Справа № 369/2185/20
Провадження № 2/369/2579/20
Іменем України
12.06.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Одинцова О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку -
У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона з грудня 2016 року по березень 2018 року перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Азот». У день її звільнення з нею не було проведено повного розрахунку. За рішення суду з відповідача на її користь стягнено нараховану, але невиплачену заробітку плату в розмірі 26262,22 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 186439,89 грн. за період з 31 березня 2018 року по 08 травня 2019 року. Присуджені за рішенням кошти їй сплатили лише 18 грудня 2019 року. Тому відповідач зобов'язаний на підставі ст.117 КЗпП сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку. А саме за період з 09 травня 2019 року по 17 грудня 2019 року в розмірі 105 117,22 грн. (з розрахунку 682,93 грн. за 154 дні).
Просила суд стягнути з ПАТ «Азот» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 травня 2019 року по 17 грудня 2019 року в розмірі 105171,22 грн., судовий збір в розмірі 1051,72 грн.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року відкрито провадження по справі та справу до розгляду призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк сторони не надіслали заперечень щодо такого розгляду справи.
06 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом ПАТ «Азот» вказали, що середній заробіток за час затримки розрахунку сплачується з вини власника або уповноваженого органу. У разі доведення відсутності вини, така особа звільняється від відповідальності. Так, у листопаді 2016 року товариство було вимушено зупинити виробництво, 07 березня 2017 року була повна зупинка виробництва. З червня 2017 року товариства почало відновлювати свою роботу, але для налагодження роботи необхідно значний час. Крім того, існували відриті виконавчі провадження, де товариство було боржником, та постановами виконавців на рахунки підприємства накладались арешти, тому вони об'єктивно були позбавлені можливості розпоряджатись власними коштами. За таких обставин жодних умисних дій з їх сторони не було, несвоєчасна виплата пов'язана з відсутністю об'єктивної можливості здійснити таку виплату. Також зазначили, що у разі задоволення позову суму стягнення слід зменшити з огляду на принцип співмірності, а також на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
24 березня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив. ОСОБА_1 вказала, що наведені відповідачем обставини не можуть визнаватись поважними, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. Просила задоволити позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
При розгляді справи судом встановлено, що наказом № 118-ВК про прийняття на роботу від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята ПАТ «Азот» на посаду головного фахівця з охорони праці.
Наказом № 66-ВК про припинення трудового договору від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 30 березня 2018 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
Відповідно до довідки про доходи № 537 від 25.09.2018 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 682,93 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року стягнено з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 215 433,83 грн., що складається з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати -26 262,22 грн., грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку-2731,72 грн., а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2018 року по 08.05.2019 року у розмірі 186 439,89 грн., з відрахуванням при виплаті податків, обов'язкових платежів і зборів. Стягнено з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.. Стягнено з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» судовий збір у розмірі 2154 грн. 34 коп. в дохід держави.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення районного суду в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку скасовано та в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року передбачено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об'єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.
У відповідності до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначений в ч.1 ст.116 цього Кодексу, підприємство, установа та організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з п.8 порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Встановлено, що після розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості, дане рішення було виконано 18 грудня 2019 року, середньоденний заробіток становить 682,93 грн., що визнавалось сторонами при розгляді справи.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду".
Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо порушеного права та нарахування середнього заробітку за весь час до фактичного виконання рішення суду.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Враховуючи наведене, суд оцінює критично посилання відповідача на відсутність належного фінансування, та приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Так, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 09 травня 2019 року по 17 грудня 2019 року в розмірі 105 171,22 грн. (154 дні, середньоденний заробіток 682,93 грн.).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задволити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 09 травня 2019 року по 17 грудня 2019 року в розмірі 105 171,22 грн. (сто п'ять тисяч сто сімдесят одна грн. 22 коп.) з відрахуваннями (утримання) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених чинним законодавством, та судовий збір в розмірі 1051,72 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна грн. 72 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2020 року.
Суддя