Дата документу 30.03.2020
Справа № 334/1980/18
Провадження № 2/334/285/20
30 березня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лапі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, -
У березні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, в якому просила стягнути з Казначейської служби на свою користь моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що 30.11.2017 року вона звернулась до Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, а саме те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у реанімаційному відділенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» померла її мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент реєстрації якої у лікарні 10.12.2016 року було встановлено попередній діагноз: « ИБ дифузійний кардіосклероз, СНІІБ, ФКІУ, ЦАПІ, ДЄПІІІ, гіпотонія. Тромбоз стегно-підколінного сегменту правої нижньої кінцівки. Виражений больовий синдром», а згідно Довідки про причину смерті зазначено «хронічна ішемічна хвороба серця».
Аналізуючи попередній та посмертний діагнози, позивачка прийшла до висновку, що вони суттєво різняться, а тому звернулася до працівників лікарні з вимогою надати їй для ознайомлення документи та інформацію стосовно померлої матері, а саме: протоколів проведення реанімаційних заходів, для встановлення дій медичних працівників у відповідності із затвердженими протоколами Міністерства охорони здоров'я України, даних медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 , копій листів призначень (для встановлення препаратів, якими лікували хвору), температурних режимів (для з'ясування стану хворої), інформації про проведені дослідження відносно ОСОБА_2 (апаратні, клінічні, біологічні, тощо) та результати цих досліджень, надання інформації щодо лікарів, які здійснювали лікування померлої ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).
Відмінність діагнозів початкового та посмертного, а також приховування інформації про проведені медичні заходи з ОСОБА_2 , на думку позивачки, вказували на ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.140 та ч.2 ст.139 КК України.
Також, у вказаній заяві позивачка повідомила про обставини, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, щодо ненадання (неналежного) надання медичної допомоги лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» її матері, внаслідок чого остання померла. Просила визнати її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Однак, працівниками Дніпровського ВП за вказаним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050000081 було внесено лише 05.01.2018 року на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.12.2017 року. 22.01.2018 року її у вказаному кримінальному провадженні було допитано лише як свідка, а не як потерпілу.
У зв'язку з тим, що до тепер досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні не завершено, винних осіб у смерті її матері ОСОБА_2 не знайдено, їх не притягнуто до відповідальності, а також у зв'язку з тим, що її заяву про вчинення злочину у Дніпровському відділі поліції ГУНП в Запорізькій області прийняли не 30.11.2017 року, а лише після ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.12.2017 року, кваліфікація кримінального правопорушення зареєстрована за ч.2 ст.139, ст.140 КК України, а не за ч.1 ст.140 КК України, дата внесення в ЄРДР 05.01.2018 року, а не 30.11.2017 року, а також у зв'язку з тим, що слідчі не з'являються до суду задля надання пояснень по її численним скаргам на їх бездіяльність, прокурор не здійснює належним чином контроль за діями (бездіяльністю) слідчих і вона протягом тривалого часу вимушена звертатись за захистом своїх конституційних прав до адвокатів та суду, їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона оцінила у сумі 10000,00 грн.
Представниками слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України відзиву проти позову не подано.
Запорізька місцева прокуратура №3 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулась із заявою про вступ у справі на стороні відповідачів, та подала відзив на позов, в якому просить відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з того, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, які передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України (шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини).
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками, але на вимогу вказаному, позивачкою не було надано жодного належного та обґрунтованого доказу того, що саме діями (бездіяльністю) керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Прихожанова В.О. та начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Фомічова О.М. їй було завдано моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. Також не було надано доказів, у чому саме проявлялося спричинення такої шкоди, які саме дії чи бездіяльність стали наслідком її спричинення та чому саме 50000,00 грн. є сумою, в яку оцінено шкоду.
Вказана справа перебувала в провадженні судді Ленінського районного суду м. Запоріжжі Ісакова Д.О. На підставі Розпорядження керівника апарата суду № 31 від 19.10.2018 року справа Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.10.2018 року була передана в провадження судді Турбіної Т.Ф.
Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 23.01.2020 позивачка, посилаючись на додаткові документи та обставини щодо здійснення досудового розслідування вищезазначеного кримінального провадження, просила суд стягнути спричинену їй моральну шкоду з керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 та начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій по 50000,00 грн. з кожного.
Ухвалою суду від 04.02.2020 клопотання позивачки про заміну відповідачів у справі повернуто без розгляду.
В судове засідання позивачка не з'явилась. Подала заяву про слухання справи без її участі, просила розглянути справу по суті, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Судом ухвалено провести розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлено, що 30.11.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за фактом того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у реанімаційному відділенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент реєстрації якої у лікарні 10.12.2016 року було встановлено попередній діагноз: « ИБ дифузійний кардіосклероз, СНІІБ, ФКІУ, ЦАПІ, ДЄПІІІ, гіпотонія. Тромбоз стегно-підколінного сегменту правої нижньої кінцівки. Виражений больовий синдром», а згідно Довідки про причину смерті зазначено «хронічна ішемічна хвороба серця». Аналізуючи попередній та посмертний діагнози, позивачка прийшла до висновку, що вони суттєво різняться, а тому звернулася до працівників лікарні з вимогою надати їй для ознайомлення документи та інформацію стосовно померлої матері, а саме: протоколів проведення реанімаційних заходів, для встановлення дій медичних працівників у відповідності із затвердженими протоколами Міністерства охорони здоров'я України, даних медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 , копій листів призначень (для встановлення препаратів, якими лікували хвору), температурних режимів (для з'ясування стану хворої), інформації про проведені дослідження відносно ОСОБА_2 (апаратні, клінічні, біологічні, тощо) та результати цих досліджень, надання інформації щодо лікарів, які здійснювали лікування померлої ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).
Відмінність діагнозів початкового та посмертного, а також приховування інформації про проведені медичні заходи з ОСОБА_2 , на думку позивачки, вказували на ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.140 та ч.2 ст.139 КК України.
Також, у вказаній заяві позивачка повідомила про обставини, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, щодо ненадання (неналежного) надання медичної допомоги лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» її матері, внаслідок чого остання померла. Просила визнати її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Однак, працівниками Дніпровського ВП за вказаним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено не було, заяву розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян».
Не погоджуючись з вказаним, позивачка 09.12.2017 року звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою, в якій просила визнати бездіяльність Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та зобов'язати відповідно до вимог ст.214 КПК України внести до ЄРДР відповідні дані за її заявою про вчинення кримінального правопорушення від 30.11.2017 року.
Ухвалою суду від 18.12.2017 року, скарга позивачки була задоволена, зобов'язано Дніпровський відділ поліції було внести до єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 31.11.2017 року.
Не погоджуючись з тим, що відомості до ЄРДР по факту неналежного виконання медичними працівниками реанімаційного відділення КУ «ЗМКЛ №9» своїх професійних обов'язків, внаслідок чого померла ОСОБА_2 , було внесено на підставі ухвали суду від 18.12.2017 року, а не на підставі її заяви від 30.11.2017 року, позивачка 01.02.2018 року звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, в якій просила визнати протиправним внесення вказаних відомостей саме на підставі ухвали та зобов'язати внести в ЄРДР відповідні дані за її заявою від 30.11.2017 року.
Ухвалою суду від 07.02.2018 року, в задоволенні скарги було відмовлено з підстав того, що за вказаним фактом відомості в ЄРДР вже внесено, а повторне їх внесення не передбачено нормами КПК України.
17.01.2018 року позивачка звернулася до Дніпровського відділу поліції з клопотанням у кримінальному провадженні №12018080050000081, в якому просила надіслати на їх адресу докази того, що її заява від 30.11.2017 року прийняли та зареєстрували, допитати працівників швидкої допомоги, які транспортували ОСОБА_2 до лікарні №9, витребувати з лікарні протокол паталого-анатомічного дослідження померлої, а також епікриз, медичну картку стаціонарного хворого № 3909 , допитали лікарів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також встановили та допитали лікарів, що здійснювали реанімаційні заходи.
22.02.2018 року позивачка звернулася до Дніпровського відділу поліції з клопотанням у кримінальному провадженні №12018080050000081, в якому просила визнати себе потерпілою у вказаному провадженні.
Постановою старшого слідчого СВ Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області Крилової О.С. від 27.02.2018 року в задоволенні клопотання позивачки від 22.02.2018 року відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 18.04.2018 року звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати вищевказану постанову незаконною та зобов'язати визнати її потерпілою.
Ухвалою суду від 20.04.2018 року в задоволенні скарги було відмовлено з причин того, що постановою прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 від 19.04.2018 року оскаржувана постанова слідчого від 27.02.2018 року була скасована, а позивачка постановою слідчого від 26.04.2018 року була визнана потерпілою у кримінальному провадженні №12018080050000081 від 05.01.2017 року.
16.05.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з клопотанням про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У зв'язку з тим, що станом на 21.05.2018 року жодних відомостей про розгляд вказаного клопотання вона та її адвокат не отримали, позивачка 21.05.2018 року звернулася до суду зі скаргою про визнання бездіяльності слідчого, в якій просила зобов'язати останнього розглянути вказане клопотання.
Ухвалою суду від 13.06.2018 року в задоволенні скарги було відмовлено у зв'язку з її необґрунтованістю.
14.08.2018 року позивачка звернулася до Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з клопотанням №3 про витребування картки виїзду швидкої медичної допомоги, протоколу паталого-анатомічного розтину ОСОБА_2 , проведений КУ «ЗОПАБ «ЗОР ПАВ №5» разом із усіма, дослідженнями гістологічного дослідження, клінічних даних тощо, схемами, таблицями, малюнками, бланками-результатів аналізів; витребування від КУ Запорізька міська багатопрофільна лікарня №9 дослідження УЗІ, томограми що були зроблені ОСОБА_2 10.12.2016 року та 11.12.2016 року, а також з Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації відомостей про проведення службового розслідування за фактом смерті ОСОБА_2 , а саме протокол засідання клініко-експертної комісії з цього приводу та результат розгляду цієї комісії.
14.08.2018 року позивачка звернулася до Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з клопотанням про надання інформації стосовно того, на підставі чого працівниками реанімаційного відділення КУ «ЗМКЛ №9» без погодження з нею було призначено медикаментозне лікування та проведено операційне лікування ОСОБА_2 .
У зв'язку з тим, що станом на 05.09.2018 року ОСОБА_1 не отримала відомостей щодо виконання зазначеного вище клопотання, вона 26.08.2018 року звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати бездіяльність слідчого Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області щодо не розгляду клопотання №3 та зобов'язати його розглянути клопотання.
Ухвалою суду від 09.10.2018 року, вказана скарга була задоволена, слідчого було зобов'язано розглянути клопотання ОСОБА_1 №3 від 14.08.2018 року у кримінальному провадженні №12018080050000081.
29.03.2019 року позивачка зверталась до Дніпровського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з клопотаннями про надання інформації стосовно виконання її клопотань від 14.08.2018 року, 15.08.2018 року, та 20.03.2019 року. Також 12.04.2019 року позивачка звернулася до відділу поліції з заявою про надання інформації стосовно того, хто призначений слідчим по її кримінальному провадженню.
Не отримавши відповіді на клопотання, позивачка 24.04.2019 року звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Дніпровського відділу поліції ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, Фомічова О.М., а також прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Красулі Н.В., в якій просила зобов'язати слідчого виконати всі заявлені нею під час досудового слідства клопотання щодо витребування документів, допиту осіб, які якимось чином можуть бути причетними до доставки померлої ОСОБА_2 у лікарню, до її лікування, проведення оперативного втручання, складання паталого-анатомічного висновку та ін.
Ухвалою суду від 03.06.2019 року вимоги скарги задоволено, слідчого зобов'язано розглянути клопотання потерпілої від 29.03.2019 року та 12.04.219 року.
На заяву ОСОБА_1 від 27.05.2019 року про призначення слідчого у кримінальному провадженні начальником Дніпровського відділу поліції листом № М-259/40/02/04-2019 від 28.05.2019 року надано відповідь.
13.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Дніпровського відділу поліції з клопотаннями про надання інформації по руху справи у кримінальному провадженні №12018080050000081, а також про проведену відділом поліції роботу під час досудового розслідування.
13.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з клопотаннями про надання інформації по руху справи у кримінальному провадженні №12018080050000081, а також про проведену прокуратурою роботу під час досудового розслідування.
На вказане клопотання прокурор Красуля Н.В. надала відповідь № 35-97-243 вих 19 від 16.09.2019 року.
У зв'язку з тим, що починаючи з 09.10.2018 року, працівниками СВ Дніпровського в ГУНП в Запорізькій області та представниками Запорізької місцевої прокуратури №3 не виконуються вимоги ухвал Ленінського районного суду м. Запоріжжя, прийнятих по кримінальному провадженню №12018080050000081, ОСОБА_1 28.12.2019 року звернулася до суду зі скаргою в порядку ст.303 КПК України, в якій просила зобов'язати керівника прокуратури Прихожанова В.О. здійснити процесуальне керівництво досудового розслідування та зобов'язати начальника районного відділу поліції Фомічова О.М. виконати керівництво у кримінальному провадженні №12018080050000081.
15.11.2019 року позивачка звернулася до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з заявою про призначення у кримінальному провадженні №12018080050000081 прокурора, оскільки призначена група прокурорів не здійснює контроль за працівниками поліцейського відділу, а ті, в свою чергу, не проводять належним чином досудового розслідування.
Листом № 68-18 від 28.11.2019 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 3 повідомив ОСОБА_1 про те, що у кримінальному провадженні №12018080050000081 призначено судово-медичну експертизу, проведення якої наразі триває.
10.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з клопотанням в порядку ст.303 КПК України, в якому просила здійснити належне реагування на ухвали суду від 09.10.218 року та 03.06.2019 року, а також на її клопотання від 20.03.2019 року, 29.03.2019 року, 12.04.2019 року, 27.05.2019 року, 13.09.2019 року та 15.11.2019 року.
10.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з клопотанням №2, в якому просила надати їй відповідь про результати виконання ухвал суду від 09.10.2018 року та 03.06.2019 року. Просила надати результати проведеної судово-медичної експертизи від 23.02.2018 року.
10.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з клопотанням, в якому просила здійснити контроль за діями призначеного у кримінальному провадженні №12018080050000081 прокурора, який в свою чергу не здійснює контроль за бездіяльністю начальника Дніпровського ВП.
На вказане клопотання на адресу ОСОБА_1 керівником прокуратури було надіслано Лист № 59-р від 11.12.2019 року.
24.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з клопотанням №3, в якому просила особисто здійснювати контроль за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12018080050000081 та надати інформацію про здійснені працівниками поліції дії у вказаному кримінальному провадженні та надати документи, які витребовувалися клопотаннями №1,2 від 10.12.2019 року.
24.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з клопотанням №3, в якому просила особисто здійснювати контроль за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12018080050000081, припинити бездіяльність працівників Дніпровського ВП у цьому провадженні, здійснити контроль за призначеними прокурорами та зобов'язати працівників поліції надати їй всі витребувані клопотаннями №1,2 від 10.12.2019 року документи.
На вказане клопотання Листом № 35-2580 вих. 19 від 27.12.2019 року прокурор Красуля Н.В. повідомила, що досудове розслідування здійснюється Дніпровським ВП ГУНП в Запорізькій області та станом на теперішній час по ньому призначено судово-медичну експертизу, проведення якої наразі триває. Про прийняте остаточне рішення буде повідомлено додатково.
Листом № 01-15/09 від 02.01.2020 року, КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР повідомило позивачку про те, що в журналі реєстрації трупів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 11.12.2016 року не зареєстрована.
10.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з заявою, в якій просила підготувати матеріали про проведену роботу, а також роботу начальника відділу поліції.
Згідно положень ст. 1176 ЦК України, якою врегульоване питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відшкодування шкоди завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені нормами статей 1173, 1174 ЦК України.
Вказане викладене в правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Такі способи захисту цивільних прав характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. Також відповідно до ст. ст. 1173 - 1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).
У таких справах суд, по-перше, має встановити невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію», що набрав чинності з 05.07.2015 року, визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності.
Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію»).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», що набрав чинності 15.07.2015 року, на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
У відповідності до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже, предметом доказування у даній справі є неправомірна бездіяльність начальника Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018080050000081, факт нанесення такою неправомірною бездіяльністю моральної шкоди позивачці в розмірі 10000,00 грн., та наявність причинно-наслідкового зв'язку між нанесеною шкодою та бездіяльністю винних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В той же час, доказів, які б відповідали вимогам визначеним в ст. ст.76-83 ЦПК України, допущеної бездіяльності при здійсненні досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні з боку посадових осіб Слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області позивачкою не надано.
Порядок оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, слідчого чи прокурора під час досудового розслідування визначено приписами глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України визначено право заявника, потерпілого, підозрюваного подавати скаргу на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви чи повідомлення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій у визначений цим кодексом строк.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора подаються впродовж десяти днів після їх ухвалення чи вчинення, що передбачено частиною 1 статті 304 КПК України. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлено постановою, строк подання скарги починається з дня отримання її копії.
За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора в процесі досудового розслідування виноситься ухвала згідно з правилами статті 307 КПК України. Така ухвала слідчого судді може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов'язання припинити дію, зобов'язання вчинити певну дію, відмову в задоволенні скарги.
Матеріали справи не містять доказів, із яких би вбачалося, що позивачкою у встановленому законодавством порядку (шляхом подання скарг на рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу поліції або прокурора) оскаржувалася бездіяльність вказаних посадових осіб прокуратури та СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, відтак у суду відсутні підстави для висновку про доведеність відповідних тверджень позивачки.
Подані позивачкою до матеріалів справи, з метою доведення бездіяльності вказаних посадових осіб, копії заяв і клопотань, адресованих органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури (звернень позивачки) та відповіді таких органів на відповідні листи (звернення), не є належними доказами, у відповідності до положень ст. ст.77-80 ЦПК України щодо бездіяльності посадових осіб прокуратури та національної поліції при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, та відповідно не приймаються судом, як такі.
Суд зазначає, що встановлення правомірності та/або неправомірності дій та/або бездіяльності органів досудового розслідування у кримінальному провадженні до компетенції суду по даній цивільній справі не відноситься.
Позивачкою не наведено обставин та не надано суду доказів заподіяння їй моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю органу досудового розслідування та такою шкодою.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Така шкода за приписами ст.1166 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, статтею ст.1176 ЦК України визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 ст.1176 ЦК України - така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками. Тобто, законодавець обов'язковою умовою для відшкодування моральної шкоди встановлює саме наявність вини особи, що її заподіяла.
У спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова Пленуму) під час вирішення спорів про відшкодування моральної шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.
Отже, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно п.п.3,5 вказаної вище Постанови Пленуму, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови Пленуму встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Згідно ст.81 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Органом досудового розслідування, зокрема, СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, будь-яких протиправних дій стосовно ОСОБА_1 вчинено не було, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018080050000081 позивачкою не надано.
Позивачкою не доведено, що невнесення відомостей до ЄРДР уповноваженими особами СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та необхідність звернення до слідчого судді зі скаргою та таку бездіяльність, спричинило їй страждання, що призвели до погіршення взаємин з родичами, позбавили можливості реалізації своїх звичок та бажань, та яким чином вони призвели порушення ведення нормального життя, тобто завдало моральної шкоди.
Доводи позивачки щодо спричинення їй моральної шкоди зводяться лише до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймаються слідчим у кримінальному провадженні та реалізації позивачкою свого процесуального права на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, частина з яких визнана судами необґрунтованими, що не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням її прав, а є предметом оскарження відповідно до положень ст.303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на здійснення контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Отже, прийняття ухвали слідчим суддею про задоволення скарги позивачки та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчать про протиправність дій СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та спричинення моральної шкоди заявнику.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 641/2328/17.
Велика Палата ВС у справі №916/1423/17 вирішила проблему щодо стягнення з держави шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, та вказала наступне.
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими.
Згідно з ч.1 ст.1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення ст. 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
З огляду на викладене Велика Палата ВС не вважає можливим комплексне застосування ч. 6 ст. 1176 та ст. 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
Встановлений судами факт бездіяльності слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому моральної шкоди.
Відтак Велика Палата ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідачів і шкодою, завданою позивачеві викраденням майна.
Водночас суд зауважив, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Про стан досудового розслідування кримінального провадження та дії які вчинялись в цьому кримінальному провадженні, оцінку цим діям не може бути надано у цивільному судочинстві, виходячи із приписів ст.303 КПК України.
За таких обставин, виходячи з вищенаведених положень законодавства та враховуючи не доведеність позивачкою факту нанесення їй шкоди органом досудового розслідування, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому судом також враховується, що відповідно до ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Слідчий відділ Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області не є юридичною особою, а тому не являється належним відповідачем у справі.
Відповідно до положень ЗУ «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Турбіна Т. Ф.