м. Вінниця
10 червня 2020 р. Справа № 120/1476/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Лабуткіної К.І.
представника позивача: Чернюк А.В.
представника відповідача: Чуй В.П.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні поставлене із власної ініціативи суду питання про закриття провадження у справі за позовом Житомирської міської ради до Вінницької міської ради про стягнення коштів,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Житомирської міської ради до Вінницької міської ради про стягнення коштів.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 13.05.2020 року розгляд справи № 120/1476/20-а вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10.06.2020 року.
Ухвалою суду від 25.05.2020 року задоволено заяву представника позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
10.06.2020 року у підготовчому судовому засіданні судом поставлено із власної ініціативи питання про закриття провадження у справі за позовом Житомирської міської ради до Вінницької міської ради про стягнення коштів.
Представник позивача стосовно закриття провадження у справі заперечувала, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача питання про закриття провадження у справі підтримав та не заперечував щодо закриття провадження у справі.
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, що стосуються питання наявності в позивача як суб'єкта владних повноважень права на звернення до суду з даним позовом, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень - частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб'єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб'єкта владних повноважень надано такому суб'єкту законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі № 915/478/18 сформульовано правову позицію згідно якої, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб'єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.
Тобто, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачено законом.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Як свідчать матеріали, у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із стягнення на користь Житомирської міської ради з Вінницької міської ради коштів (витрат) на навчання однієї дитини у закладі загальної середньої освіти за 2019-2020 року у розмірі 13910,08 грн.
Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема власні (самоврядні) повноваження щодо забезпечення здобуття повної загальної середньої, професійно-технічної освіти у державних і комунальних загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах, вищої освіти у комунальних вищих навчальних закладах, створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів, сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій.
Керуючись частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про освіту" кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
Отже, суд визнає, що позивач наділений повноваженням стосовно надання особам повної загальної середньої освіти.
Поряд із цим суд також зауважує, що відповідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди можливе лише за умови визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта (індивідуального акту) чи окремих його положень, або за умови визнання дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Із прохальної частини позовної заяви встановлено, що Житомирська міська рада просить суд стягнути з Вінницької міської ради на її користь кошти у розмірі 13910,08 грн.
При цьому, жодного нормативно-правового чи індивідуального акту Вінницької міської ради позивач не оскаржує, про протиправність дій чи бездіяльності Вінницької міської ради в рамках даних правовідносинах - не зазначає.
Більше того, у підготовчому судовому засіданні представником позивача повідомлено, що Житомирська міська рада не зверталася до Вінницької міської ради із запитами чи заявами щодо компенсації коштів (витрат) на навчання у закладах загальної середньої освіти.
Окрім цього, судом також було встановлено, що позивач будь-яких адміністративних договорів щодо відшкодування витрат на навчання учнів у закладах загальної середньої освіти з Вінницькою міською радою не укладав.
У підготовчому судовому засіданні представник позивача також про це зазначила, при цьому підтвердила, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, однак у зв'язку із відсутністю будь-яких договорів щодо відшкодування витрат на навчання учнів у закладах загальної середньої освіти з Вінницькою міською радою, Житомирська міська рада звернулася до суду в порядку адміністративного судочинства.
Поряд із цим суд вважає за необхідне зазначити, що жодним із законів України чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено право органу місцевого самоврядування на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом до іншого органу місцевого самоврядування щодо стягнення коштів (витрат) на навчання дитини у закладі загальної середньої освіти.
Таким чином, з аналізу положень нормативно-правових актів, якими керується суд у даному випадку, слідує, що законодавцем не передбачено право даного суб'єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення коштів на навчання.
Також, суд вказує й на те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За таких обставин, беручи до уваги, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю.
Суд роз'яснює позивачу, що даний спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відтак, розподіл судових витрат у даній справі не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 238, 295 КАС України, -
Провадження у адміністративній справі № 120/1476/20-а за позовом Житомирської міської ради до Вінницької міської ради про стягнення коштів - закрити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали сторони можуть отримати: 15.06.2020 року.
Суддя Мультян Марина Бондівна