вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2020 р. Справа№ 910/8276/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання Шевченко В.І.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 25.11.2019 (повний текст рішення складено 23.12.2019)
у справі № 910/8276/19 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної
системи «Закарпатгаз»
до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
про стягнення 489 030,01 грн.
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (далі - АТ «Закарпатгаз», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування», відповідач) про стягнення 489 030,01 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про недотримання відповідачем параметрів якості природного газу, відтак просило стягнути з відповідача компенсацію в розмірі 489 030, 01 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» 489 030,01 грн. компенсації за недотримання параметрів якості природного газу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 335,45 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ «Укргазвидобування» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в повному обсязі та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт стверджував про неврахування судом першої інстанції, що глава 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем суперечать вимогам ст. 678 ЦК України, ст.268 ГК України та ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає можливість сплати компенсації за неякісний товар (газ) особі, яка не є ані покупцем, ані споживачем товару. На переконання апелянта, в силу приписів ст. 678 ЦК України продавець відповідає за якість товару виключно перед покупцем такого товару та лише покупець може пред'явити до продавця вимоги щодо якості товару. Зазначена норма також передбачає можливість зменшення ціни товару продавцем, як компенсацію покупцю невідповідності такого товару вимогам по якості. З системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства України, на думку апелянта. слідує, що законодавець чітко визначив осіб, яка мають право заявляти вимоги щодо якості товару - це покупець чи споживач товарів, робіт, послуг та виключно зазначені особи мають право отримувати компенсацію за неякісний товар і відповідно пред'являти вимоги щодо такої компенсації. В той же час, позивач не є ані покупцем природного газу, ані споживачем такого природного газу, а є лише особою, яка здійснює переміщення такого природного газу тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що Кодекс газорозподільних систем видано на виконання та відповідно до вимог Законів України «Про ринок природного газу», «Про природні монополії», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України № 715 від 10.09.2014, та є спеціальним нормативно-правовим актом в системі законодавства про ринок природного газу, який регулює цивільні відносини між оператором ГРМ, яким є АТ «Закарпатгаз», та газовидобувним підприємством, яким є відповідач - АТ «Укргазвидобувания», в силу прямої вказівки Закону України «Про НКРЕКП». За твердженнями позивача, порядок взаємовідносин оператора ГРМ з газодобувним підприємством та виробником біогазу або іншого виду газу з альтернативних джерел, що в установленому законодавством порядку підключений до ГРМ, а також із суміжним оператором ГРМ щодо якості природного газу, який подається до ГРМ, регулюється, зокрема, главою 1 Розділу VIII вищезгаданого Кодексу. Позивач акцентував увагу, що абз. 3 п. 2 гл. 1 розділу VIII Кодексу передбачено, що у випадку, коли природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від оператора ГРМ, він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу. Відтак, позивач вважав, що посилання апелянта на те, що глава 1 розділу VIII цього Кодексу суперечить нормам цивільного законодавства є таким, що не відповідає дійсності, адже не підкріплене жодними належними й допустимими доказами згідно вимог ГПК України. Крім цього, позивача стверджував, що оскільки вищезгаданим кодексом регулюються взаємовідносини, зокрема, між оператором газорозподільної системи і газодобувними підприємствами та виробниками біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел, які підключені (приєднуються) до газорозподільної системи, при розгляді даної справи сторони слід розглядати як оператора ГРМ (сторона, яка приймає газ) та газовидобувне підприємство (сторона, яка передає газ), а не як покупця та продавця тощо.
В судове засідання апеляційної інстанції 09.06.2020 з'явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Акціонерне товариство «Закарпатгаз» є оператором газорозподільних мереж (далі - оператор ГРМ), який здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП №201 від 16.02.2017.
За приписами п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).
Відповідно до п. 35 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але не включає постачання природного газу.
Оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу»).
За змістом ч. 1 ст. 38 вказаного Закону права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.
Положеннями ч. 2 ст. 38 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що з метою виконання функцій, передбачених ч. 1 ст. 37 цього Закону, оператор газорозподільної системи зобов'язаний:
1)розробляти, щороку до 31 липня подавати на затвердження регулятору, розміщувати на своєму веб-сайті та виконувати план розвитку газорозподільної системи на наступні 10 років;
2)вживати заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, в тому числі безаварійної та безперебійної роботи газорозподільної системи;
3)розробити і впроваджувати програму відповідності згідно із статтею 39 цього Закону;
4)вживати заходів для підвищення раціонального використання енергоресурсів та охорони довкілля під час здійснення своєї господарської діяльності;
5)надавати інформацію, обов'язковість надання якої встановлена законодавством;
6)забезпечувати конфіденційність інформації, одержаної під час здійснення господарської діяльності, а також розміщувати на своєму веб-сайті у недискримінаційний спосіб інформацію, яка стимулюватиме розвиток ринку природного газу;
7)вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної роботи газорозподільної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Особливості заявлення заперечень щодо якості поставленого природного газу визначено в Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС).
Вказаний кодекс затверджено відповідно до ст. 4, 33 Закону України «Про ринок природного газу», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України № 715 від 10.09.2014, та є спеціальним нормативно-правовим актом в системі законодавства про ринок природного газу відповідно до чинного законодавства.
Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» № 1540-VIII від 22.09.2016 (далі - Закон «Про НКРЕКП») визначає правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор) здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом (ст. 2 вказаного Закону).
За змістом п. 3 ч. 4 ст. 14 Закону України «Про НКРЕКП» регулятор на своїх засіданнях, зокрема, приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції.
Для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор серед іншого, розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема кодекси газорозподільних систем (ст. 17 Закону України «Про НКРЕКП»),
Відтак, затверджений НКРЕКП Кодекс газотранспортної системи є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює цивільні відносини між оператором ГРМ, яким є АТ «Закарпатгаз», та газовидобувним підприємством, яким є відповідач - АТ «Укргазвидобувания», в силу прямої вказівки Закону України «Про НКРЕКП».
Порядок взаємовідносин оператора ГРМ з газодобувним підприємством та виробником біогазу або іншого виду газу з альтернативних джерел, що в установленому законодавством порядку підключений до ГРМ, а також із суміжним оператором ГРМ щодо якості природного газу, який подається до ГРМ регулюється, зокрема, главою 1 Розділу VIII Кодексу газотранспортної системи.
Положеннями п. 7 глави 3 розділу I Кодексу газорозподільних систем визначено, що якість природного газу, яка надходить до ГРМ, та якість природного газу, що передається оператором ГРМ у пунктах призначення, має відповідати вимогам цього Кодексу. Оператор ГРМ відповідає за якість природного газу з моменту його надходження в ГРМ до моменту його передачі в пунктах призначення.
За змістом п. 1 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем порядок взаємовідносин оператора ГРМ з газодобувним підприємством та виробником біогазу або іншого виду газу з альтернативних джерел, що в установленому законодавством порядку підключений до ГРМ, а також із суміжним оператором ГРМ щодо якості природного газу, який подається до ГРМ, регулюється цією главою та технічною угодою.
Відповідно до п. 2 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем чисельні значення фізико-хімічних показників природного газу, що подається до газорозподільної системи від ГДП чи ВБГ (суміжного оператора ГРМ), повинні відповідати параметрам та принципам, визначеним в Кодексі ГТС, як для точок виходу з ГТС, за виключенням вимог вмісту меркаптанової сірки. Якщо природний газ, що не відповідає зазначеним вимогам, був завантажений в газорозподільну систему з причин, що не залежать від оператора ГРМ, він має право на компенсацію, яка розраховується відповідно до глави 3 цього розділу.
За приписами до п. 3 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем визначення ФХП природного газу, чисельні значення яких використовуються при розрахунку об'єму природного газу, який надійшов до ГРМ, проводиться уповноваженими відповідно до законодавства хіміко-аналітичними лабораторіями (далі - хімлабораторії) ГДП, ВБГ чи незалежними хімлабораторіями, для чого ГДП та ВБГ (суміжний оператор ГРМ) з періодичністю та в точках відбору проб газу, узгоджених з оператором ГРМ, здійснює відповідний відбір проб газу у порядку, встановленому ДСТУ ISO 10715:2009 «Природний газ. Настанови щодо відбирання проб», затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 30 грудня 2009 року № 485 (далі - ДСТУ ISO 10715:2009).
У відповідності до п. 4 глави 1 розділу VІІІ Кодексу газорозподільних систем ГДП та ВБГ суміжний оператор ГРМ, який передає газ щодня до 12.00 години факсимільним зв'язком (або іншими засобами електронного зв'язку) надає оператору ГРМ оперативні дані ФХП природного газу за всіма узгодженими з оператором ГРМ точками його відбору, які мають містити такі чисельні значення: густину газу; вміст азоту; вміст вуглекислого газу; точку роси; число Воббе; теплотворність.
На підставі доведених до оператора ГРМ оперативних даних ФХП природного газу ГДП та ВБГсуміжний оператор ГРМ щодня з 14.00 години (з урахуванням одночасних дій оператора ГРМ) забезпечує введення чисельних значень ФХП до баз даних обчислювачів або коректорів об'єму газу, що є складовими комерційних вузлів обліку на ГРС (в пунктах приймання-передачі газу до ГРМ). До 02 числа календарного місяця (включно), наступного за звітним, ГДП та ВБГ суміжний оператор ГРМ надає оператору ГРМ в електронному та паперовому вигляді розгорнутий паспорт ФХП природного газу за всіма узгодженими з оператором ГРМ точками відбору газу за звітній місяць (місячний паспорт ФХП), який має бути погоджений оператором ГРМ.
У разі подачі в точках надходження в ГРМ або на межі балансової належності об'єкта споживача природного газу з параметром якості теплоти згорання нижчим від значень, визначених главами 1 та 2 цього розділу, сторона, яка передає газ, зобов'язана сплатити стороні, яка приймає газ, додаткову компенсацію на підставі п. 1 глави 3 VІІІ Кодексу газорозподільних систем.
За приписами п. 3 глави 3 VІІІ Кодексу газорозподільних систем у разі подачі в точках надходження в ГРМ або на межі балансової належності об'єкта споживача природного газу, який не відповідає параметрам якості щодо вмісту механічних домішок, визначених главами 1 та 2 цього розділу, сторона, яка передає газ, зобов'язана сплатити стороні, яка приймає газ, додаткову компенсацію.
Оплата додаткової компенсації (п.6 глави 3 VІІІ Кодексу газорозподільних систем) проводиться щомісяця, у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, окремо по кожному параметру якості щодо природного газу.
З огляду на наведене, позивачем правомірно й відповідно до положень Кодексу газорозподільних систем та паспортів фізико-хімічних показників переданого / прийнятого природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи, розраховано компенсацію за недотримання якості природного газу за період з 01.04.2019 по 31.05.2019, яка становить 489 030, 01 грн.
Крім цього, позивачем долучено до матеріалів справи дві вимоги № 88002.4-Сл-2139-0519 від 29.05.2019 та № 88002.4-Сл-2448-0619 від 13.06.2019, з якими позивач звертався до відповідача про сплату компенсації в розмірі 459 291, 38 грн., які залишено відповідачем без відповіді та задоволення.
Твердження відповідача (апелянта) про те, що глава 1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем суперечать приписам ст. 678 ЦК України, ст. 268 ГК України та ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», адже передбачає можливість сплати компенсації за неякісний товар (газ) особі, яка не є ані покупцем, ані споживачем товару, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані. Цим кодексом регулюються взаємовідносини, зокрема, між оператором газорозподільної системи і газодобувними підприємствами та виробниками біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел, які підключені (приєднуються) до газорозподільної системи, відповідно при розгляді даної справи сторони слід розглядати як оператора ГРМ (сторона, яка приймає газ) та газовидобувне підприємство (сторона, яка передає газ), а не як покупця та продавця
Відповідно до п. 16 розділу 1 глави ІІІ Кодексу газотранспортної системи у разі, якщо природний газ, що не відповідає вимогам п. 13 цієї глави, був завантажений в газотранспортну систему з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи одержує від суб'єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.
За змістом п.п. 1 п. 1 глави 1 розділу III Кодексу газотранспортної системи відповідальним за якість газу у точках входу (крім точок входу на міждержавному з'єднанні) є оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства, які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. У точках входу на міждержавному з'єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування.
Отже, відповідач як суміжне газовидобувне підприємство, яке подало у газотранспортну систему позивача природний газ, відповідальне за якість цього газу.
Кожна особа має право на підставі ч. 1 ст. 15 ЦК України на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України - на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З огляду на наведене, встановлені судом обставини справи, а також не доведення відповідачем невідповідності проведеного позивачем розрахунку та визначеного на його підставі розміру додаткової плати, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідач на користь позивача 489 030,01 грн. компенсації за недотримання параметрів якості природного газу, відтак задоволення позову.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2019 у справі № 910/8276/19 - без змін.
Матеріали справи № 910/8276/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.06.2020
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді Є.Ю. Шаптала
О.В. Тищенко