ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 червня 2020 року м. Київ № 640/872/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКомандування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 )
про:визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 19, код ЄДР: НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби.
Позиція позивача.
Позивач у позові зазначає, що проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ). Позивач звертає увагу, що виплата грошового забезпечення здійснювалась Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 14.12.2017 № 919 його звільнено з військової служби у запас за пунктом. “б” (за станом здоров'я).
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) № 247 від 26.12.2017 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для зарахування на військовий облік до Житомирського ОМВК Житомирської області з 26.12.2017 року.
Зазначає, що з 2015 має статус учасника бойових дій.
Позивач зазначає, що у період з 2015 по день звільнення йому не надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, та не виплачувалась грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
15.11.2019 Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки про невикористанні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки та нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період 2015 - 2017 роки.
Позивач вказує, що станом на 14.01.2020 року відповідь на заяву від 15.11.2019 року ним не було отримано а грошова компенсація за невикористані дні додаткової щорічної відпустки не виплачена за 2015-2017 роки, в порушення пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною.
В обґрунтування позову Позивач посилається на положення статей 4 та 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР), положення ст. 1, ч. 8, 14 та 17 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII), положення п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551- XII), пункт 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Також Позивач посилається на правову позицію викладену в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Позивач, крім іншого, звертає увагу на те, що норми чинного законодавства України не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період.
Відтак, позивач просить задовольнити позов.
Позиція відповідача.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
У відзиві Відповідач зазначив, що згідно з вимогами підпункту 2 пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Вказує, що в 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. В зв'язку із вказаним, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до вказаного Порядку, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення.
Відповідач вважає, що підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не вбачається.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою від 17.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
17.02.2020 року Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Встановлені судом обставини.
Розглянувши у наявні матеріали справи, викладені у заявах по суті позиції учасників справи, пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються обставини перебування позивача на службі, звільнення зі служби.
25.12.2015 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 14.12.2018 № 919 Полковника ОСОБА_1 , начальника пошуково-рятувальної служби служб армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров'я).
Згідно з наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 26.12.2017 № 247 позивача визнано таким, що справи та посаду здав, виключено зі списків особового складу.
15.11.2019 Позивач направив до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (заяву про надання довідки про невикористанні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки та нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період 2015 - 2017 роки.
Станом на 14.01.2020 року Відповідачем не надано відповідь та відповідну довідку на заяву Позивача від 15.11.2019 року.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).
У свою чергу, статтею 4 Закону N 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року N 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за N 745/32197 (далі - Наказ N 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.
З огляду на зазначене, з урахуванням отримання позивачем статусу учасника бойових дій згідно посвідчення від 25.12.2015, при звільненні з військової служби у запас Позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за періоди 2015 - 2017 років додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII. Однак, виходячи з матеріалів справи, дослідивши всі наявні докази та обставини, суд дійшов висновку що Відповідачем протиправно не здійснено виплату грошової компенсації Позивачу за невикористану ним за період 2015 - 2017 років додаткову відпустку, як учасник бойових дій, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДР: НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій (згідно посвідчення від 25.12.2015) за періоди 2015 - 2017 років, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДР: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (згідно посвідчення від 25.12.2015) за періоди 2015 - 2017 років, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).
Суддя О.А. Кармазін