Справа № 148/1453/19
Провадження № 2/930/97/20
22.05.2020 року Немирівський районний суд
Вінницької області
у складі: головуючого судді - Науменка С.М.
за участю: секретаря судового засідання - Андрущак Л.П.
учасників справи: позивачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні порядку загального позовного провадження в м. Немирів, цивільну справу № 148/1453/19 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації (посольство Російської Федерації в Україні) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 727400 грн. 00 коп., що за офіційним курсом НБУ (на 23.07.2019) складає 60 000 євро, мотивуючи позов тим, 13.07.2014 року Тульчинським РВК Вінницької області її чоловіка, ОСОБА_2 , призвали на військову службу до лав Збройних Сил України.
В період з 02.08.2014 по 08.10.2014 ОСОБА_3 проходив військову підготовку в м. Мукачево, Закарпатська область. В подальшому службу проходив на посаді водія-машиніста компресора відділення зарядки та обслуговування балонів високого тиску взводу спеціальних робіт ремонтної роти у 128-й окремій гірсько-піхотній Закарпатській бригаді (Закарпатська область, м. Мукачево, в/ч НОМЕР_1 , в/ч пп НОМЕР_2 ).
Як зазначено в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), 18.02.2015 року підрозділи українських військових, в чергове повертаючись із пораненими побратимами з АДРЕСА_1 потрапили під артилерійський обстріл зі сторони російських бойовиків. Під час вищевказаного обстрілу сержант ОСОБА_3 отримав вогнепальні осколкові поранення шиї з пошкодженням яремної вени, в результаті чого загинув.
Ці та інші обставини не підлягають доказуванню згідно положень ч. 3 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки встановлені рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.12.2018 року по справі №148/1293/18.
Зокрема, рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.12.2018 року по справі №148/1293/18 було встановлено факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 18.02.2015 року поблизу м. Дебальцеве Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Отже, внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка - ОСОБА_4 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Законом України №475/75- ВР від 17.07.1997 року (далі - Європейська Конвенція).
Позивач вказує, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 р. розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому ці обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Позивач зазначає, що 01.01.2016 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) оприлюднив "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди (http://www.echr.coe.int/Documents/PD satisfaction claims ENG.pdf).
Підпунктом 15 пункту 3 вказаних вище Правил встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш ніж одного порушення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР (далі - Європейська Конвенція), може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською Конвенцією порушення.
Позивач вказує, що порушивши основоположні права і свободи людини, а саме, позбавивши життя її чоловіка, Російська Федерація завдала позивачці тяжких моральних страждань, грубо порушила її право на повагу до сімейного життя.
Позивачка вказує, що внаслідок втрати чоловіка, який загинув у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, а також, з огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач відчуває безперервні, невгамовні душевні біль та страждання, вона втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Через смерть чоловіка вона втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває страждання від втрати рідної людини, що не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя, оскільки, вона постійно заходиться у стресовому стані, що супроводжується періодичними депресіями.
Позивач вказує, що безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого їй завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. №1207-VI1 передбачено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 р. №2268-VII (надалі - ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях").
За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP № 2148- VIII (2148-08) від 19.10.1973 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; в) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
Окрім цього, як вбачається зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є - захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Тому позивач вказує, що наявні усі правові підстави для стягнення з Російської Федерації, як з повноправного учасника цивільних відносин, на користь позивача грошової компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач позов підтримала в повному обсязі та просили його задовольнити.
Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, заперечення на позов не надіслав, в судові засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 липня 2015, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 (а.с 12), ОСОБА_4 , був призваний по мобілізації 13.07.2014 до лав Збройних Сил України та був виключений зі списків згідно витягу із наказу командира військової частини пп НОМЕР_2 № 44 від 27.02.2015 у зв'язку зі смертю, що підтверджується довідкою № 189 від 06.01.2017, виданою військовим комісаром Тульчинського районного військового комісаріату (а.с. 13), відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), 18.02.2015 року під час виходу підрозділу з оточення в районні населеного пінку Новогригорівка Донецької області, потрапили під артилерійський обстріл зі сторони незаконних збройних формувань. Під час вищевказаного обстрілу сержант ОСОБА_3 отримав поранення, в результаті чого загинув (а.с. 14). Відповідно до рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.12.2018 року по справі №148/1293/18 було встановлено факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 18.02.2015 року поблизу м. Дебальцеве Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (а.с. 15).
За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
У результаті зазначених подій позивачки було завдано значної моральної шкоди.
Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, у тому числі частини Донецької області, де загинув чоловік позивачки.
Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
За вимогами ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Як встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації загинув чоловік позивача та є очевидним той факт, що позивачу, як дружині було спричинено моральної шкоди.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як слідує зі ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Незаконними діями з боку Російської Федерації було порушено невід'ємне право ОСОБА_4 на життя, гарантоване статтею 2 Європейської Конвенції, право його родини на повагу до сімейного життя, встановлене статтею 8 Європейської Конвенції, що свідчить про множинність порушень Російською Федерацією законних прав позивача, а отже, згідно із "Правилами суду - компенсація шкоди" ЄСПЛ, такі множинні порушення Європейської Конвенції з боку Російської Федерації є підставою для відшкодування Російською Федерацією моральної шкоди, завданої позивачу та її неповнолітній доньці.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що внаслідок смерті ОСОБА_4 , який загинув у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, позивачка ОСОБА_1 відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, що посилюється відчуттям незахищеності, розчаруванням та унеможливленням продовження вести усталений та звичайний спосіб життя.
Відповідно до вимог "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Отже, враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачці моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини та становить в середньому 60 000 Євро за загибель однієї особи. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах "Хачукаевы против России" (Khachukayev v. Russia (23/04/2009)), " Сагаева и Другие против России" (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), "Исламова против России" (Islamova v. Russia (30/04/2015)), "Султыгов и Другие против России" (Sultygov and Others v. Russia (09/10/2014)).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, а також душевного болю від втрати рідної людини, почуття безпорадності, які позивач відчуває роками через втрату чоловіка, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду в сумі по 1727400,00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає по 60 000 Євро.
Саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.22 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Виходячи з цих обставин, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 10510, 00 грн.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Постановою Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст. ст.2,11,16, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ) на корить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 1 727 400 (один мільйон сімсот двадцять сім тисяч чотириста) грн. 00 коп. що еквівалентно 60 000 (шістдесят тисяч) євро за офіційним курсом Національного Банку України, станом на 23.07.2019.
Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ) на користь держави 10510,00 грн. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Дата складення повного судового рішення - 01.06.2020
Суддя: С.М. Науменко