Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 554/8629/17
Провадження № 2/553/31/2020
Іменем України
05.06.2020м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
Головуючої судді - Крючко Н.І.,
при секретарі -Конновій Є.В., Іжик А.В..,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представників позивача ОСОБА_1 - адвокатів Голяніщева Д.Ю., Зязюн Ю.А.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сенкевича В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Полтавська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміни черговості одержання права на спадкування,-
У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Полтавська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміни черговості одержання права на спадкування, в якому просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю, визнати за позивачем право на спадкування зазначеного майна спадкодавця ОСОБА_3 у першій черзі.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
22 січня 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2018 року - скасовано, направлено справу до Ленінського районного суду м. Полтави для розгляду за підсудністю.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2018 року прийнято справу до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до підготовчого провадження.
В ході підготовчого провадження відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
В ході підготовчого провадження 22 січня 2019 року, позивачем ОСОБА_1 уточнено позовні вимоги, в яких позивачка просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, починаючи з листопада 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ОСОБА_1 право на спадкування майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа № 79/2017 від 15 березня 2017 року) разом із спадкоємцями першої черги.
01 лютого 2019 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій позивачка просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, починаючи з листопада 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ОСОБА_1 право на спадкування майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа № 79/2017 від 15 березня 2017 року), разом із спадкоємцями першої черги.
В свою чергу відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 20 березня 2019 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В ході судового розгляду справи явка позивача ОСОБА_1 в судове засідання визнавалась обов'язковою .
Відповідно до ухвали суду від 10 грудня 2019 року призначено по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Полтавська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміни черговості одержання права на спадкування - посмертну судово - медичну експертизу, виконання якої доручити експертам Полтавського бюро судово - медичних експертиз ( 36000, м. Полтава, вул. Олексія Гончара, 33-Д), попередивши експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.
Витребувано з Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру (36039, м. Полтава, вул. Макаренка, №1) оригінал медичної картки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Витребувано з Комунального підприємства «3-тя міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (36000, м. Полтава, пл. Слави,2) оригінал медичної картки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно ухвали суду від 05 травня 2020 року поновлено провадження у справі, в зв'язку з невиконанням експертизи з підстав не надання позивачем ОСОБА_1 витребовуваних матеріалів та не проведенням оплати вартості експертизи.
Ухвалою суду від 29 травня 2020 року в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Голяніщева Д.Ю. про витребування доказів - відмовлено за безпідставністю.
Позивачка ОСОБА_1 та її представники - адвокати Голяніщев Д.Ю, Зязюн Ю.А. уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Сенкевич В.І. в судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила, хоча про день та час слухання справи була повідомлена належним чином.
Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Полтавської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, але надав на адресу суду заяву, в якій прохав проводити судовий розгляд справи у відсутність їх представника.
Суд вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає до задоволення за наступних обставин.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 30 січня 2017 року Подільським районним у м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що здійснено актовий запис № 57 (а.с.5).
В судовому засіданні стороною позивача вказувалось, що з листопада 1996 року позивачка проживала з ОСОБА_3 , який постійно знаходився в тяжкому фізичному стані, в зв'язку зі станом здоров'я та потребував стороннього догляду.
В обґрунтування своїх тверджень позивачем вказувалось про те, що у період з 04 листопада 2000 року ОСОБА_3 перебував на лікуванні у Полтавському обласному клінічному кардіологічному диспансері, де йому було поставлено діагноз - гострий непроникаючий передньо - боковий інфаркт міокарда. Після поставленого діагнозу йому було рекомендовано диспансерний нагляд кардіолога ПОККД.
Поряд з цим, позивачем наводились в ході судового розгляду справи періоди перебування ОСОБА_3 на лікуванні у ПОККД, а саме: 04.11.2000 року - 16.11.2000 року; 23.12.2000 року - 22.01.2001 року; 20.11.2001 року - 04.01.2002 року; 27.11.2002 року -12.12.2002 року; 25.03.2004 року по 07.04.2004 року; 10.02.2006 року по 24.02.2006 року; 14.11.2007 року - 29.11.2007 року; 13.01.2019 року - 28.02.2009 року; 31.10.2010 року - 21.12.2010 року; 05.02.2011 року - 18.04.2011 року; 03.04.2012 року -25.04.2012 року; 16.11.2012 року - 29.11.2012 року; 10.04.2013 року; 10.12.2013 року - 20.12.2013 року; 02.04.2014 року - 15.04.2014 року; 17.10.2014 року по 29.12.2014 року; 02.04.2015 року по 25.06.2015 року; 01.07.2015 року - 31.08.2015 року. Дані періоди перебування на лікуванні ОСОБА_3 підтверджуються оригіналами медичної документації витребуваною судом у відповідності до ухвали суду від 10.12.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що з 2002 року ОСОБА_3 було призначено ІІ групу інвалідності, в період з 2005 року по 2014 рік ОСОБА_3 було встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 03 червня 2014 року ОСОБА_3 мав ІІ групу інвалідності безстроково.
Дані обставини щодо періодичності лікування ОСОБА_3 та наявності у останнього ІІ групи інвалідності не заперечувались сторонами по справі.
В обґрунтування позовних вимог стороною позивача вказувалось про те, що в зв'язку з тим, що у 2000 році ОСОБА_3 переніс непроникаючий передньо - боковий інфаркт міокарда, внаслідок якого в нього розвинулась стенокардія напруги ІІ ф.к., гіпертонічна хвороба ІІ -ІІІ ст. високий ризик, хронічна аневризма передньої стінки, дифузний післяінфарктний кардіосклероз, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, регулярно обстежувався і лікувався на стаціонарі, в цей період догляд за останнім здійснювала позивачка ОСОБА_1 , вказуючи про те, що останній не мав можливості працювати через безпорадний стан, потребував регулярного стаціонарного лікування. Позивачем вказувалось про те, що весь час з 2000 року до дня смерті ОСОБА_3 , вона займалась доглядом за останнім, приготуванням їжі, матеріально забезпечувала останнього.
Позивачем на підтвердження факту проживання однією сім'єю з померлим та ведення з ним побуту вказувалось про те, що після встановлення ОСОБА_3 діагнозу - гострий непроникаючий передньо - боковий інфаркт міокарда, та потребу останнього у постійному догляді, ОСОБА_1 не мала змоги офіційно працювати, при цьому, отримані нею кошти, остання витрачала на забезпечення потреб сім'ї та лікування ОСОБА_3 .. При цьому, позивачем наголошувалось на тому, що отримані кошти від відчудження частини будинку отриманого нею у спадок від бабусі вона витратила на потреби їх з ОСОБА_3 сім'ї.
Таким чином, ОСОБА_1 взагалі не доведено перед судом стабільного, достатнього доходу, який би надавав їй можливості утримувати не лише себе, а й ОСОБА_3 , що вказує про безпідставність твердження останньої щодо матеріального утримання та забезпечення нею ОСОБА_3 ..
Наведені вище стороною позивача факти з життя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо проживання ними однією сум'єю не знайшли своє підтвердження в ході з'ясування обставин справи шляхом подання достатніх доказів, які б відповідали критерію належності та допустимості доказів у відповідності до ст. 81 ЦПК України.
Достатні докази - це докази, які за суттю, вагою чи кількістю створюють юридичні підстави для ухвалення відповідного судового рішення.
Як доказ проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю, стороною позивача наводиться факт проживання з останнім у квартирі АДРЕСА_1 , який по своїй юридичній природі є недостатнім, для встановлення даного факту з наступних підстав.
Судом встановлено, що у відповідності до довідки № 1454, виданої УП «Житлово - експлуатаційна організація №2 Полтавської міської ради у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 зареєстровані двоє осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - квартирант з 08.06.2001 року ( т.1 а.с.11).
У відповідності до ст. 810 ЦК України квартирант (наймач) - особа, котра отримала житло для проживання в ньому на певний строк.
Стороною відповідача вказувалось про те, що сам факт проживання ОСОБА_1 з 2001 року, як квартиранта у квартирі, яка належала ОСОБА_3 , та неможливість зареєструвати свої відносини за час хвороби останнього наведена стороною позивача саме як об'єктивна причина, яка перешкоджала тому, що вони не вчинили дії по реєстрації шлюбу в зв'язку з підступністю хвороби у ОСОБА_3 , є на думку представника відповідача неспроможними. Представником відповідача, вказувалось про те, що ОСОБА_3 був юридично грамотною особою, за життя останній обіймав посаду заступника начальника цеху, мав вищу освіту, тому в разі наявності в дійсності обставин зазначених стороною позивача, відносини останньої з ОСОБА_3 носили б характер сімейних та вказували про пов'язаність осіб побутом та вказували про наявність спільних інтересів.
При цьому, як доказ проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стороною позивача вказувалось про наявність довідки про поховання ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1, який по своїй природі є не достатнім для встановлення між ними факту проживання однією сум'єю.
Позивачем суду так і не було надано достатніх та допустимих доказів, з приводу того, хто займався похованням ОСОБА_3 та ніс витрати.
Статтею 3 СК України визначено, що сім'єю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
При цьому, слід вказати, що вказана доказова база, яка була надана стороною позивача у даній справі була предметом розгляду справи № 553/1381/17 (головуючий суддя Кононенко С.Д.), де за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю було ухвалено 23 серпня 2017 року рішення про задоволення заяви. Згідно ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 09 жовтня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 23 серпня 2017 року - скасовано, з підстав не залучення до участі у справі в якості заінтересованої особи дочки померлого - ОСОБА_2 .. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю - залишено без розгляду.
Судом беззаперечно встановлено, що сам факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 за однією адресою у квартирі АДРЕСА_1 , та проживання ОСОБА_1 в якості квартиранта не свідчить про наявність спільність побуту з власником квартири ОСОБА_3 , та як наслідок, що є достатнім для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме однією сім'єю.
Зокрема, з приводу наведених судом висновків Верховним Судом висловлено правову позицію у поставі від 07.02.2018 року у справі № 570/2132/15-ц, зазначено що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, слід зауважити, що таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка та жінки прав та обов'язків подружжя ( ч.2 ст. 21 СК України). Отже, чоловік та жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім'ю, але статусу подружжя не набувають.
У пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.99 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.
Суд констатує, що стороною позивача не доведено суду наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 довірливих відносин, та не надано достатніх та допустимих доказів, щодо ведення останніми спільного побуту та господарства, вирішення проблем та питань спірного характеру, зокрема матеріального характеру.
Вказані твердження позивача та її представника в ході судового розгляду не були підтверджені і свідченнями свідків, зокрема свідок ОСОБА_4 , яка доводилась родичкою ОСОБА_3 вказувала про те, що ОСОБА_1 дійсно була квартирантом, оскільки знімала квартиру у ОСОБА_3 для швейного цеха, ніяких розмов про те, що вона є його цивільною дружиною або людиною, з якою вони були пов'язані спільним побутом та особистими інтересами, ОСОБА_3 їй не розповідав.
В свою чергу свідки сторони позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , не підтвердили факту саме проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, а вказали лише на гарні доброзичливі відносини між останніми за обставини проживання в одній квартирі.
Дані обставини, які були встановлені судом в ході з'ясування обставин справи, не були спростовані стороною позивача, шляхом подання належних та допустимих доказів у відповідності до положення ст. 81 ЦПК України.
Судом беззаперечно встановлено, що після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з:
-квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 січня 1994 року;
-квартира АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_9 (померлому ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_10 (померлій ІНФОРМАЦІЯ_7 ), на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 1993 року.
З матеріалів справи вбачається, що з 15 березня 2017 року заведено спадкову справу №79/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Так, 11 квітня 2017 року, ОСОБА_1 звернулась з заявою до Першої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_3 (т.1 а.с. 14).
11 квітня 2017 року державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Рой Т.В. надано довідку щодо спадкоємців померлого, в якій не було зазначено ступеня спорідненості з померлим або не зазначено ОСОБА_1 як члена сім'ї (Т.1 а.с. 15).
Таким чином, позивачем не обгрутовано належним чином на підставі чого вона звернулась до суду з вимогою про визнання її спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_3 ..
Згідно п .2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що у разі виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Так, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік, які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема відчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї. тощо.
Крім того, у відповідності до ст. 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Так, законодавцем визначено, що у відповідності до ч.2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Статтею 3 Сімейного кодексу визначено поняття сім'ї, з якого вбачається, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До загальних ознак у розумінні цієї норми, яким має відповідати зв'язок між фізичними особами, щоб вони вважалися сім'єю, належать: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом; взаємні права та обов'язки. Діти належатимуть до членів сім'ї своїх батьків у будь-якому випадку окремого проживання, незалежно від поважності його причин.
Крім того, п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема: вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
В обґрунтування даної вимоги стороною позивачка вказувалось про те, що ОСОБА_3 хворів та мав безпорадний стан в зв'язку зі станом здоров'я, тому позивачка ОСОБА_1 здійснювала догляд за останнім, а саме нею придбавались ліки та витрачались особисто зароблені кошти на побут та утримання ОСОБА_3 , який помер у віці 61 рік.
Слід вказати, що підставами для задоволення заявлених такого роду вимог є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
-здійснення опік над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, порали та консультації, поздоровлення зі святами;
-матеріальне забезпечення спадкодавця;
-надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;
-тривалий час здійснення дій, визначених у пункті 1-3;
-безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер у віці 61 рік, що не може слугувати достатнім доказом перебуванням останнього у безпорадному стані та такого, що потребував сторонньої допомоги.
Суд звертає увагу, що до червня 2014 року ОСОБА_3 було встановлено ІІІ групу інвалідності, яка є робочою, що спростовує твердження позивача та її представників про перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та такому стані, що потребував сторонньої допомоги чи догляду, вказане підтверджується виписними епікризами з історії хвороби до 29 грудня 2014 року, в яких зазначено, що стан хворого ОСОБА_3 покращився.
Вказане вище свідчить про те, що стан здоров'я ОСОБА_3 до 2015 року покращився та був стабільним в стадії ремісії, а тому останній не потребував стороннього догляду чи сторонньої допомоги, так як міг самостійно себе забезпечувати.
Вказані висновки суду підтверджуються листом в.о. Головного лікаря Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру від 17.05.2018 року № 01-381, відповідно до якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за медичною допомогою до ПОККД за останні три роки не звертався.
В ході судового розгляду справи було призначено у відповідності до ухвали суду від 10.12.2019 року посмертну судово - медичну експертизу саме за клопотанням сторони позивача, яка не була проведена та повернута без виконання, оскільки стороною позивача не було надано додаткових матеріалів та не проведено оплату вартості експертизи.
При цьому, слід звернути увагу на те, що позивач ОСОБА_1 достеменно не володіє інформацією з приводу дійсного стану здоров'я ОСОБА_3 , оскільки останньою неодноразово заявлялись клопотання про витребування медичної документації з Комунального підприємства «Третя міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», стверджуючи, що останній перебував на обліку у даному медичному закладі. Дані твердження ОСОБА_1 та її представників є неспроможними, оскільки згідно отриманої судом інформації щодо витребування медичної докуметанції на останнього, вказано, що ОСОБА_3 в період з 2000 року по 2018 рік у Комунальному підприємстві «Третя міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у вказаному медичному закладі на обліку не перебував та за медичною допомогою не звертався ( т.2 а.с.189).
Наведені вище обставини справи спростовують твердження сторони позивача про безпорадність стану ОСОБА_3 з 2015 по 2017 рік.
Сама обставина наявності у ОСОБА_3 діагнозу - гострого непроникаючого передньо - бокового інфаркта міокарда не може вважатися належною, достатньою і самостійною підставою для встановлення судом самостійного факту перебування особи в безпорадному стані . Всі свідки сторони позивача підтвердили перед судом, що ОСОБА_3 постійно самостійно пересувався, керував автомобілем та здійснював різного роду покупки, допомагав своїм батькам та піклувався про них, постійно працював та мав достатні доходи.
Не знайшли будь-якого свого підтвердження і твердження ОСОБА_1 про те, що вона фінансово утримувала та забезпечувала ОСОБА_3 , з огляду на наступне.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_9 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , який доводився батьком ОСОБА_3 та який був старшим офіцером запасу та отримував належне пенсійне забезпечення і надавав фінансову підтримку сину.
Позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо наявності у неї стабільних доходів, які б надавали їй можливість утримувати не лише себе, а й ОСОБА_3 .. Факт пошиття та ремонт одягу на замовлення сусідів ОСОБА_1 належно не доведений та не млже бути прийнятий судом як достатня та самостійна обставина , наявність якої дозволяла останній повністю забезпечувати ОСОБА_3 матераільно впродовж тривалого періоду часу. Дані висновки суду грунтуються і на тій обставині, що власних особистих коштів у ОСОБА_1 зігдно її пояснень на поховання ОСОБА_3 не було, вона необхідні для цього кошти брала в борг у друзів, а також отримувала від них допомогу в тому числі і матераільну.
Суд звертає увагу, на те, що в в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На «зміну суб'єктного склад осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так і юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.
Судом з урахуванням наведених вище обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець четвертої черги за законом, не набула права на спадкування.
Твердження сторони позивача про те, що порушено право ОСОБА_1 на зміну черговості в одержанні права на спадкування відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України, суд вважає неспроможним по своїй природі.
Тлумачення частини другої статті 1259 ЦК України свідчить, що для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та ту обставину, що він взагалі потребував сторонньої допомоги, що надає суду підстави дійти до переконливого висновку про відсутність правових підстав для зміни черговості одержання права на спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.
Тлумачення статі 1279, 1280 ЦК України дозволяє зробити висновок, що реалізація переважних прав може відбуватися на стадії поділу спадкового майна, виділу з нього частки чи перерозподілу спадщини, якщо майно збереглося у натурі, тобто здійснення спадкових прав спадкоємцями, які набули право на спадкування та прийняли спадщину.
Сукупність доказів та встановлених вище обставин вказує про те, що ОСОБА_1 не набула права на спадкування у порядку четвертої черги за законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд приходить до переконливого висновку з урахуванням встановлених дійсних фактів, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та недоведеними достатніми доказами, які б відповідали критеріям належності та допустимості.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 392, 1220, 1264 ЦК України, ст. 3 СК України, ст.ст. 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Полтавська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміни черговості одержання права на спадкування - відмовити за безпідставністю та недоведеністю.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко