іменем України
Справа № 126/855/20
Провадження № 2-а/126/21/2020
"11" червня 2020 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Хмель Р. В.
секретар Дончик О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь адміністративну справу за позовом адвоката Якименко Миколи Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Представник позивача, адвокат, Якименко М.Д., звернувся в суд з даним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №507078, начальником СРПП №1 Бершадського ВП майором поліції Ткачем Василем Федоровичем, стосовно ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ21063, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , 06.04.2020 року о 13 год.20 хв., в с.Війтівка, по вул..Центральній керував автомобілем не маючи права керування даним транспортним засобом, чим порушив п.п. ПДР 2.1, тим самим скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. Всупереч зазначеному в протоколі представник позивача вказує, що позивач не міг о 13:20 год. керувати згаданим транспортним засобом, оскільки він починаючи з 12.00 по час складання постанови знаходився в нерухомому стані, що підтверджується відеозаписом з камер спостереження, встановлених на фасаді магазину « Надія » в с.Війтівка.
Крім того, представник позивача в поданій ним заяві зазначає, що позивач, разом зі свідками за довго до вказаного в постанові часу, вже знаходилися в приміщення Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області, що відповідно свідчить про те, що о 13:20 год він не міг вчиняти будь яких дій у с.Війтівка - місці, зазначеному як місце скоєння правопорушення.
Також, в підтвердження внесення неправдивих відомостей працівником поліції до оскаржуваної постанови, зокрема щодо часу її складання представник позивача вказав, що цим самим працівником поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №215769 від 06.04.2020 року (в іншій справі), згідно якого о 13:30 год. позивач перебував не в м.Бершадь, а саме в с.Війтівка.
Зважаючи на вищевикладене адвокат Якименко М.Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 зазначає про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАп та просить скасувати складену відносно нього постанову.
Дана позовна заява надійшла до суду 23.04.2020 року та згідно автоматизованої системи документообігу суду була передана на розгляд судді Хмель Р.В.. Ухвалою від 23.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, проте через канцелярію суду подав заяву про підтримання позовних вимог, справу просив слухати у його відсутність.
Представник позивача, адвокат Якименко М.Д., в судове засідання також не з'явився, проте через канцелярію суду подав заяву про підтримання позовних вимог, справу просив слухати у його відсутність.
Представник відповідача належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
В порядку, визначеному п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що 06.04.2020 року, начальником СРПП №1 Бершадського ВП майором поліції Ткачем Василем Федоровичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА №507078.
Згідно змісту вказаної постанови ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ21063, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , 06.04.2020 року о 13 год.20 хв., в с.Війтівка, по вул..Центральній керував автомобілем не маючи права керування даним транспортним засобом, чим порушив п.п. ПДР 2.1, тим самим скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
За порушення Правил дорожнього руху на позивача, згідно санкції ч. 2 ст.126 КУпАП було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, представник позивача адвокат Якименко М.Д., який діє в його інтересах, просить скасувати вищезгадану постанову.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР), порушення яких є підставою для відповідальності згідно із законодавством (п.п. 1.1, 1.9 Правил).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, а також створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Пунктами 1.1, 1.9 ПДР встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Керуючись ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив правила дорожнього руху.
Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Керуючись ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив правила дорожнього руху.
У ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського - пред'явити, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс).
Відповідно до п. 2.1. а) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія відповідної категорії.
Згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення визначено відповідними статтями КУпАП, а процедура оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, ( частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1-126) тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В ході розгляду даної справи встановлено, що начальником СРПП №1 Бершадського ВП майором поліції Ткачем Василем Федоровичем було винесено відносно ОСОБА_1 постанову по справі про адміністративне правопорушення за ст. 126 КУпАП ч.2 у зв'язку із порушенням ним п.п. "а" п. 2.1 ПДР України.
Факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2019 р. у справі №686/11314/17.
Судом також встановлено, що 06.04.2020 року, відповідачем окрім постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАА №507078, було складено також протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18№215769 від 06.04.2020 року за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в якому вказано, що ОСОБА_1 в с.Війтівка, по вул.. Центральній керував транспортним засобом ВАЗ 21063, номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння згідно протоколу проводився в Бершадській ОЛІЛ.
При цьому, судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18№215769 від 06.04.2020 року був складений в присутності двох свідків, проте в постанові про накладення адміністративного стягнення серії БАА №507078 року відсутні відомості щодо наявності свідків вчинення вказаного правопорушення, відсутні їх письмові покази, які б могли підтвердити вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП відповідачем надано не було, хоча при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18№215769 від 06.04.2020 року вони були залучені.
Крім того, поданій позовній заяві представник позивача стверджує, що задовго до вказаного в оскаржуваній постанові часі позивач знаходився в приміщенні Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області, відповідно не міг о 13.20 перебувати в с. Війтівка..
В свою чергу, згідно частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Окрім зазначеного вище суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі. У пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характерКодексу України про адміністративні правопорушення.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП, доводи представника позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови відповідачем не спростовані.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 р. по справі №743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі №524/5536/17, від 23.10.2019 р. по справі №357/10134/17.
Суд зазначає, що відповідачем не виконано обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, а також не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем пп. а 2.1 ПДР України.
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17.
Так, відповідачем не надано жодного доказу у підтвердження вчинення ОСОБА_1 . інкримінуємого правопорушення та правомірності винесення оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення, тоді як докази, викладені представником позивача у позовній заяві свідчать про відсутність вини позивача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
За вищевикладених обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є обґрунтованими та доведеними, відповідач в судове засідання не з'явився, доказів на спростування доводів позивача суду не надав, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення.
Щодо наданого представником позивача диску з камер відео спостереження магазину « Надія », що розташований в с.Війтівка, Бершадського району Вінницької області то суд не приймає його до уваги, оскільки з відозображення, яке міститься на ньому не можливо встановити встановити марку, колір та номер автомобілю позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд , як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта власних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3)скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4)змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
П.1 ч.1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Виходячи із вказаної норми, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 126 ч.1 КУпАП, ст.ст. 5, 14, 72-79, 205, 241-246, КАС України, суд -
Позов адвоката Якименко Миколи Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити повністю.
Скасувати постанову серії БАА № 507078 від 06.04.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст. 126 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р. В. Хмель