ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 червня 2020 року м. Київ № 640/9268/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:
визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача від 18 березня 2020 року щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії на підставі його заяви від 12 березня 2020 року № 4627 та долученої до неї довідки Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп про заробітну плату за посадою, яку позивач обіймав до звільнення з роботи, у зв'язку з виходом на пенсію;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років позивачу згідно з довідкою Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ, чинній на час призначення пенсії) та частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01 січня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387 про заробітну плату, без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що призначення пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому, при проведенні перерахунку пенсії, застосуванню підлягає редакція статті закону, яким визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи на момент призначення пенсії.
Представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, оновлене законодавство таких підстав не містить, у зв'язку з чим підстав для перерахунку пенсій працівникам прокуратури немає.
Таким чином, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та з 2001 року отримує пенсію за вислугою років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ у розмірі 90% від заробітної плати.
12 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп (т. 1 а.с. 8).
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 18 березня 2020 року № 2600-0304-8/37666 (т. 1 а.с. 7) відмовив позивачу у перерахунку пенсії згідно з статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» установлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Частиною 12 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
В подальшому, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено нову норму, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом зменшено максимальний розмір при призначенні пенсії до 80 відсотків місячного заробітку.
Разом з тим, положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо підстав та порядку перерахунку пенсій прокурорам змін у зв'язку з прийняттям вказаного Закону від 08.07.2011 № 3668-VІ не зазнали. Відбулась лише зміна порядкового номеру частин статті, що регламентували вказаний порядок та підстави.
Так, згідно з частинами 13 та 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції Закону від 08.07.2011 № 3668-VІ, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсій. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий період може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Надалі, Законом України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ (далі - Закон № 76-VІІІ) до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено зміни, зокрема, частину 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у наступній редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ), який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Відповідно до частини 20 статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону № 1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ) внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а саме: в частину 15 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ -максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
Таким чином, з моменту призначення позивачу пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ до статті 50-1 вказаного Закону неодноразово вносились зміни.
В той же час, нова редакція статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності цими законами (Законами № 76-VІІІ та № 213-VІІІ), з огляду на наступне.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22, частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 2001 року отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ із розрахунку 90% складових заробітної плати.
Як уже зазначалось, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, якими передбачалось, зокрема, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за таким призначенням або перерахунком.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», яка набрала чинності 06 вересня 2017 року, підвищено посадові оклади та надбавки за класний чин, зокрема, працівникам Генеральної прокуратури України, тобто у позивача виникло право на перерахунок пенсії.
Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на постанову Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», оскільки позивач звернувся з заявою про здійснення перерахунку згідно з довідкою, виданою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657, а не вказаною постановою від 11 грудня 2019 року № 1155.
Крім того, Законом № 213-VІІІ внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Однак, вказана норма набрала чинності після призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Частиною 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В контексті викладеного слід зазначити, що застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам частини 1 статті 58 Конституції України.
Тобто, безпідставним є застосування до правовідносин норм Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ в цій частині, оскільки вказаний закон поширює свою дію на прокурорів та слідчих органів прокуратури, яким пенсія призначена та виплачується саме за нормами цього Закону з дати набрання ним чинності.
Отже, зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Натомість, позивачу пенсія призначена відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, тобто до набрання чинності Законом № 1697-VІІ.
Таким чином, враховуючи те, що позивач вже є пенсіонером за вислугою років і пенсія призначена до 01 січня 2016 року, тому до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені Законом № 1697-VІІ.
Більше того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 стаття 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Новий порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законами України від 02.03.2015 № 213-VІІІ, від 28.12.2014 № 76-VІІІ та від 14.10.2014 № 1697-VІІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ними чинності, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, оскільки редакції вказаних законів звужують права позивача в частині розміру пенсії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. The United Kingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Виходячи з викладеного, суд вважає, що непроведення перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Як вже зазначено, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 підвищено посадові оклади та надбавки за класний чин прокурорсько-слідчим працівникам.
В цьому контексті суд вважає за необхідне зазначити про невизначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 квітня 2015 року (заява № 38667/06) у справі «Будченко проти України» наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, відсутність нормативного документу, і регулювання умов і порядку перерахунку пенсій не може позбавити позивача, гарантованого Конституцією і Законом України «Про прокуратуру» права, оскільки встановлене та наявне право на перерахунок призначених працівникам прокуратури пенсій не може бути нівельоване у зв'язку з тим, що органи влади України не встановили порядку, за яким зазначена гарантія повинна бути дотримана та реалізована.
В свою чергу, постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/8546/18 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, якими визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури та зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом покладено саме на Уряд.
Неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для відмови пенсіонеру у такому перерахунку, оскільки це порушує статтю 22 Конституції України.
Більше того, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема, питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
За таких умов, суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача від 12 березня 2020 року, документів пенсійної справи, довідки Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп та у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру.
Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Поряд з цим, частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог суд, відповідно до вказаної норми, враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Тож, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За вказаних умов та наведеного правового регулювання, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного у листі від 18 березня 2020 року № 2600-0304-8/37666 про відмову здійснити перерахунок пенсії позивачу.
За таких обставин, позовна про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років позивачу згідно з довідкою Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ, чинній на час призначення пенсії) та частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01 січня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387 про заробітну плату, без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат, є за висновком суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Проте задоволенню не підлягає позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача, оскільки (1) позивачем не конкретизовано які саме дії він вважає протиправними, (2) позовна заява не містить будь-яких доводів та аргументів на обґрунтування такої вимоги.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності своїх дій.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 19 березня 2020 року № 2600-0304-8/37666 про відмову здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 згідно з довідкою Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387зп відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ, чинній на час призначення пенсії) та частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01 січня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Офісу генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 21-387 про заробітну плату, без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк