Справа № 420/4977/20
16 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області №534 від 02 березня 2020 року в частині накладання на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області №418 о/с від 27 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби);
поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
вважати вимушеним, у зв'язку з виданням наказу № 418 о/с від 27.03.2020, прогул ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області виплатити в повному обсязі відповідне грошове утримання, з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення.
Разом із позовом представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до суду у зв'язку з поважною причиною, зазначивши, що про існування наказу ГУНП області №418 о/с від 27.03.2020 Позивач дізнався лише 13.05.2020, коли отримав відповідне повідомлення від відповідача та про що в матеріалах особової справи міститься відповідний запис.
Копію оскаржуваного наказу №534 від 02.03.2020 позивач отримав лише 09.06.2020, у відповідь на адвокатський запит.
Таким чином, Позивач вважає, що вказаний позов подається з дотриманням вимог ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки строк звернення до суду позивач вважає пропущеним з поважних причин.
Розглянувши подану заяву суддя приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Приписами ч. 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій статті містяться терміни “дізналася” та “повинна була дізнатися”, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
В поданій заяві представник позивача вказує, що про існування наказу ГУНП області № 418 о/с від 27.03.2020 позивач дізнався 13.05.2020, коли отримав відповідне повідомлення від відповідача, а копію наказу № 534 від 02.03.2020 позивач отримав 09.06.2020, у відповідь на адвокатський запит.
Адміністративний позов зареєстрований 11.06.2020 р. за вхід. № 4930/20.
Суддя не приймає визначену заявником підставу, у заяві як поважну причину пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.
По перше: позивач до звільнення займав посаду слідчого СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області у званні підполковника поліції.
Отже, позивача має достатній професійний досвід, юридичну обізнаність, досвід, а тому повинен бути обізнаний про процедуру, і строки проведення службового розслідування, а також наслідки проведення такої процедури.
Вказана правова позиція щодо обізнаності юриста із вимогами процесуального законодавства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19.
Згідно Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлено процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.
Розділом ІІ Призначення службового розслідування визначено, що Службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про:
перебування поліцейського на роботі (службі) у стані алкогольного сп'яніння або стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
13.02.2020 року був складений протокол про адміністративне правопорушення за ст.130 ч. 1 КУпАП у відношенні ОСОБА_1
Розділом V Порядку встановлено, що строк проведення службового розслідування, його продовження, порядок обчислення строку службового розслідування визначаються статтею 16 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Розділом VІІ Порядку встановлено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі, закладі, установі) поліції, ЗВО та особистого ознайомлення поліцейського з ним, що здійснюється кадровим підрозділом органу (підрозділу, закладу, установи), ЗВО за місцем проходження служби зазначеним поліцейським. Таке ознайомлення засвідчується шляхом проставляння поліцейським, притягнутим до дисциплінарної відповідальності, підпису, прізвища та ініціалів на останньому аркуші копії наказу, долученої до його особової справи.
Поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення в порядку та строки, визначені статтею 24 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі Пономарьов проти України", та "Трух проти України").
У рішенні в справі "Каракуця проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.
Окремо, слід зазначити, що 27.03.2020 року позивач проходив службу органах ОВС.
По друге: ВПВС у Постанові по справі № 9901/601/19 від 01.04.2020 р. зазначила,
«…що поважними визнаються обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду ще раз повторює загальновідомий постулат про те, що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. ОСОБА_1 була вільною у виборі способу захисту свого порушеного права і за бажанням могла скористатися правом на оскарження акта ВККС у строк, передбачений нормативним процесуальним положенням.
Факт проголошення вступної та резолютивної частини рішення ВККС, не може водночас визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачці з дотриманням установлених законом строків звернутися до належного суду з позовом. Протягом всього часу позивачкою не надано доказів того, що Комісія чинила перешкоди в наданні доступу до ознайомлення з повним текстом рішення. Не доведеною нею також, що відповідач у будь-який інший спосіб не надав інформацію щодо прийнятого ним акта…».
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії”, п. 34).
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа “Салов проти України”), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа “Сутяжник проти Росії”, п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України”, “Смірнова проти України”, “Федіна проти України”, “Матіка проти Румунії” та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції”, “ТОВ “Фріда” проти України”).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З огляду на викладене суддя вважає необгрунтованими визначені заявником підстави, у заяві, як поважні причину пропуску строку звернення до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.