид державної пенсії та додаткову пенсію, право на яку у нього виникло за обставин, визначених Законом № 796-ХІІ, та право на яку він має незалежно від отримуваного ним іншого доходу, в тому числі і пенсії за віком.
Щодо стягнення моральної шкоди, доводи позивача залишились незмінними, яким як вважає апелянт, суд першої інстанції не надав належної оцінки. Так, позивач стверджує, що він є літньою людиною та відновлюючи свої порушені права він зазнав шкоди здоров'ю.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 06 червня 2011 року йому було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яку він отримував до 30 вересня 2017 року.
Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року в справі № 759/22414/14-п, ДП «Антонов» було зобов'язано надати до пенсійного органу скориговані дані по сплаті страхованих внесків до системи персоніфікованого обліку на позивача.
У зв'язку із чим, 29.09.2017 позивачем подано до пенсійного органу заяву з проханням провести перерахунок його наукової пенсії у зв'язку із тим, що під час її розрахунку не враховані надбавки за стаж наукової діяльності.
Вказані скориговані дані надійшли до пенсійного органу у листопаді 2017 року.
Водночас, відповідно до розпорядженням від 26.10.2017 № 178005, позивача з 01.10.2017 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV на підставі Закону № 2148-VIII.
У зв'язку із надходженням до пенсійного органу скоригованих даних по надбавці за стаж наукової роботи позивача з січня 2000 року по березень 2011 року, 08.12.2017 пенсійний орган провів перерахунок пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV через зміну надбавки. Розмір пенсії позивача з 01.12.2017 склав 7 659, 02 грн.
Позивач неодноразово звертався до пенсійного орану із заявами щодо незгоди з переведенням на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV. Зокрема, 08.12.2017 він звернувся із заявою, в якій просив перевести його на наукову пенсію із урахуванням заробітної плати з доплатами за 2000-2011 роки. Проте, відповідач повідомив про недоцільність такого переходу, оскільки це призведе до зменшення розміру пенсії.
Також, 21 березня 2018 року позивач звертався до пенсійного органу з проханням надати пояснення щодо віднесення його до 5 категорії ліквідатора аварії Чорнобильської катастрофи в програмі ПФУ «Призначення пенсії», на що пенсійний орган, листом від 02.04.2018 № 903/01/Т-705 повідомив, що така категорія встановлюється особам, які на даний час не відносяться до 1-4 категорій ЧАЕС. Враховуючи, що посвідчення позивача діє на час проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, право на додаткову пенсію у нього відсутнє.
Позивач, вважаючи свої права порушеними внаслідок таких відмов, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судове рішення оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог. Так, відмовляючи у задоволенні позову в цій части, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 врегульовано, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за положеннями якого позивач не отримує державної пенсії, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог що стосуються додаткової пенсії як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону № 796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Відповідно до листа Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 4975/35-01/15 від 28.03.2018 відповідно до Реєстру всіх категорій постраждалого населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 перебуває на обліку, як потерпілий від Чорнобильської катастрофи, категорія 4.
Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (ст. 51 Закону № 796-XII).
Згідно ст. 53 Закону № 796-XII в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
- підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII;
- частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами;
- статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Установлено порядок виконання цього Рішення.
Стаття 53 (крім її назви) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 53 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме:
«Стаття 53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника
Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу».
Відповідно до ст. 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
На виконання зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796-XII, іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №7).
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
З аналізу вищезазначених норм видно, що підставою для надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи четвертої категорії є факт її постійного проживання або постійної праці чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вона станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала чи постійно навчалася у цій зоні не менше чотирьох років.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону № 76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у ст. 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким ст. 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Постійне проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Колегія суддів звертає увагу, що виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 прав, гарантованих Законом № 796-XII.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на додаткову пенсію як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, у зв'язку із чим вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно строку, з якого має бути виплачена заборгованість з виплати додаткової пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, до вказаних правовідносин слід застосувати положення строків звернення до суду та наслідки їх пропущення. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а та від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла (повинна була) дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, позовна заява подана до суду 26.11.2018, що підтверджується відбитком поштового штампа на першому аркуші позову, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду позов підлягає задоволенню з 26.05.2018, в свою чергу позовні вимоги за період з квітня 2011 року до 25 травня 2018 року слід залишити без розгляду.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Приписами ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати особі передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (в нашому випадку територіальним управлінням Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Стосовно позовних вимог в частині виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів, колегія суддів вважає їх передчасними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказаний висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеному в постановах від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 27.06.2019 року у справі №825/1030/17, від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17.
Натомість, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виникненням погіршенням стану його здоров'я, а також обґрунтованого розрахунку спірної суми.
За таких обставин, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Фесенко А.О. укладено договір про надання правової допомоги від 12.02.2018.
Відповідно до пункту 3.1 договору від 12.02.2018 вартість послуг адвоката за даним Договором стягується за домовленістю сторін про що видається квитанція Клієнту.
Оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.
Згідно із розрахунком суми витрат на правничу допомогу витрати склали 5 000, 00 грн.
В якості підтвердження понесених витрат позивачем разом з апеляційною скаргою надано квитанцію № 774409 за формою № ПО-Д2, відповідно до якої адвокатом Фесенко А.О. отримано 5 000, 00 грн. Проте такий доказ в суді першої інстанції не заявлявся.
Крім того, з вказаної квитанцій вбачається, що їх форма (ПО-Д2) затверджена наказом Укрсоюзсервіс № 8 від 29.09.1995. Цим наказом затверджено форми документів суворої звітності (у тому числі ПО-Д2) та Інструкцію по використанню форм документів суворої звітності, що застосовуються для оформлення замовлень та розрахунків із споживачами за побутові послуги.
Відповідно до п. 1.3 цієї Інструкції, форми документів суворої звітності є обов'язковими для застосування незалежно від місця оформлення замовлення усіма господарюючими суб'єктами - підприємствами, організаціями всіх форм власності, підприємцями-громадянами, що надають побутові послуги населенню на території України.
Суд зазначає, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 1 якого визначено що, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. До інших видів правової допомоги відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до профайлу адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів, Фесенко Аліна Олександрівна здійснює індивідуальну адвокатську діяльність.
Відповідно до пп. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з пп. 291.4 ст. 291 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень; друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.
Положеннями пп. 291.7 ст. 291 ПК України визначено перелік видів послуг, які для цілей цієї глави розуміються під побутовими послугами населенню, які надаються, зокрема, першою та другою групами платників єдиного податку і до переліку видів цих послуг не відноситься надання правничої допомоги (послуг адвоката), а тому надана позивачем копія квитанції (форма ПО-Д2) не є доказом оплати послуг за надання правничої допомоги.
На підставі вищенаведених обставин суд зазначає, що позивачем не доведено факту понесення ним витрат на правничу допомогу, оскільки вказана квитанція не засвідчує ні по формі ні по змісту сплати ним коштів за правничу допомогу, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, надані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на правничу допомогу, не є завіреними належним чином, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог щодо припинення виплати додаткової пенсії та зобов'язання відповідача відновити її виплату зі сплатою заборгованості, в решті ж прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року - скасувати в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії; зобов'язання відновити виплату додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії з грудня 2018 року; зобов'язання сплатити заборгованість з виплати додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що утворилася з квітня 2011 року по листопад 2018 року у сумі 5 238, 48 грн
Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії з 01 грудня 2018 року, сплативши на його користь заборгованість з виплати додаткової пенсії як постраждалому від Чорнобильської катастрофи 4 категорії з 26 травня 2018 року.
Позовні вимоги за період з 01 квітня 2011 року до 25 травня 2018 року залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 15 червня 2020 року.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк