15 червня 2020 року
Київ
справа №9901/559/18
адміністративне провадження №П/9901/559/18
Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Ханової Р.Ф.,
суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я., Пасічник С.С., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
І. ПРОЦЕДУРА І АРГУМЕНТИ СТОРІН У СПРАВІ
10 травня 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернулася із позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, відповідач у справі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправним та нечинним рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року №546/ко-18, яким визнано, що позивач не склала іспиту призначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року №7/зп-18 та не відповідає займаній посаді, відмовлено ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1 , також позивач просила зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України ухвалити рішення про її допуск до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
ОСОБА_1 позов обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не містить посилання на визначенні Законом підстави його ухвалення, мотиви, з яких Комісія дійшла відповідного висновку, не вказує мінімально допустимий бал визначений за етапом «Іспит», не зазначає загальну кількість балів, яку отримала позивач за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання на етапі «Іспит», не вмотивовує відмову в допуску ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди". Рішення, на думку позивача, ухвалене з порушенням встановленої процедури кваліфікаційного оцінювання, порушує її права гарантовані Конституцією України.
Позивач звертає увагу на тому, що Комісія не розробила чітких показників для оцінювання критеріїв, що надавало б можливість пересвідчуватись будь-кому в об'єктивності та прозорості оцінювання чинного судді. Більш того, відповідач не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування положень щодо визначення результатів кваліфікаційного оцінювання, що шкодить незалежності судової влади, яка є однією з найважливіших цінностей, що підтримує ефективність демократії.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник Комісії у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу Суду 04 червня 2018 року, зазначає, що процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно позивача проведена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії Комісії повністю регламентовані нормами Закону та нормативних актів прийнятих Комісією на основі положень Закону, будь-які порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, як учасника процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, відсутні.
Відповідач звертає увагу на тому, що Комісією для визначення мінімального допустимого бала правомірно застосовано норми розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі - Положення), який визначає особливості проведення процедури кваліфікаційного оцінювання в якій брала участь позивач, а саме пункт 9 цього розділу, на основі якого рішенням Комісії від 29 січня 2018 року №7/зп-18 встановлено мінімально допустимий бал іспиту. Комісія зазначає, що мотивом прийняття оскаржуваного рішення є не складення позивачем іспиту у зв'язку з отриманням останньою за виконання практичного завдання бал, який є меншим за 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, що породжує такі юридичні наслідки, як визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді.
У відповіді на відзив зазначено, що у відзиві Комісія не спростувала твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог. ОСОБА_1 , зіславшись на пункт 8 глави 6 розділу ІІ Положення, звертає увагу на тому, що рішення щодо допуску чи не допуску судді до наступного етапу оцінювання виноситься Комісією за результатами одного етапу, а не його стадії. Будь-яким нормативним актом, яким врегульовані дані правовідносини не передбачено, що не набрання суддею мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання є підставою для визнання Позивача такою, що не склала «Іспиту», відмовленню у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.
У заперечені відповідач зазначає, що пункт 8 глави 6 розділу ІІ Положення (відповідно до змісту якого суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту) не застосовується при проведенні процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, оскільки зазначена норма застосовується при наповненні суддівського корпусу кадрами, які раніше не працювали в судовій системі.
У письмових поясненнях ОСОБА_1 додатково акцентує увагу на невідповідності резолютивної частини оскаржуваного рішення пунктам 32, 34, 37 Розділу ІІІ Положення, оскільки вона не може містити в собі нічого крім визначення відповідності чи не відповідності судді займаній посаді.
Окрім того, позивач додатково просить визнати протиправним та нечинним рішення Комісії №569/ко-18 від 27 квітня 2018 року, яке вона отримала разом з відзивом на позовну заяву. Дане рішення фактично дублює оскаржуване рішення в частині рекомендації про звільнення та нівелює всі дії позивача щодо оскарження рішення від 26 квітня 2018 року.
Суд звертає увагу на тому, що рішення Комісії №569/ко-18 від 27 квітня 2018 року оскаржувалося ОСОБА_1 до суду. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що рішення Комісії від 27 квітня 2018 року № 569/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно із частиною восьмою статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
12 квітня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 перебуває на тривалому лікарняному, що підтверджується відповідною медичною довідкою. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2019 року клопотання позивача задоволено, зупинено провадження у справі №9901/559/18 до одужання ОСОБА_1
22 травня 2020 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі №9901/559/18 у зв'язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у справі. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року клопотання позивача задоволено, поновлено провадження у справі №9901/559/18 у зв'язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у справі.
15 червня 2020 року сторони в судове засідання не з'явилися, позивач у клопотанні від 21 травня 2020 року просила судовий розгляд справи проводити без її участі.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність перешкод для розгляду цієї справи у судовому засіданні, Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІІ. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ
Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи позовної заяви, встановив наступне.
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 11 листопада 2002 року №1001/2002 призначена строком на п'ять років на посаду судді Рівненського міського суду Рівненської області, Указом Президента України від 06 лютого 2007 року № 82/2007 призначена на посаду судді апеляційного суду Рівненської області у межах п'ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року №298-VI обрана на посаду судді апеляційного суду Рівненської області безстроково.
Комісія рішенням від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1
29 січня 2018 року Комісія прийняла рішення №7/зп-18, яким визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного її рішенням №106/зп-17, визначила черговість стадій складення іспиту, встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
05 березня 2018 року позивач склала анонімне письмове тестування, отримавши при цьому 81,9 балів з 90 максимально можливих.
Цього ж дня позивач виконала практичне завдання, отримавши при цьому 50 балів зі 120 максимально можливих.
26 квітня 2018 року Комісія розглянула питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Апеляційного суду Рівненської області - ОСОБА_1 за результатами іспиту, призначеного рішенням Комісії №7/зп-18, та вирішення питання допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії №106/зп-17, та прийняла рішення №546/ко-18, яким вирішила:
1) що суддя Апеляційного суду Рівненської області - ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року №7/зп-18;
2) відмовити судді Апеляційного суду Рівненської області - ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання;
3) визнати ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;
4) рекомендувати Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1 .
Оскаржуване рішення мотивоване тим, що позивач не склала іспиту, оскільки отримала менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, тому не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Рішенням Комісії від 27 квітня 2018 року №569/ко-18 внесено до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Рівненської області.
Вища рада правосуддя ухвалою від 10 березня 2020 року №711/0/15-20 залишила без розгляду подання Комісії від 25 травня 2018 року №21-2655/18 з рекомендацією від 27 квітня 2018 року №569/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Рівненської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА І ОЦІНКА СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно зі статтею 83 Закону кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: <…> рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
На виконання вимог Закону Комісія рішенням від 03 листопада 2016 року затвердила Положення, а рішенням від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 - Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання.
Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Пунктами 10 та 11 розділу V Положення встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.
Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.
За частинами другою, четвертою статті 84 Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
У частинах першій, другій статті 85 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді <…> критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Вища кваліфікаційна комісія суддів України <…> зобов'язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
З огляду на наведені положення законодавства, зокрема частини восьмої статті 101 Закону, яка передбачає умову, за якої можна оскаржити рішення Комісії, що містить рекомендацію щодо вчинення певних дій чи прийняття рішень, колегія суддів, беручи до уваги встановлені обставини справи і відповідні їм правовідносини, дійшла висновку, що провадження в цій справі треба закрити.
У цій справі предметом спору є Рішення, у якому Комісія, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивачку з посади судді у зв'язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді.
Якщо зважити на положення частини восьмої статті 101 Закону, то рішення, як таке, що містить рекомендацію Комісії, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень Комісії до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення Комісії щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
З викладеного також висновується, що рішення Комісії про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя за результатами такої рекомендації.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/637/18, який сформулювала у постанові від 26 лютого 2020 року. У цій постанові з посиланням на наведені норми законодавства, зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції Вищої ради правосуддя.
Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя після розгляду на її засіданні подання Комісії про звільнення судді. За результатами такого розгляду Вища рада правосуддя приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Водночас за нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.
При цьому рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання Комісії про звільнення судді Вища рада правосуддя може і не погодитися з висновком Комісії.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України) і застосування наслідків (рішенням Вищої ради правосуддя) є стадіями єдиного провадження, рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією Вищої ради правосуддя. У межах «кваліфікаційного» провадження Вища рада правосуддя має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об'єктивність оцінювання, Вища рада правосуддя має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб Вища рада правосуддя забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Отже, зважуючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Суд вважає, що передбачене частиною першою статті 88 Закону оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у Вищій раді правосуддя.
Ураховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати Вища рада правосуддя.
У цьому зв'язку варто додати, що під час розгляду цієї справи установлено, що Вища рада правосуддя ухвалою від 10 березня 2020 року №711/0/15-20 залишила без розгляду подання Комісії від 25 травня 2018 року №21-2655/18 з рекомендацією від 27 квітня 2018 року №569/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Рівненської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення Комісії щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією.
Узагальнюючи наведене, можемо констатувати, що оскаржуване рішення Комісії з висновком рекомендувати Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1 є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи неможливість розглянути вимоги позивача, щодо скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року №546/ко-18, Суд позбавлений можливості розглянути вимогу щодо зобов'язання Комісії ухвалити рішення про допуск ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, оскільки зазначена вимога є похідною.
Частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У цій справі такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Керуючись статтями 238, 241-243, 248, 250, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ухвалив:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий: Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
С.С. Пасічник
Т.М. Шипуліна