Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа №802/982/17-а
адміністративне провадження №К/9901/41656/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду (суддя Чернюк А. Ю.) від 26 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Боровицький О. А., судді: Матохнюк Д. Б., Сапальова Т. В.) від 20 вересня 2017 року у справі № 802/982/17 за позовом Вінницької філії Концерну «Військторгсервіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У червні 2017 року Вінницька філія Концерну «Військторгсервіс» звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2017 року № 0008301305 та №0008331305.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, позов задоволено.
Задовольняючи цей позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в даній справі з боку позивача має місце лише несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про неправомірність застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ст. 127 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо накладення штрафних санкцій.
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ГУ ДФС у Вінницькій області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС у Вінницькій області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 126, 127, підп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України. При цьому наголошує, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, безпідставно посилалися на ст. 126 ПК України, оскільки ця норма не встановлює міру відповідальності за порушення строку перерахування податку з доходів фізичних осіб.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 жовтня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Вінницька філія Концерну «Військторгсервіс» є відокремленим структурним підрозділом Концерну «Військторгсервіс». Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15 серпня 2007 року та станом на 16 травня 2017 року перебуває на обліку у Вінницькій ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.
На підставі направлень ГУ ДФС у Вінницькій області від 30 березня 2016 року № 537, № 538, № 539 та відповідно до наказів ГУ ДФС у Вінницькій області від 16 березня 2017 року № 338 і від 26 квітня 2017 року № 689, посадовими особами відповідача було проведена планова виїзна документальна перевірка Вінницької філії Концерну «Військторгсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2016 року.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 23 травня 2017 року № 465/1401/35123573, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме:
- підп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 176.1 «е» ст. 176, п. 176.2 «а» ст. 176 ПК України, в саме: несвоєчасне перерахування до бюджету податковим агентом податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь фізичних осіб за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року у загальній сумі 285 051,92 грн, у тому числі:
за 2015 рік - у сумі 54 113,44 грн: вересень 2015 року - 12 376,92 грн, жовтень 2015 року - 13 980,45 грн, листопад 2015 року - 13 780, 76 грн, грудень 2015 року - 13 975,31 грн; за 2016 рік - у сумі 230 938,48 грн, у тому числі: січень 2016 року - 8 774,25 грн, лютий 2016 року - 19 367,93 грн, березень 2016 року - 20549,27 грн, квітень 2016 року - 18 742,93 грн, травень 2016 року - 22 354,36 грн, червень 2016 року - 20 027,37 грн, липень 2016 року - 26 370,01 грн, серпень 2016 року - 20 072,31 грн, вересень 2016 року - 22 008,57 грн, жовтень 2016 року - 18 554,74 грн, листопад 2016 року - 18 772,00 грн, грудень 2016 року - 15 344,74 грн;
- підп. 1.4. п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ, підп. 168.1.2 п. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, п. 176.1 «е» ст. 176, п. 176.2 «а» ст. 176 ПК України, а саме: несвоєчасне перерахування до бюджету податковим агентом військового збору під час виплати доходу на користь фізичних осіб за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року у загальній сумі 27 389,71 грн, у тому числі:
за 2015 рік - у сумі 6 784,32 грн: вересень 2015 року - 686,57 грн, жовтень 2015 року - 1 559,03 грн, листопад 2015 року - 1 514,71 грн, грудень 2015 року - 1 513,95 грн; за 2016 рік - у сумі 20 605,39 грн, у тому числі: січень 2016 року - 1 592,80 грн, лютий 2016 року - 1 657,10 грн, березень 2016 року - 1 762,44 грн, квітень 2016 року - 1 660,64 грн, травень 2016 року - 1 227,82 грн, червень 2016 року - 1 823,68 грн, липень 2016 року - 2 013,43 грн, серпень 2016 року - 1 830,15 грн, вересень 2016 року - 1 976,92 грн, жовтень 2016 року - 1 761,01 грн, листопад 2016 року - 1 724,89 грн, грудень 2016 року - 1 574,51 грн.
На підставі згаданого акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2017 року: № 0008301305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб та пені у загальній сумі 204 128,28 грн, а саме: за податковим зобов'язанням 0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 204 105,37 грн, а також сума пені 22,91 грн; № 0008331305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору та пені у загальній сумі 19 809,24 грн, а саме: за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19 809,24 грн.
Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, Вінницька філія Концерну «Військторгсервіс» звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до підп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
При цьому згідно з підп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
За правилами п. 127.1 ст. 127 ПК України визначено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Отже, положення цієї статті встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулись до чи на момент виплати доходу.
В свою чергу, відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положення ст. 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 цього Кодексу.
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 10 листопада 2015 року у справі № 21/2919а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підп. 8 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що податковим правопорушенням відповідно до ст. 126 ПК України є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, але з затримкою (несвоєчасно). Водночас, відповідно до ст. 127 ПК України таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями до Вінницької філії Концерну «Військторгсервіс» було застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі ст. 127 ПК України.
Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у цій справі позивачем було лише несвоєчасно сплачено узгоджене податкове зобов'язання.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку має місце лише несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання, відповідальність за яке передбачено ст.126 ПК України, а не ст. 127 цього Кодексу, як помилково вважає орган доходів і зборів.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 819/1946/13 та від 06 травня 2020 року № 803/1901/16.
За таких обставин, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ч. 2 розд. ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна
Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк