16 червня 2020 року справа №200/217/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сіваченка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Михайлик А.С.) від 29 квітня 2020 року у справі №200/217/20-а (дата складання повного тексту рішення 29 квітня 2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність в нездійсненні перерахунку та несплаті індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001р., за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців, в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації страхових виплат з період з 01.04.2001р. по день фактичної виплати щомісячних страхових виплат; зобов'язання нарахувати і сплатити індексацію щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001р. за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців, в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001р. по день фактичної виплати; стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн..
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплату індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001р. по 31.05.2014р.; зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію щомісячних страхових виплат з 01.04.2001р. з урахуванням фактично виплачених сум без врахування розміру пенсії та визначення у якості базових місяців, в яких відбулося підвищення пенсійних виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання здійснити нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат та стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.. Позивач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що основною умовою для виплати компенсації, передбаченої ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на викоання судового рішення. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України у складі Судової палати у цивільних справах від 07.11.2012 року по справі №6-131цс12. Позивач вважає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19.12.2011 року по справі №6-58цс11, від 11.07.2017 року по справі №21-2003а16, та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі №336/4675/17, від 21.06.2018 року по справі №523/1124/17 від 03.07.2018 року по справі №521/940/17. Позивач також посилається на відповідні постанови Першого апеляційного адміністративного суду в аналогічних справах. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди судом першої інстанції не враховано те, що ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватним і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 04.03.2019 року у справі №295/443/17, від 08.05.2019 року у справі №233/3464/17. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яка полягає в протиправній бездіяльності щодо не нарахування і не сплати індексації страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації призвела до моральних страждань, оскільки він тривалий час (майже 20 років) був позбавлений своєчасного та в повному обсязі матеріального забезпечення, внаслідок чого було докладено додаткові зусилля для організації життя, у зв'язку із чим йому приходилося переносити фізичні страждання, біль, приниження, оскільки апелянт, як інвалід та особа яка втратила працездатність через виробничу травму, отримував приниження через неналежне матеріальне забезпечення, що негативно вплинуло на його життя. До аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 23.01.2020 року у справі №242/1777/16-ц провадження №61-27898св18, у постанові від 19.12.2019 року у справі №545/1432/18 провадження №61-12564св19.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що постановою Артемівського міського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 688 від 31.07.2001р. у зв'язку із отриманням ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 25.08.1999р., на підставі матеріалів особової справи потерпілого № НОМЕР_1 (р/н страхувальника НОМЕР_2 ) відповідно до висновку МСЕК серії 2-18 АВ № 016326 від 10.01.2000р., яким встановлено 25% втрати працездатності, з 01.04.2001 року позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 26,64 грн.
Згідно з довідкою МСЕК № 087888 року від 25.10.2002р. за наслідком проведеного огляду підтверджено встановлену позивачу 25% втрату професійної працездатності з 10.01.2002р., датою наступного переогляду визначено 25.03.2004р..
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА № 400406 від 02.03.2011р. позивачу встановлено безстроково 1 групу інвалідності за загальним захворюванням.
Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 в період з 26.01.2001р. по 09.03.2011р. позивач працював у ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 09.03.2011р. позивача звільнено через виявлення невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я (інвалід 1 групи).
В заяві до відділення виконавчої дирекції ФССНВВ та ПЗ у м. Бахмут Донецької області від 03.05.2017 р. позивач просив проводити щомісячну індексацію страхової виплати (арк. справи 48).
Постановою відповідача № 0503/688/12 від 10.05.2017р. позивачу призначено розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за травень 2015 року - грудень 2015 року, січень 2016 року - квітень 2016 року, грудень 2016 року, червень 2014 року - грудень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року в сумі 968,83 грн. та розраховану суму фіксованої індексації за вересень 2015 року - квітень 2016 року в сумі 293,04 грн. (арк. справи 55).
На звернення позивача щодо здійснення індексації щомісячних страхових виплат, відповідач листом від 16.08.2019р.№ Т-01-04/19-455 повідомив про те, що до 11.10.2017 р. порядок індексації страхових виплат визначався Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р №1078. Водночас, через невиконання позивачем обов'язку про надання до фонду інформації про проведення індексації заробітної плати, звільнення, зміну розміру отримуваної пенсії та місяців її підвищення, в Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області були відсутні вихідні дані, необхідні для проведення індексації щомісячних страхових виплат. З 11.10.2017р. нарахування індексації здійснюється відповідно до ч. 15 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одночасно із проведенням перерахунку щомісячної страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37 цього Закону.
Згідно довідки № 18.03.1/355 від 24.01.2020р. про нараховані та виплачені суми індексації доходів за період з 01.04.2001р. по 31.12.2019 р. позивачу нараховано індексацію у червні 2014 року в сумі 7,64 грн., у липні 2014 року - 16,67 грн., у серпні 2014 року - 16,67 грн., у вересні 2014 року - 20,15 грн., у жовтні 2014 року - 20,15 грн., у листопаді 2014 року - 29,41 грн., у грудні 2014 року - 35,89 грн., у січні 2015 року - 40,75 грн., у лютому 2015 року - 49,09 грн., у березні 2015 року - 57,66 грн., у квітні 2015 року - 73,17 грн., у травні 2015 року - 106,05 грн., у червні 2015 року - 153,29 грн., у липні 2015 року - 161,63 грн., у серпні 2015 року - 161,63 грн., у лютому 2016 року - 3,24 грн., у березні 2016 року - 3,24 грн., у квітні 2016 року - 3,24 грн., у грудні 2016 року - 9,26 грн., у серпні 2017 року - 18,79 грн., у вересні 2017 року - 18,79 грн., нараховано та виплачено фіксовану суму індексації з 2012 року на підставі Постанови КМУ № 526 від 13.06.2012 в період з вересня 2015 року по квітень 2016 року - в сумі 36,63 грн. на місяць, з жовтня по грудень 2017 року в сумі 18,79 грн. на місяць (арк. справи 44).
З січня 2018 року фонд припинив нарахування і виплату індексації у зв'язку з тим, що збільшення щомісячної страхової виплати у січні 2018 року внаслідок перерахунку відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» перевищило розмір індексації.
Наведені обставини сторонами не оспорюються. Судом першої інстанції позов задоволено частково. У задоволенні позовних вимог про зобов'язання здійснити нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат та стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. відмовлено. Відповідачем апеляційна скарга не подавалась, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 р. у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді індексації страхової виплати з 01.04.2001р., а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а від 16.05.2019р. у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 р. у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Верховним судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначено, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17 викладена правова позиція, згідно якої виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У своєму позові позивач вказує на факт протиправної бездіяльності, а відтак і причинного зв'язку з виникненням у нього моральних страждань.
Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач лише серпні 2019р. звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення індексації щомісячних страхових виплат, яка була розглянута відповідачем, що підтверджується листом від 16.08.2019р.№ Т-01-04/19-455.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Посилання позивача на необхідність застосування у спірних правовідносинах висновків, сформованих у постановах Верховного Суду України від 19.12.2011р. у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017р. у справі № 21-2003а16 та у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі №336/4675/17, від 21.06.2018р. у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018р. у справі № 521/940/17, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки такі ухвалені у справах, фактичні обставини яких є відмінними, від тих, які встановлені у межах розгляду даної справи.
З огляду на наявність правових висновків Верховного Суду щодо застосування Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, викладених у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а, посилання позивача на постанови Першого апеляційного адміністративного суду, колегією суддів не прийнято до уваги .
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №200/217/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №200/217/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено та підписано 16 червня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 16 червня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко